Важливо, щоб хтось зупинився першим Колонка
Перша акція хвилини мовчання «Вшануй» у Харкові відбулася 6 грудня 2024 року — в День Збройних сил України. Тоді її дистанційно організували співзасновниці громадської організації. Хтось дав оголошення у медіа, хтось через знайомих знайшов активістку з колонкою, хтось подав заяву до міськради. Я дізналася про акцію і вирішила долучитись, а згодом стала координаторкою «Вшануй» у Харкові. Мені це відгукується, особливо через те, що менш ніж за місяць до першої акції у Харкові я втратила на війні тата.
Сила однієї людини
Зазвичай ми збираємося о 08:50. Якщо це центр і не було обстрілів, де задіяні багато екіпажів патрульної поліції, один з них доєднується до нас і перекриває рух на одному з центральних перехресть міста.
Важко сказати, чи це допомагає мені пережити втрату. Скоріше, ні, бо я зосереджена на акції: треба вирішити організаційні питання та вчасно почати. Більш терапевтичним для мене є усвідомлення того, що я не сама, а у колі свідомих харківців, які приходять на акції і яким теж болить.
Тоді я вмикаю колонку. «Хвилина мовчання — це вияв поваги та памʼяті про захисників та захисниць, що загинули за нашу Незалежність», — саме ці слова звучать в аудіодоріжці «Вшануй».
Аудіоролик привертає увагу та пояснює, що треба робити, тож більшість людей на вулиці зупиняється. Є й ті, хто не знаходить хвилини, йде повз, попри звук метронома та заклики на плакатах зупинитись. Від цього морально важко. Проте бувають люди, які підходять і дякують — це мотивує і дає надію.
У цьому моменті важливо, щоб хтось зупинився першим. Пам’ятаю, як на акції в метро, у переході однієї зі станцій, з початком хвилини мовчання миттєво зупинився один чоловік, а за ним — абсолютно усі, хто був поруч. Хтось дістав навушника, хтось відірвався від книжки — так це працює, одна людина має вплив, одна людина може зробити багато!
Коли зупиняється один, а за ним — інші, коли завмирає кавʼярня та ціле місто — це про спільний досвід і контекст.
Найпростіший ритуал
Хвилина мовчання (памʼяті чи подяки) — найлегший спосіб ушанування. Офіційно цей ритуал зʼявився після Першої світової війни. У різних країнах його проводять раз або двічі на рік до певних дат.
В Україні загальнонаціональну хвилину мовчання о 09:00 запровадили 16 березня 2022 року указом президента України. Щоби цей ритуал не перетворився на формальність, популяризацією її справжнього втілення та загалом просуванням культури пам’яті займаються активні громадяни. Зокрема — громадська організація «Вшануй».
Її співзасновниця — госпітальєрка, парамедикиня Ірина «Чека» Цибух, яка загинула на Харківському напрямку 29 травня 2024 року. Вона була переконана, що ми вшановуємо памʼять не стільки для себе чи загиблих людей, скільки для майбутніх поколінь. Збереження та побудова культури памʼяті запобігає історичній амнезії, впливу російської пропаганди та навʼязуванню альтернативної історії для тих, хто вже не буде свідками цих подій. Тож хвилина мовчання — це про повагу, пам’ять та загальнонаціональну єдність.
Під час повномасштабної війни в Україні хвилина мовчання включає:
- зупинку всіх рухів і дій (піднятися з місця за можливості);
- схилення голови або прикладання руки до серця;
- звернення подумки до своїх, згадування їхніх імен, роздуми, чи підтримав ти когось сьогодні, коли востаннє писав другу чи подрузі на фронті;
- відчуття спільності в моменті зі своїми людьми поруч.
З грудня 2024 року акції у Харкові стали регулярними — вони відбуваються здебільшого в середу та суботу.
Досвід інших міст: оповіщення та зупинка транспорту
Кожне місто визначає дні проведення акцій з хвилини мовчання індивідуально. До прикладу, в Олександрії (Кіровоградська область) люди виходять на акції щодня, все зупиняється рівно о 9:00, як і в Острозі (Рівненська область). У Львові або Вінниці хвилину мовчання оголошують через систему оповіщення населення. Містяни дотримуються негласних правил: встають з місця або зупиняються, схиливши голову.
Згадані Львів та Вінниця можуть слугувати прикладами за швидкістю впровадження хвилини мовчання в абсолютно різних сферах. Місцеві активісти кажуть, що ключову роль відіграє відкритість влади, яка впроваджує зміни без додаткових прохань та підтримує на всіх етапах.
До прикладу, міська влада Львова почала зупиняти громадський транспорт, автомобілі, а також за власною ініціативою оновила систему повітряної тривоги так, щоб мати змогу записати додатковий звук оголошення хвилини мовчання (старі гучномовці цього не дозволяли). Акції хвилини мовчання у Львові почалися майже паралельно із харківськими, але завдяки проактивності влади, якісній комунікації на всіх рівнях, львівські акції найближчим часом планують припинити, адже все місто зупиняється без додаткового нагадування. Водночас акції проводяться в окремих місцях, де знаходять необґрунтовані причини, щоб не зупинятись.
Такі випадки можуть бути, але для цього ГО «Вшануй» пропонує бізнесам та усім охочим впровадити дорожню карту з комунікації: донести працівникам, що бізнес бере участь у хвилині мовчання.
Вінниця — ще одне місто, яке я ставлю за приклад. Влада міста використовувала систему оповіщення ще до повномасштабного вторгнення, тому люди звикли чути оголошення. Тут також зупиняється весь громадський транспорт о 09:00.
У Харкові доводиться чути, що зупинка транспорту о 09:00 підвищить ризик ДТП. Кажучи «зупинка транспорту», я не маю на увазі моментальну та різку зупинку. Звернімося до досвіду інших міст, де о 8:59 транспорт займає крайнє праве положення, зупиняється, а водій сповіщає пасажирів про початок хвилини мовчання. Ідеально своїм прикладом показати, що треба піднятись та схилити голову. Можна переглянути статистику аварій у названих містах, які вже зупиняють транспорт, та пересвідчитися, що з моменту впровадження зупинки транспорту на хвилину мовчання рівень ДТП не зріс, а от рівень свідомості містян — однозначно.
Звісно, це не єдині міста, де активно впроваджена та діє хвилина мовчання. Можна згадати Івано-Франківськ, Хмельницький, Стрий, Коростишів, Чернівці та безліч інших.
Отже, основні дії, які може впровадити будь-яке свідоме українське місто:
— оголошувати хвилину мовчання через систему оповіщення повітряної тривоги/гучномовці;
— зупинити громадський транспорт на хвилину;
— проводити хвилини мовчання на всіх засіданнях та на всіх державних підприємствах;
— комунікувати з приватними бізнесами щодо впровадження хвилини мовчання;
— провести комунікацію та розробити коректний підхід вшанування для закладів освіти.
Гарним помічником у впровадженні хвилини мовчання стане дорожня карта ГО «Вшануй», погоджена з Міністерством розвитку громад та територій України. Це покрокова інструкція, яка допомагає впровадити щоденну хвилину мовчання, починаючи від того, як її започаткувати у власному місті, до прикладів меседжів й вирішення кризових ситуацій та роботи з медіа. У квітні Вінницька міськрада повідомила, що громада стала прикладом впровадження хвилини мовчання.
А що у Харкові?
За моїми спостереженнями, люди у Харкові, міста за 25 км від російського кордону, не вважають питання національної пам’яті критично важливим. Саме тому залишаються ті, хто йде повз наші акції, публічно проявляє байдужість. Ба більше — підвищує гучність музики в авто.
Однією з причин такої поведінки є відсутність відповідної політики міської влади. Це комплексна проблема, яка потребує системного вирішення і політичної волі.
Те, як активно та відкрито люди різних поколінь ставляться до питань вшанування, наприклад, у вищезгаданому Львові, у відгукуванні на хвилину мовчання, є наслідком якісного патріотичного виховання зі школи. Хвилини мовчання у школах та громадах на заході країни почали проводити ще з початку російської війни проти України у 2014 році. Покоління, яке почало робити це 11 років тому, зараз робить це із розумінням й без примусу. У 2014 році я навчалась у харківській школі, але про АТО, російську агресію проти України та хвилину мовчання не було і мови.
Друге — налагоджена комунікація влади з громадою. На жаль, ми не відчуваємо її у Харкові, тому просуваємо акції своїми силами — через соціальні мережі, місцеві медіа, Instagram-сторінки про Харків. Часто акції відвідують одні й ті самі свідомі люди, тому ми активно намагаємось розширити коло спільноти, змінюючи локації, залучаючи харківський бізнес. До прикладу, кавʼярні «Makers» та «Pakufuda» о 9:00 зупиняють свою роботу.
Варто памʼятати, що мало лише увімкнути звук метронома — важливо своїм прикладом показати, що саме варто робити протягом цієї хвилини. Звук метронома вмикають в мережах різних магазинів, «АТБ» чи «Сільпо», проте через брак комунікації керівництва не в усіх філіалах працівники зупиняються, таким чином власним прикладом показуючи відвідувачам, що цим можна нехтувати.
Нещодавно до оголошення хвилини мовчання долучився і Харківський метрополітен, проте з коротким звуком та без пояснення, що саме людям варто зробити у хвилину мовчання. Ми звʼязалися з представниками метро та запропонували свою аудіодоріжку. Наголошу, що пояснення, що саме можуть зробити люди, які почули оголошення про хвилину мовчання, дуже важливе, бо не всі можуть швидко зорієнтуватись.
Містяни розповідають, що є окремі випадки, коли о 09:00 зупиняються автобуси. Це не може не тішити. Крім того, вільні екіпажі патрульної поліції о 09:00 перекривають одне з головних перехресть у центрі.
Це гарна тенденція, але чи не найважливіше — якісна комунікація Харківського міського голови — як до містян, бізнесу, так і керівників комунальних служб та підприємств. Важливо пояснити містянам, що саме можуть зробити автомобілісти (прийняти крайнє праве положення, увімкнути аварійний сигнал та вийти з машини), чому відбувається зупинка руху транспорту чи звучать дзвони. Певна кількість харківців мають питання щодо безпеки зупинок громадського транспорту, хвилюючись чи не підвищить зупинка ризик ДТП.
Підтримка міської влади важлива й у поширенні інформації, адже офіційний сайт міськради та її соціальні мережі — ще один інструмент комунікації з громадою. Та поки про такий рівень можна лише мріяти.
Харків незламний — у хвилині мовчання
Про Харків заведено говорити «незламний». Проте наша незламність — і у хвилині мовчання. Це не лише про скорботу. Це нагадування, чому ми не маємо права зупинитися. Це хвилина сили, вдячності та віри в себе й у нашу країну, адже навіть під обстрілами ми продовжуємо жити: працюємо, підтримуємо одне одного, збираємо гроші на допомогу захисникам.
Ми ведемо боротьбу не лише за землю, а й за право на нашу історичну памʼять — памʼятати правду про Голодомор, катування в Бучі, Ізюмі, в російському полоні. Колективне вшанування памʼяті формує національну єдність довкола спільної історії, виховує повагу як до тих, хто віддав своє життя, так і до тих, хто досі нас захищає.
Найприємніше для мене — коли на акцію потрапляють військові. Я рада показувати їм, що ми памʼятаємо їх загиблих побратимів і тих, хто нині на фронті. Це мотивує продовжувати далі. Доти, доки це не стане нашою культурою. Тоді не знадобляться ні поліція, ні плакати із закликом «Зупинись о 09:00», і весь Харків нарешті зупиниться на хвилину мовчання на спомин про своїх захисників.