«Усе рухнуло одним махом»: як прощалися із ветераном та трьома дітьми на Харківщині — відео
На краю цвинтаря у Сковородинівці три крихітні ями — для двійнят Івана і Владислава та їхньої сестри Мирослави. Вони народилися під час російського повномасштабного вторгнення та під час нього загинули. Могила батька, ветерана ЗСУ Григорія Шикули, — посередині, між Іваном та Владом, ніби він їх обіймає, бо, як кажуть близькі, за життя не випускав із рук. Діти були поруч із батьком і 10 лютого, коли російський дрон ударив у будинок у Богодухові та зруйнував життя багатодітної сім’ї.
«Ваня додому прийшов, а я піду воювати»
Григорій Шикула та його дружина Ольга Крівогуб — обидва з багатодітних сімей зі Сковородинівки.
«Григорій був другою дитиною. Першим був Іван Іванович. У сім’ї двоє хлопців і троє дівчат. Вони народилися у Сковородинівці, пішли до дитячого садка тут, закінчили середню школу. Ольга, жінка його, була звідси родом, у неї теж багатодітна сім’я з шести дітей», — розповідає місцевий староста Анатолій Єлісеєв.
Від початку повномасштабної війни на захист України став старший брат Григорія Іван. Коли Івана демобілізували, до війська пішов Григорій, і у Сковородинівку до матері та сестер вже навідувався зрідка. Про рідне село захиснику нагадувало татуювання на руці із зображенням славетного тезки — мандрівного філософа Григорія Сковороди.
«Я кажу: «Гришо, а що ти тут?», — згадує випадкову зустріч з Григорієм Шикулою житель Сковородинівки Михайло Дигало. — Він каже: «Ваня додому прийшов, а я піду воювати, Україну боронити».
«Так вийшло, що його теж комісували [після поранення на Запорізькому напрямку ампутували ногу], а на мирній землі… Їх не можна назвати людьми, росіян, — говорить Михайло. — Він ще так до мене підійшов, обійняв мене. Ми були у дружніх стосунках. Він добрий був, до всіх був добрий».
Григорій облаштовував життя з Ольгою у Новій Водолазі. 30 січня 2024 року в них народилися двійнята Іван та Владислав. 1 січня 2025 року на світ з’явилася Мирослава.
«Я хрестила Іванка, одного з хлопчиків. У нашому роді це вже треті двійнята, — говорить сестра Ольги Наталія Крівогуб. — Мирочка вже почала ходити потихеньку, кроки робити, казати “мама”».
Офіційний шлюб Григорій та Ольга взяли за п’ять днів до російського удару.
«Вони розписалися 5 лютого. До того жили як сім’я, просто не розписані. А тоді вирішили свої стосунки узаконити. 5 лютого розписались, не пройшло тижня і…, — каже староста Анатолій Єлісеєв. — Хотілося їм переїхати ближче до батьків. Вирішили купити будинок десь поблизу, Богодухів — місто, де умови життя нормальні. Купили цей будинок, тільки переночували, а наступної ночі сталася ця трагедія».
«Назвала дівчинку Мирославою, щоб закінчилася війна»
Під час удару 10 лютого вагітну Ольгу Крівогуб відкинуло вибуховою хвилею.
«Діти з батьком гралися і заснули на одному диванчику. Оля каже, спала на другому диванчику. Прилетіло в будинок. Прокинулася на даху. Її зняв з даху сусід. Відійшли і чули крик немовляти. Вона чула, як кричить її синочок Іванко», — говорить родичка Олександра Крівогуб (Бражник).
На прощанні з чоловіком та дітьми Ольги не було.
«Вона шокована, вона не розуміє, що таке сталося, — каже Наталія Крівогуб. — Ненависть, більше нічого, просто одна ненависть. Таке творити, одним махом просто все рухнуло».
Дівчинка, яку невдовзі має народити Ольга, — єдине, за що тримається нині сестра, каже Наталія: «У неї є, заради чого жити. Зачіпка, знаєте».
У самої Наталії торік на Вовчанському напрямку загинув чоловік. Вона виховує двох синів. Один з них Нікіта весь час поруч з матір’ю на похороні.
«Ми з ними гралися», — згадує Нікіта двоюрідних братиків та сестру.
Прощаючись, хлопчик хреститься й гладить труну з рожевою наліпкою «Мірочка».
«Вона назвала дівчинку Мирославою… Щоб закінчилася війна, а війна забрала її», — говорить Олександра Крівогуб (Бражник) і плаче.
«Ми зобов’язані пам’ятати»
Службу за загиблими провадять одразу семеро священнослужителів з богодухівських та золочівських храмів Української православної церкви.
«У Священному Писанні сказано: «Не вбий». Ці заповіді порушуються. У людей горе, втратили все, своїх близьких, дітей», — говорить «МедіаПорту» отець Олександр з релігійної громади Сковородинівки.
Йому доводилося відспівувати дітей, але щоб їх одразу було троє із батьком — «це неможливо передати, це важко описати», говорить отець Олександр і перепрошує, що йому бракує слів.
Загибель трьох дітей одночасно під час російського вторгнення на Харківщині стається вже вдруге. У лютому 2024 року дроновий удар по Харкову забрав життя подружжя Путятіних та трьох їхніх дітей. Кількість убитих росією дітей в Харківській області після ударів по Богодухову зросла до 111.
«Це не можна виправдати, — каже отець Андрій з Великої Рогозянки, який вірить, що ворог дістане покарання. — Бог усіх поставить, хто що заслужив. У Бога ваги точні. Отримають усі по своїх справах».
Під час служби звучать імена загиблих — спочатку Григорій, потім Іоанн, Владислав, Мирослава. Молитва завершується зверненням до близьких загиблих та громади.
«Уночі, коли діти спали, прилетіла російська зброя і знищила практично цілу родину. Батько, захисник нашої української землі, який боронив країну, боронив кожного з нас, повернувся після тяжкого поранення без ноги до своєї родини, щоб бути їм опорою, допомогою. Ми зобов’язані пам’ятати у молитві про наших захисників, про невинно вбитих і родини, яких знищила російська федерація своєю ненавистю. Для них найважливіше — це якомога більше вбити мирних людей. Поряд немає жодного приміщення — ні адміністративного, ніякого, щоби могло підтверджувати хоч яку-небудь логіку цього обстрілу», — говорить отець Стефан.
«У такий час скорботи, біди, трагедії, катастрофи нам обов’язково потрібно об’єднуватись в єдину родину, щоб одне одного підтримувати, підставляти своє плече… Зараз надзвичайно важливо згуртуватись і допомогти дружині, матері, яка чекає на дитя, допомогти їй, щоб вона мала прихисток, дах над головою», — закликає він.
Місцева влада обіцяє допомогу сім’ї захисника. Організацією поховання займалася Золочівська громада.
«Яка рука насмілалися вбити цю сім’ю? Не уявляю абсолютно! — звертається до людей на прощанні голова Золочівської селищної військової адміністрації Віктор Коваленко. — Можу сказати, що це [російська армія] — не воїни, це нелюди, які воюють з нашою Україною, бо справжні воїни — наші герої, наші захисники. Хочу передати слова тих, які на нашому фронті, у громаді стоять… Вони помстяться».
Мер Богодухова Володимир Бєлий готовий запропонувати дружині загиблого житло, якщо вона вибере залишитися у місті.
Проте безпекова ситуація у Богодухівському районі останніми тижнями погіршилася — кількість дронових атак зросла. Повідомлення про черговий удар начальник Золочівської селищної військової адміністрацї Віктор Коваленко отримує просто під час прощання у Сковородинівці.
«Це під кордоном, між Баранівкою і Цилюриками, — удар FPV в трактор. Трактор горить. Там були наші сільгоспвиробники», — показує повідомлення Коваленко.
За кілька годин з’ясується: постраждалих від удару по трактору немає. Та Золочівщина все одно потрапить до ранкового оперативного зведення — від російських ударів протягом доби у громаді постраждали двоє людей.
_____
🔗Підтримати родину загиблих може кожен охочий. Банку Mono (4874 1000 2533 9931) на підтримку сім’ї відкрив Іван Шикула, брат загиблого Григорія.
Читайте новини Харківщини на MediaPort: На Харківщині попрощалися з ветераном ЗСУ та трьома його дітьми: фото