У пошуках власної ніші: як деокупований Студенок відновлює життя
Село Студенок під Ізюмом пережило російські обстріли та окупацію і нині чує вибухи, що лунають з Донецької області — населений пункт розташований за 10 км від Донеччини. Попри завдані росіянами руйнування до Студенка повертаються жителі. Ведуть домашнє господарство, вирощують овочі, відновлюють укриття. Про ситуацію у селі, де до російської агресії жили 1450 людей, «МедіаПорту» розповів Сергій Кохан. Після деокупації 16 вересня 2022 року він виконує обов’язки старости Студенокського старостинського округу (села Студенок, Яремівка та Пасіка).
«У нас дуже-дуже багато проблем»: повернення та відновлення
Яким ви побачили село після деокупації?
Руїни, безлад, багато безхатніх тварин, як у всіх населених пунктах, де побував ворог. Це «Z», «V», все забруднене. Тільки зі школи вивезли 10 причепів сміття. Перші дні, щойно я заступив, займалися прибиранням території, вигрібали, вивозили все. Пакети їхні, сухпайки, побиті меблі. Українську літературу вони скинули в актовій залі пірамідою. Мабуть, хотіли спалити, але не встигли, слава Богу.
В окупації Студенок був 4 місяці, а Яремівка, населений пункт поруч, майже 6 місяців. Вони потрапили в такий «мішок», з якого не могли вийти. Найтяжчі бої у Студенку — квітень-травень 2022. 1 червня наші хлопці звідси вийшли. Хлопці «Кульчицького» (батальйон спецпризначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, добровольче формування Нацгвардії України — ред.) приїжджають, ми підтримуємо з ними контакти. Тримали село майже два місяці. На іншому боці були орки, а тут були наші хлопці, які тримали село до останнього, поки не окупували село Соснова… Вони вже в кільці були, могли тільки лісом вийти. На жаль, не всі вийшли, є загиблі, зниклі безвісти.
Серед мирного населення теж є загиблі?
Так, є. Люди масово почали виїжджати тільки тоді, коли прилітало. Одна молода родина загинула: жінка і двоє дітей, хлопцю 21 рік, доньці 14, з інвалідністю. Вони ховалися від обстрілів у погребі. Сподівалися, що все буде добре. Чоловік на порозі погреба палив. І якраз приліт був у погріб, пряме влучання, його контузило. У нього на очах загинула вся родина.
Ще один батько з багатодітної родини — так само пряме влучання від міни, від осколкових поранень загинув. Загалом до десятка людей загинуло. Одну сім’ю найімовірніше катували. Це сім’я, чоловік, жінка і бабуся у Пасіці. Не хотіли віддавати окупантам машину.
Понад 90% студенчан виїхали. З 1450 людей в окупації залишилося 50 людей. І навіть тих 50 військові вивозили, коли були активні бойові дії. Після деокупації людей побільшало. Спочатку повернулося близько 300. На сьогодні, 2024 рік, вже повернулося 750 людей. Тобто понад половина людей повернулася.
Пів року жили без світла, потім влітку почали вести розмінування, відновлювати електромережі. Влітку 2023 року у нас вже було світло. Паралельно відновлювали станції зв’язку. Подяка нашим РЕМівцям, саперам, працівникам зв’язку, які відновили зв’язок, інтернет.
Які проблеми нині вирішуєте?
У нас дуже-дуже багато проблем. Ми людей забезпечуємо дровами, брикетами. Забезпечують донори, волонтери, але нам треба все розподілити, роздати, щоб ніхто не образився.
Крім цього, відновлюємо те, що зараз необхідно. Наприклад, вивезення сміття з населеного пункту. Нам видали баки. Зараз ремонтується машина, буде централізовано вивозитися. Відновлюємо пожежну машину в селі, тому що що через розбиті дороги та мости пожежні не доїжджають вчасно. А так у нас буде своя невелика пожежна частина. Це і робочі місця, і збереження домоволодінь. До того ж ми розташовані у зоні ризику, кругом ліс. Цього року він дуже сильно горів. Лісгоспи не працюють, висока замінованість лісів. Не так просто було їх гасити. Майже місяць чергували, коли були високі температури. Боролися з пожежами, щоб наше село не згоріло.
«І розтяжки, і касети»: небезпека від мінування
Близько 1600-1700 га заміновані — і це ми лише поля агровиробництва, не беремо ліси. Ліси теж розміновуються ділянками, є санітарна рубка, чистка теж. Знаходимо і в домоволодіннях. Знаходили і розтяжки, і нерозірвані касети з «Ураганів». Вивозили, коли люди повертались. Виявляли, ми викликали ДСНС, поліцію, приїжджали сапери, ліквідували. За два роки багато чого було ліквідовано. І процес цей не завершується.
Зараз на поля зайшла FSD — міжнародна організація, яка фінансується FAO (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН). Почали розміновувати поля фермерам. Деякі фермери не дочекалися, почали самотужки розміновувати, купували трактори, переобладнували їх під дистанційне управління. На сьогодні до 400 гектарів із 2000 га наших земель обробляються. І вже посіяли озиму пшеницю. На жаль, рік не вдався, дуже спекотний був. Я так розумію, врожай не дуже високий.
Чи бувають випадки підривів на боєприпасах, що їх залишили окупанти?
Майже місяць тому жителька підірвалась на ПФМ-1 («Пелюстка»), ногу відірвало. Знала, що заміновано, знала, що небезпечно. Була в окупації в Яремівці. Але пішла, хотіла назбирати абрикос. Розповіла, що напередодні з подругою збирала, все було нормально. А наступного дня пішла… Вона стійка, молодець. Але, на жаль, тепер має інвалідність.
Що з інфраструктурою у Студенку?
Школа пошкоджена, але підлягає відновленню. Завдяки фондам і донорам, яких вони нам знайшли, закупили матеріали, залучили людей, відновлюємо підвал. Утеплили, вологостійкий гіпсокартон, буде вентиляція, другий вихід. Хочемо зробити, щоб діточкам було комфортно.
Скільки дітей у вашому старостаті?
На сьогодні понад 75, з тих, що повернулися. Але онлайн навчається до 100 дітей в школі. Влада говорить, якщо не буде 100 дітей, школи будуть закриватися. І це дуже неприємно.
Що у Студенку знищено, пошкоджено?
Майже половина магазинів зруйнована. Фермерські господарства, які були на території, повністю знищені, розмародерені. Фактично людям треба починати все з нуля.
Це все впливає на дохід громади?
Фактичного доходу громади не маємо. Все дотується на рівні довоєнного [стану]. І цим коштом йде допомога і військовим, і виплата заробітних плат, і соціальна сфера підтримується. У школі і дитсадках треба і консервувати, і прибирати. Щоб зберегти, де можна зберегти. У нашій громаді фактично уцілілі Оскіл, Капитолівка, Комарівка і умовно уцілілі Студенок та Яремівка. Всі інші дуже побиті — це Заводи, Вірнопілля, Комишуваська сільська рада, Довгенківська повністю майже знищені. Ні магазинів, ні школи, ні дитячих садків.
«Близькість до фронту — одна з причин неповернення»
Які настрої населення? Чи залишились ті, хто підтримує окупантам?
Є така категорія людей, «ждуни» ми їх називаємо. Частина повернулася при окупації, при росіянах. Засуджувати їх? Звісно, вони говорять, що поверталися, турбуючись за своє майно. Я теж фермером працював, мав майно, але сім’ю сюди не потягнув рятувати майно. У кожного свої цінності, розуміння, що людина хоче від цього життя. Хотілося б, щоб усі були проукраїнські, але мізки у деяких промиті, видно, так, що хтось навмисне дивиться тільки російські канали. Хтось тут мародерів, накрав стільки та наховав, що коли відкриється правда… Це буде стаття.
Наскільки відчувається небезпека у Студенку?
Одна з причин, що багато людей не повертаються, — близькість фронту. Ми заїхали, коли ще йшли бої за 5 км, за 20 км, хоч за 15 км. Ми повернулися! Наскільки ми вірили в наших хлопців, і зараз віримо, що все буде добре! У багатьох були зруйновані будинки, жили під плівкою, хати накривали. Завдяки волонтерам, донорам, «єВідновленню» у нас більш як 200 будинків повністю відновлені. Зруйнованих повністю по Яремівці та Студенку — близько 240 будинків.
Відчуваємо [небезпеку], але ми до цього звикли. На жаль, нещодавно і в Ізюм прилетіло [обстріл 1 серпня], було чутно і нам. По прямій це 15-20 кілометрів від місця удару.
До війни у нас розвивався туристичний бізнес, були козині ферми, кінні прогулянки, крафтові сири. Село розвивалось, було багато відпочивальників, це берег Сіверського Дінця, ліси, гриби. Поряд Святогірськ — рекреаційна природна зона. Святогірськ — національний парк, база відпочинку, надання соціальних послуг. Нині люди залишились без роботи. У цьому велика проблема для того, щоб повертатися до села. Фермерство — не першочергове, але люди багато працювали.
За підтримки волонтерів ми долучилися до проєкту «Лавка деокупації». Нас на початку це трохи лякало, думали, що ми не справимося. Але люди виявили бажання, понесли городину. Спробували здавати овочі. І на сьогодні працює «Лавка деокупації». Це можна перевести у бізнес-проєкт, коли люди будуть розуміти, що у них будуть закуповувати, переробляти. Це поштовх для робочих місць і якась своя ніша.
Потрібна робота, тому що за щось треба жити. А друге — це школа, освіта, адже сім’ї хочуть для своїх дітей кращого.
Читайте також: «Лавка деокупації»: як Студенок відроджує сільське господарство