Українські хокеїстки у Канаді, британці у передмісті: Харків у фокусі іноземних медіа
Харківські спортсменки на хокейному фестивалі у Канаді та враження британського журналіста від поїздки на Харківщину — у тижневому огляді іноземних медіа на MediaPort.
The Associated Press публікує статтю про українську жіночу команду з хокею, яка перебуває на фестивалі у Канаді (Калґарі, Альберта). Дев’ятеро спортсменок з Харкова, як пише видання, «знайшли хокейний рай на фестивалі Wickenheiser». Шестиразова учасниця Олімпійських ігор та чотириразова володарка золотої медалі Гейлі Вікенгайзер організувала свій перший фестиваль Wickfest після Зимових ігор 2010 року. За останні півтора десятиліття участь у ньому брали команди з Індії, Мексики та Чехії, але ще ніколи не було команди, яка пройшла через такі логістичні труднощі, як українська:
«Українська дівоча хокейна команда перебуває в Канаді, щоб провести кілька днів у мирі та грати в хокей на арені, дах якої не має діри розміром із ракету. Після 56 годин подорожі до Калґарі, включно з 24-годинною автобусною поїздкою з Дніпра до Варшави, Польща, яка частково вимагала супроводу військових, команда Ukrainian Wings приєднається до Wickfest, щорічного хокейного фестивалю для дівчат, організованого Гейлі Вікенгайзер, у четвер. Склад команди, віком від 11 до 13 років, зібрано з восьми різних міст України, де спортивні споруди були пошкоджені або зруйновані після початку російського вторгнення в лютому 2022 року. «У кожної з них є особиста історія про щось жахливе, що сталося, — сказала Вікенгайзер. — Ми даємо їм тиждень миру та радості тут, і сподіваюся, вони зможуть привезти це з собою. Ми повністю розуміємо, що вони повернуться до складних обставин. Це важко».
Спортивний комплекс «Салтівський лід», де раніше тренувалася жіноча команда «Пантери», відкрили у Харкові 2011 року. На його базі проводилися українські турніри з ковзанярських видів спорту, а також з хокею — комплекс відповідав усім необхідним стандартам Міжнародної федерації. Російська армія влучила снарядом у верхню частину цієї будівлі цивільної спортивної інфраструктури 22 квітня 2022 року. Комплекс частково зруйнований:
«Це була наша домашня арена, і ми проводили всі чемпіонати національних збірних саме там», — розповіла Катерина Середенко, яка керує програмою команди Panthers і є генеральною менеджеркою Wings. Олімпійський комітет України 1 вересня опублікував фото і написав у пості на Facebook, що Палац спорту в Харкові, який був домівкою для кількох хокейних команд, також зруйнований під час атаки на місто. Середенко каже, що складна подорож Wings до Калґарі була варта того, оскільки це дає дівчатам надію. «Ситуація в Україні непроста, але коли вони приїжджають сюди, вони можуть повірити, що все буде добре, все буде гаразд. Звісно, ми скоро переможемо, і ми повинні грати в хокей. Ми не можемо зупинятися, адже любимо цих дівчат і зробимо для них усе. <…> «Багато дівчат у цій українській команді — майбутні гравчині національної збірної».
У подкасті «Battle Lines» від британського видання The Telegraph, який також випускає подкаст «Ukraine: The Latest», заступник редактора з питань оборони Домінік Ніколс (Dominic Nicholls) ділиться враженнями від нещодавньої поїздки на Харківщину та обговорює актуальні аспекти військової ситуації в Україні. Харків, що знаходиться значно ближче до кордону з росією, ніж Київ, порівнює журналіст, постійно зазнає авіаударів із мінімальним часом для попереджень мешканців про загрозу. Попри це, харків’яни продовжують жити своїм життям, що є характерним для Києва та інших міст України. З часу свого попереднього візиту Ніколс зауважує, що росія стала частіше використовувати плануючі бомби для ударів по Харківщині. Росіяни скидують їх зі своїх МіГів з території рф та «стирають будівлі з лиця землі» в українських містах, таких як Харків.
«Отже, востаннє, коли я був там у лютому, плануючі бомби ще не були значущим фактором. Плануючі бомби — це так звані «тупі» бомби, але з дуже базовою технологією наведення та управління, до яких додаються стабілізатори. Після того, як вони скидаються з літака, вони не мають двигуна, тобто їхня енергія залежить виключно від швидкості, яку надає літак. Щойно бомба скидається, усе зводиться до законів фізики, які визначають, як далеко вона долетить. <…> Вони просто обрушуються й створюють дуже великі вирви».
Журналіст розповів, що побачив навчання у харківській метрошколі. Вплив війни на дітей і свої враження він прокоментував так:
«Діти досить стійкі та справляються. Але це, безумовно, матиме вплив. Особливо на деяких дітей. Наприклад, подумайте про тих, кому зараз 10, 11 чи 12 років. Вони розуміють, що відбувається, і вже три роки живуть у цих умовах. А до того, звісно, був COVID-19. Таким чином, їхнє нормальне дитинство повністю порушене. І хоча зараз забезпечено освіту в підземних укриттях, вона відбувається без денного світла».
Під час поїздки на Харківщину Домінік також спілкувався з бійцями Kraken — підрозділу Головного управління розвідки Міноборони.
«Вони зіграли важливу роль у початковій обороні Харкова, відсічі росії. Потім їх перевели в інші регіони. Вони воювали на Донбасі, в Бахмуті, інших місцях. За останні кілька місяців більшість з них повернулася до Харкова, очікуючи нової загрози з півночі та сходу», — описує на питання ведучої журналіст.
Домінік переповів почуту реакцію бійців на результати виборів у США: «Здається, їм байдуже». Боротимуться до кінця.
«Ми говоримо: «Ну, якщо США припинять підтримку, це поставить Україну в дуже складне становище». А вони просто знизують плечима, роблять ще один затяг вейпу і кажуть: «Так, буде трохи важче, але ми не йдемо. Ми все ще тут».
Разом із відеографом Домінік побував у деокупованому селі на північ від Харкова, зруйнованому російськими обстрілами на 90%. Люди, які залишилися там жити, роблять запаси в очікуванні важкої зими. Голова громади, з яким спілкувалася знімальна група, запропонував поїхати ще далі на північ.
«Нас попередили: «Просто тримайте очі відкритими, дивіться вгору, шукайте дрони». Чудово, завжди хочеш це почути, правда!? Ми проїхали ще кілька кілометрів на північ, і я подумав, що ми реально наближаємось до межі того, що можна вважати комфортним і розумним. Тож це все було трохи безглуздо. Після цього я поговорив із собою і зрозумів, що, мабуть, це вартувало того. Звісно, я можу так сказати, бо ми виїхали без пригод».