Урок для Заходу, путінський слід та «відчуття безпеки»: Харків у фокусі іноземних медіа
Як позначається на Харкові українська операція на Курщині і як Путін руйнує місця, де бував — в огляді іноземних медіа на MediaPort.
«Україна захищає Харків шляхом наступу» — колонка на Wall Street Journal присвячена аналізу ситуації на фронті у прив’язці до використання зброї по російській території. Поки американські законодавці тягнули із наданням військової допомоги, росія скористалася ситуацією та почала повторний наступ на Харківщині. Коли ж США дозволила бити по військових цілях у росії, ситуація змінилася. Якщо навесні та влітку російські війська завдавали від 30 до 60 ударів по Харківській області щодня, згодом кількість значно знизилася та рідко перевищувала 10, зазначає WSJ із посиланням на начальника Харківської ОВА Олега Синєгубова.
«Цей частковий перепочинок є уроком для Заходу. Тривалий час обмежуючи здатність України завдавати ударів по російській території за допомогою західної зброї, США фактично сприяли методу перехоплюючої відповіді на російські авіаудари. Однак Україна не може захистити своє небо лише обороною. У неї надто мало засобів протиповітряної оборони, щоб прикрити всю територію, росія нарощує виробництво плануючих бомб та іншої зброї, окрім отримання безпілотників і ракет від Ірану та ракет від Північної Кореї. У Харкові настало відносне затишшя, оскільки Україна перейшла в наступ на територію росії вздовж північного фронту. <…> Полегшення прийшло наприкінці травня, коли адміністрація Байдена дозволила Україні здійснювати удари малої дальності по російській території. За кілька днів Україна знищила чотири системи С-300 у Бєлгородській області росії, на північ від Харкова. Росіяни переобладнали ці системи, які зазвичай використовуються для повітряної оборони, для ударів по землі, зокрема по Харкову».
Український наступ на Курщині напружив військові ресурси Москви та змусив Кремль зробити жорсткий вибір щодо їхнього використання. Так, російська армія відтягує деякі сили з фронту на півночі Харківщини до Курська.
«росія має кордон завдовжки приблизно 600 миль із неокупованою частиною України, який вона більше не зможе вважати безпечним, якщо залишить його без захисту».
Українські сили завдають ударів по російських арсеналах, це створює логістичні труднощі для агресора і заважає просуванню російських військ на Харківщині, але передчасних висновків робити не варто, вказує авторка. «Ніхто не знає, скільки ще триватиме відносний спокій у Харкові. У росіян все ще є «достатньо бойової сили», щоб «вони могли обрати майже будь-який напрямок, який захочуть, — каже Фред Каган, старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва. — Проте вони все частіше стикаються з компромісами, тоді як раніше могли робити все одночасно».
У серпні Інститут вивчення війни (ISW) задокументував не менш як 245 російських цілей, які перебували б у радіусі, включаючи більше об’єктів зберігання зброї, а також військові бази, танкоремонтні підприємства, центри матеріально-технічного забезпечення та інші об’єкти, які підтримують операції на передовій.
На думку колумністки, США можуть розвинути імпульс, знявши обмеження на використання Україною армійських тактичних ракетних систем на території росії, і досвід Харкова ілюструє, до яких змін це може призвести.
Операція на Курщині у контексті захисту сходу, зокрема Харківщини, згадується в інтерв’ю Володимира Зеленського The New Yorker. Він відповідає на питання про основні мотиви контрнаступу на цьому напрямку:
«Уявіть: ви боретеся у важкій війні, не отримуєте допомоги, намагаєтесь підтримувати моральний дух. А росіяни мають ініціативу на сході, вони захопили частини Харківської області і готуються атакувати Суми. Ви повинні щось робити — щось інше, ніж нескінченно просити допомоги у партнерів. Тож що ви робите? Ви кажете своїм людям: «Дорогі українці, через два тижні східна Україна перестане існувати»? Звісно, можна так зробити, опустити руки, але також можна спробувати зробити сміливий крок.
Звісно, ви маєте рацію, запитуючи, чи увійде ця дія в історію як успіх чи провал. Ще занадто рано судити. Але я не зосереджений на історичних перемогах. Я сфокусований на тому, що відбувається тут і зараз. Проте, ми вже можемо сказати, що це дало певні результати. Це уповільнило росіян і змусило їх перемістити частину своїх військ до Курська, приблизно 40 тисяч солдатів. Вже зараз наші бійці на сході говорять, що їх обстрілюють рідше.
Я не стверджую, що це гучний успіх, чи що це призведе до закінчення війни, або до падіння режиму Путіна. Але це показало нашим партнерам, на що ми здатні. Ми також показали Глобальному Півдню, що Путін, який стверджує, що все під контролем, насправді цього контролю не має».
Le Mondе у матеріалі «Канікули, офіційні візити, медові місяці: коли Володимир Путін одного разу прогулювався Україною…» згадує поїздки російського президента до України, яку він відвідував найчастіше після Білорусі та Казахстану.
14 грудня 2001 року Путін, півтора року як президент, був почесним гостем на російсько-українському економічному форумі у Харкові. Місто зустрічало його помпезно.
«Місцеві політичні, економічні та культурні діячі чекали під зимовим сонцем, а дівчата в традиційному українському вбранні та вишитих хустках обмінювалися хлібом-сіллю з російською делегацією, традиційним слов’янським вітанням. На бруківці поруч з українськими прапороносцями була велика група біло-синьо-червоних прапороносців, російських кольорів».
Спецкор російського Першого каналу з площі Свободи передавав, що Харків вибраний невипадково: «Путін почувається тут як удома. Погода така сама, як у Москві, легкий холодок пощипує ніс».
Тепер Путін «руйнує те, що колись так добре знав і любив».
Дісталося не лише будівлі Харківської обласної адміністрації, символу Харкова, а й іншим об’єктам культурної спадщини.
«Російські удари не оминули ані центр передових досліджень фізики, який тоді відвідав Путін, у селищі П’ятихатки, ані резиденцію, де він ночував. З березня до середини травня 2022 року битва за Харків, розв’язана Москвою, спричинила загибель 600 мирних жителів (сьогодні понад 1300). Від візиту російського президента не залишилося й сліду».
Директорка Інституту демографії НАНУ Елла Лібанова коментує: «Путін злий на Харків за те, що він не зустрів росіян квітами в березні 2022 року і змусив його тікати».
The Guardian розповідає про мистецьке життя Харкова попри постійні обстріли. Йдеться зокрема про, те як митці співпрацюють з державними музеями задля збереження культури і мистецтва у фронтовому Харкові. Однією з таких колаборацій є співпраця художника Костянтина Зоркіна з Харківським літературним музеєм.
«Виставка під назвою «Іменем міста» уявляє Харків як корабель, на якому мандрівники ховаються у трюмі. Це уявний простір під палубою, замкнутий та захищений від зовнішнього шторму, є місцем для роздумів та обговорень. «Тут є відчуття безпеки», — каже директорка Харківського літмузею Тетяна Пилипчук про затишне, затемнене місце, яке створив Зоркін у центрі виставки.
За збігом, «Відчуття безпеки» — це також назва нинішньої виставки у ЄрміловЦентрі. Розміщена у великих бетонних приміщеннях під одним із головних університетів міста, вона стала прихистком для спільноти українських художників у перші дні вторгнення, включаючи Зоркіна та Павла Макова. <..> Але відчуття безпеки, за словами Наталії Іванової, директорки центру, також було нестійким і крихким: не тільки в Харкові, але й у мирних західноєвропейських містах. Виставка включає роботи одного з найвідоміших сучасних харківських митців, фотографа Бориса Михайлова, а також молодих художників з міста та з-за кордону. Експозиція прикрашена м’якими подушками у формі стародавніх руїн від грецького художника Андреаса Ангелідакіса — вони готові до використання тими, хто шукає прихистку, коли ЄрміловЦентр виконує функцію бомбосховища».
Крім Літмузею та ЄрміловЦентру, Харків у статті представляють видавець Олександр Савчук та його «Книгоукриття», художник Гамлет Зіньківській зі стритартом, засновник ресторану «Трипіччя» Микита Вірченко.
«Приходять викладачі, музиканти, видавці, радіоведучі, і я радий, що вони тут, — каже Вірченко. — Це відчуття культурного відродження, як це було 100 років тому».
«У мене лише одне життя, — коментує директорка ЄрміловЦентру Наталія Іванова. — Я не можу відкладати справи. Маю виставки влаштувати, резиденції організувати… Я не дозволю війні зруйнувати мої плани. Я можу бути тут корисною».
*MediaPort пише «росія» з маленької літери у новинах, матеріалах, цитатах за власним редакційним рішенням