19 травня, у день народження художниці Вероніки Кожушко, загиблої внаслідок російського обстрілу 30 серпня 2024 року, у Харкові відбулася церемонія нагородження переможниць премії її пам’яті.

Переможницями стали:

  • Лілія Поливода — у категорії «Література»,
  • Софія Фадєєва — у категорії «Живопис»,
  • Софія Сизоненко — спеціальна відзнака студії AzaNiziMaza.

Премія, яку заснували, щоб підтримати молодих митців, — це про свободу, каже директора Харківського літературного музею, членкиня журі премії Тетяна Пилипчук.

«Нещодавно я говорила з молодими людьми, тим, кому зараз 16-21 рік. Ми говорили про місяць. Про прогулянки під місяцем нічним Харковом. До лютого 2022 року ці люди були ще малі, батьки їх не відпускали гуляти. А тепер комендантська година, тепер війна, у них немає можливості гуляти. І тоді ми всі разом вирішили, що ми насправді говоримо не про місяць, ми говоримо про свободу. Про свободу жити в місті, яке ми любимо, жити в нашому місті. Говоримо про свободу гуляти ночами, читати вірші під місяцем», — сказала Пилипчук.

На конкурс надійшло близько 170 робіт, з них 128 — літературні, решта — художні.

«Дякую за те, що ви вирішили розділити премію на дві номінації. Складно оцінювати художні роботи та літературу разом, це зовсім різні жанри, тому я вважаю, що це правильне рішення. Більше переможців, переможниць, більше щастя, більше радості. І ми більше можемо охопити ті галузі, в яких працювала Ніка», — сказала Лілія Полівода, переможниця у категорії «Література.

Які твори перемогли

На розгляд журі учасниці-переможниці надіслали декілька творів, повідомила «МедіаПорту» комунікаційниця Харківського літературного музею Мілєна Ляшенко.

Серед робіт, які надіслала Лілія Поливода, були наступні вірші:

[…у незліченних тротуарах вмерло слово.]

Жовтень прикидає листям кістки
безвісти зниклих того листопада.
Сонце, проковтнуте обрієм, зрадить,
випише дóкір полинно гіркий,
скличе цека-сов-соц-комську нар-раду.

Темрява зараз чомусь голуба.
Душі митців, замурованих в землю,
носяться світом, неначе форелі.
Вбиті ударом руків’я серпа,
жертви Палаців, Биківень, Карелій,

скльовані дзьобиками “воронків”.
Ті, що поглянули смерті в обличчя, –
жертви диктаторської п’ятирічки.
Хтось з-поміж них тоді все говорив:
сніг, подивіться, він мовби торішній!

Те, в що ми вірили, знищує нас!
Наша силаботонічність безсила!
Версифікація не захистила!
Партія, що їй до нирок віддавсь,
нам не поставить хреста чи могили.

Кожен з них думав, що – Сковорода,
що пересидить у хащах замістя.
Страшно наївно (ну це ж комуністи!)
Світ їх усіх голіруч упіймав.
Жовтень кістки поприкидував листям…

_____

як називається суміш любові й граната
дивний коктейль з гіркоти та дрібних кісточок
натще його споживати щодня – обпікати
виразки шлунку ловитись на ржавий гачок

німо мов риба кричати в широти й глибини
скиглячи стиха крізь товщу морської води
цівка червона видніється – де кровоспинні?
сік із плода мов вода просто так в нікуди

згублена голка у сіні логічно пожовкне
рибка скінчить на пательні чи втрапить в уху
простір навколо тісний мовчазний і двомовний
вітер виламує з м’ясом галузку суху

випрані мокрі сорóчки на моцній мотузці
досі в тканинних волокнах таять хазяїв
кроком навхресним надійдуть зимові і куці
дні коли хтось із небес нам ожити звелів

вбрані в сріблясту луску перелітні й осілі
привиди збитих птахів що їх не обійти
в’яло й розпачливо в голос один шепотіли:
зовсім немає любові нема гіркоти

_____

перелітні птахи повертають додому
несучи між пірʼїнок крихкі благозвістки
я уперто продовжую ставити коми
заперечуючи існування відрізків

барабанні перетинки звикли до тиші
а зіниці – до темряви чорного чаю
мою віру ніщо і ніколи не знищить:
я між стінок трахеї тебе відчуваю

мов застряглий у горлі клубок Аріадни
нерозплутана загадка творення світу:
чи можливо звільнити за профнепридатність
фарисея Небесного з оком підбитим?

зорепадом птахи опадають заблуклі
та байдуже мені: журавлі чи синиці
коли б мала в руках твої плечі та руки
не дала б тобі знов у воді розчинитись

ми блукали б по набережній Борисфену
із усіх насолод залишилася слада:
засинати щоночі на ліжку твоєму
і щоранку рівненько його застеляти

на долоні роздолля усі ми мурашки
невідомість і відстань точніші за лакмус
однією легенею дихати важко
але я дочекаюсь.

Софія Фадєєва надіслала серію малюнків.

Також низку робіт подала на конкурс Софія Сизоненко.

Премію «Генерація Ніка» заснували в пам’ять про 18-річну мисткиню Вероніку Кожушко, яка загинула від російського удару по Харкову 30 серпня 2024 року, а також усіх талановитих українських дітей, вбитих росією. Ініціатори — благодійні фонди «Ніка генерація», Сергія Жадана та Харківський літературний музей.