Цивільні, які вивчають такмед, роблять Харків безпечнішим — Даніїл Жмуйдов

Бойовий медик Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, інструктор та співзасновник проєкту «ТакМед Харків» Даніїл Жмуйдов — про оборону Харкова, особливості та актуальні проблеми у своїй роботі, псевдоінструкторів та розвиток тактичної медицини для військових і цивільних.

Слухайте подкасти mediaport.ua

• • Apple Podcasts, Google Podcasts, YouTube, радіо «Накипіло»

Тетяна Федоркова: Як для вас почалося російське повномасштабне вторгнення?

Даніїл Жмуйдов: Я був у Харкові, жив на Салтівці біля метро «Героїв Праці», до половини четвертої ранку не міг заснути, читав книжку і потім трошки задрімав. О четвертій з копійками чую вибух і розумію, що це не салюти на Журавлівці… Почалося.

Володимир Носков: Я так само прокинувся зі словом: «Почалося». І що далі? Ще побули вдома чи одразу почали збирати валізу?

Даніїл Жмуйдов: Ми одразу вдягнулися, схопили тривожні рюкзаки, заздалегідь зібрані, я взяв свою шаблюку і ми вирушили. У мене за тиждень до початку «повномасштабки» була «чуйка», що почнеться. Докупив деяке медичне приладдя, яке, я розумів, знадобиться, докупив набої на власну зброю.

Володимир Носков: Пішли у військову частину чи куди?

Даніїл Жмуйдов: У нас ще з кількома друзями, з якими ми жили в одному районі, була певна задалегідь домовлена точка. Ми з ними одразу зв’язалися, зустрілися і звідти вирушили на базу спецпідрозділу «Схід», щоб отримати зброю і приступити до виконання бойової задачі. Це спецпідрозділ Національної поліції, який отримував накази безпосередньо від керівництва Національної поліції Харківської області.

Володимир Носков: Розкажіть, які були завдання у перші дні?

Даніїл Жмуйдов: Перша задача була фактично евакуюватися з самої бази, тому що місце доволі відоме, там постійно проводилися тренування, вишколи для цивільного населення. Плюс не було розуміння, що, де, як, де російські військові, чи вони вже зайшли до міста, чи вони біля міста. Відповідно, була задача тримати оборону під час евакуації, після чого було введено так званий план «Фортеця», згідно з яким треба було зайняти оборону у будівлі Головного управління Нацполіції в Харківській області.

Володимир Носков: Це якраз поруч до СБУ та інших установ. Як тут розвивалися події?

Тетяна Федоркова: І які настрої були серед поліцейських? Чи всі були так налаштовані, як ви, йти, обороняти?

Даніїл Жмуйдов: Передусім це не просто звичайний підрозділ, це підрозділ особливого призначення. Тим паче, що рота «Схід» мала раніше назву «Східний корпус» — це учасники Антитерористичної операції. Це підрозділ — побратим полку «Азов», який брав спільно з «Азовом» участь у Павлопіль-Широкинській операції. Більша частина особового складу підрозділу — ветерани війни на Донбасі, патріоти, націоналісти, люди вмотивовані. І якоїсь думки про те, що «кидати і тікати» — не було. Була думка тільки вбивати росіян, скажу культурно.

Володимир Носков: Я розумію. Ви брали участь у боях 27 лютого біля обласного управління поліції в центрі Харкова?

Даніїл Жмуйдов: Я більше скажу: я перший, хто цю колону помітив. Я на той момент був черговим на контрольно-пропускному пункті, через який заїздив та виїздив транспорт з території управління. Десь о 8-й ранку до КПП підійшов якийсь цивільний, я відкрив спитати, що йому треба. Він ледь не на колінах плакав, питав, як виїхати в Полтаву. Я  його заспокоїв, підняв з колін, кажу: вам на Південний вокзал і звідти евакуюватися. Раптом почув, що їде якась техніка. Я визирнув, бачу, що по вулиці Чернишевській рухається колона техніки. Придивившись, побачив «зетки» на боках цієї техніки, це були «Тигри».

Володимир Носков: А з якого боку вони їхали?

Даніїл Жмуйдов: З боку, виходить, Харківської ОДА. З того напрямку по вулиці Чернишевській.

Володимир Носков: А, від парку Горького…

Даніїл Жмуйдов: Грубо кажучи, так. Побачив «зетки», кричу цивільному: тікай звідси бігом. Сам в рацію одразу передаю, що по Чернишевській їдуть «зетки», забігаю на КПП, розумію, що у нас немає ані гранат, ані гранатометів, самі лише Калаші. Я такий: хлопці, закриваємо КПП, займаємо оборону у дворі. А у дворі тоді стояв БРДМ, броньована техніка. Він фактично був не на ходу. 5-6 людей, троє зайняли оборону за цим БРДМом, троє за рогом. І, відповідно, ми контролювали ворота, тому що ми думали, що будуть штурмувати зараз нас. Потім почули, що пішла стрільба, пішли і полетіли гранати. Наші спецпризначенці з роти «Схід» відкрили вогонь з крупнокаліберної зброї вже по цих «Тиграх». А кацапи у відповідь просто почали стріляти по всіх машинах, що стояли тоді на вулиці, аби просто відстрілятися якнайшвидше.

Даніїл Жмуйдов: Для мене було максимально незвично. Центр міста, ворожа армія — це як взагалі? Але в голові була лише одна думка: якщо зараз прориваються ворота, відкриваємо вогонь на ураження, не розбираючись.

Володимир Носков: Як нам вдалося їх перемогти, завдяки чому?

Даніїл Жмуйдов: Вони не орієнтувалися у місті взагалі, вони не розуміли, де вони їдуть. По-друге, по них почали стріляти звідусіль. Уявіть собі ситуацію: ви ворожа техніка, вам треба заїхати в місто, а по вас звідусіль ведеться вогонь. Почався бій біля будівлі поліклініки МВС з хлопцями із Нацгвардії, потім далі на ГУ НП вже з ротою «Схід». Далі з територіальною обороною, навіть з патрульною поліцією біля «Нікольського» вони примудрилися пострілятися. Я думаю, вони просто не розуміли, що відбувається. Може, думали, що їх тут зустрічатимуть з квітами, а тут з кожного вікна стріляють.

Тетяна Федоркова: Ми коли беремо інтерв’ю у військових, поліцейських, вони по шматках фрагменти цих боїв, зустрічі русні посеред міста, розповідають, а великої картини не бачимо. І тепер ви ще одні даєте такі свідчення цікаві.

Даніїл Жмуйдов: Кожна людина може розповісти за свій сектор, який вона у цей момент спостерігала. Тобто, безпосередні за ті події, які бачив на власні очі.

Володимир Носков: При тих даних електронних карт, які є в Інтернеті, того самого міста Харкова, ще влада говорила, що російська розвідка останніми роками щільно працювала в українських містах, готувалв ДРГ, своїх людей, агітували, невже вони не могли скласти розташування будинків, вулиць? Це у мене не вкладається в голові.

Даніїл Жмуйдов: Я людина, чесно кажучи, в цьому плані маленька. Просто боєць. І розуміти, що там в штабах коїться, в наших, в їхніх, я не можу. І тому я не можу сказати, чи планували вони щось. Враховуючи те, скільки було прецедентів, коли росіяни користувалися якимись неактуальними даними… Був випадок, коли вони в Харківській області висадилися — по мапі у них був ліс, а фактично висадилися в голе поле. Тобто багато таких нюансів було.

Можливо, у них була якась чітка мапа. Як, наприклад, стверджував пан Володимир Тимошко [начальник поліції Харківщини], що, скоріш за все цей порив, передусім мета — захопити будівлю Нацполіції, СБУ. Щоб викликав паніку серед населення. Уявіть, ви йдете біля будівлі СБУ і бачите над нею триколор. Можливо, так. Можливо, у них були якісь інші пани. Можливо, вони готувалися до цієї розвідки. Можливо, це був просто штурм навмання. Я, на жаль, не можу цього знати.

Буквально за кілька днів, 2 березня, ранок почався зі знайомства із ракетами класу «Калібр». Перша ракета в сусідню від нас будівлю, будівлю економічного факультету. І друга ракета вже у будівлю Головного управління Нацполіції. Це для мене така подія, яку я особисто називаю другим днем народження, тому що мені просто пощастило тоді трошки раніше вийти на вулицю, на пост. Інакше я міг би лишитися там під завалами.

Тетяна Федоркова: Це такі події для Харкова загалом трагічні, перші дні березня.

Даніїл Жмуйдов: Тоді ще було дуже багато поранених: хтось відновився і повернувся в стрій. Хтось досі лікується, один з побратимів отримав серйозну травму, перелам тазу внаслідок вибуху, після чого тривалий час був на реабілітації, потім повернувся на службу, а згодом перевівся в Національну гвардію, зараз несе службу в Нацгвардії.

Володимир Носков: І ви залишалися далі в центрі, чи вам далі вже треба було на Північну Салтівку, за межі Харкова?

Даніїл Жмуйдов: Ми якомога швидше забрали все, що ми змогли із собою, тобто в першу чергу зброю, боєкомплект. Звісно, надали допомогу всім, хто її потребував, це були першочергові дії — надання домедичної допомоги всім пораненим і їх передача у швидку. Швидка дуже швидко відреагувала — честь їм і хвала за це. І нам треба було знайти якесь тимчасове місце для базування, після чого ми вже перемістилися на іншу локацію, потім нам знайшли постійне місце для перебування.

Тетяна Федоркова: Як би ви оцінили взаємодію між підрозділами,  різними структурами: поліція, ЗСУ, Нацгвардія? Наскільки у ті дні єдність була запорукою того, що Харків відстояли?

Даніїл Жмуйдов: Єдність була просто неймовірною і шаленою. Деякі бійці спецпідрозділу «Схід» співпрацювали спільно із 92 бригадою. Єдине, що не подобалося, було трошки дивне, це спілкування з представниками територіальної оборони на блокпостах. У більшості своїй тоді на блокпостах стояли люди, які до військової справи були дотичні мінімально. Було видно їхню паніку, невміння поводитися зі зброєю. У нас був випадок, коли нас ледь не застрелили на блокпосту. Ми під’їхали на блокпост, кажемо пароль, а у цього бійця скинутий запобіжник, палець на спусковому гачку. Я розумію, що, не дай Боже, якийсь звук виходу чи приходу і він просто відкрив би вогонь на ураження, при тому, що ствол автомата був направлений на двері нашого водія.

Володимир Носков: Медична складова у вашому житті була постійною, так?

Даніїл Жмуйдов: Так, звичайно. І коли прильот був на ГУ НП, мені також доводилося надавати допомогу пораненим. В одного з хлопців, якому я допомагав, була серйозна відкрита черепно-мозкова травма. У нього був фактично уламок в голові, який, на його щастя, не зачепив мозок, а просто застряг в кістках черепу. Надав йому базову допомогу, тому що розумів, що є ще інші поранені. Тоді якраз прибіг Євген Храпко, неймовірної сили медик. Я передав цього пораненого йому і побіг далі шукати інших, хто потребував допомоги.

Тетяна Федоркова: Євген Храпко — якщо не помиляюся, це медик, який загинув, на жаль [11 червня 2022 року внаслідок підриву на міні у Харківській області].

Даніїл Жмуйдов: Так, медик і батько української тактичної медицини. В першу чергу завдяки Жені з’явилося в Україні таке поняття як бойовий медик. І величезна кількість людей завдяки йому була просто навчена. Серед військових, серед поліцейських, серед рятувальників і так далі. На жаль, його загибель — це величезна втрата для нас всіх, як і загибель кожного нашого захисника і воїна.

Володимир Носков: Коли ви подалися у ПДМШ?

Даніїл Жмуйдов: Це був жовтень. Тоді спецпідрозділ «Схід» перекидали працювати на Лиманський напрямок. Оскільки в його лавах я лишався добровольцем, не був поліцейським, то мені, сказали: братан, ти поїхати, на жаль, не можеш. Я трошки засмутився, подав заявку до ПДМШ і мене прийняли.

Тетяна Федоркова: Цей підрозділ у складі ЗСУ?

Даніїл Жмуйдов: Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пірогова — це добровольче формування, об’єднання цивільних та бойових медиків, які працюють на передовій з 2014 року. Унікальне явище в українській історії — це добровольчі медичні підрозділи. Як мінімум два підрозділи, такі як ПДМШ і «Госпітальєри». ПДМШ залучений до Сил оборони України за наказом генерала Залужного, але фактично не є офіційним формуванням, яке перебуває у підпорядкуванні ЗСУ. Ми підсилюємо Збройні сили України на певних напрямках, там, де вони нас потребують. Це евакуація «коротке плече» — з позиції до стабілізаційних пунктів; стабілізаційні пункти; і це реанімобілі, які евакуюють зі стабпунктів у тилові шпиталі. Ми суто добровольче медичне формування, наша задача — рятувати. Якщо зброя військових — це автомати, гранатомети, наша зброя — турнікети, скальпелі і так далі.

Володимир Носков: Геннадій Друзенко, ваш очільник, пише, що  ПДМШ зазнає постійних перешкод з боку представників різних щаблів влади. Він згадує історію з тим, що шпиталь попросили виїхати зі Слов’янська. Ви на своєму рівні відчуваєте, що є певні перепони, що ви можете виконувати свої функції не в повній мірі?

Даніїл Жмуйдов: Ця перепона з виселеннями з бази у Слав’янську — просто нонсенс. Складається враження, що війна для можновладців закінчилася, що допомога добровольців не потрібна. Чесно, ми чекаємо того дня, коли добровольці на фронті будуть не потрібні, коли Медичні сили ЗСУ, Нацгвардії справлятимуться самі. Але наразі такого немає. Їх не вистачає, саме тому звертаються до добровольчих підрозділів медичних, «Госпітальєрів» і так далі. До речі, про пана Друзенка такий цікавий факт — є визнання з боку ворога. ПДМШ у реєстрах російської федерації офіційно занесено як «терористичну організацію», а МВС російської федерації оголосила Геннадія Друзенка у розшук.

Тетяна Федоркова: Це клас, реальне визнання!

Даніїл Жмуйдов: Визнання від ворога, чесно кажучи, приємніше, ніж визнання від держави, на мою думку.

Володимир Носков: Як влаштований організм ПДМШ? Як беруть медиків? Обов’язково з медичною освітою? Готують на спецкурсах охочих вступити і допомагати рятувати?

Даніїл Жмуйдов: В пріоритеті завжди люди з медичною освітою. Є наказ Міністерства охорони здоров’я України про відрядження цивільних медиків в зону ведення бойових дій, яких існує з 2014 року, якщо не помиляюсь. Більша частина особового складу ПДМШ — саме медики, які працюють у цивільному житті в лікарнях. В лікарнях, на швидких і так далі.

Володимир Носков: І ті, хто йдуть у відпустку, так?

Даніїл Жмуйдов: Раніше була можливість піти у відрядження, виписували відрядження. Наразі керівництво цих лікарень в певних містах чинять люту перепону. І людям доводиться брати відпустки за свій рахунок.

Є певний прошарок таких людей, як я. Я не люблю термін «парамедик», тому що парамедик це все-таки спеціальність, за якою в Україні отримують освіту. Мені більше імпонує термін «бойовий медик», він ближчий до реальності. Тобто людина, яка має всі необхідні знання домедичної та медичної допомоги, але не має медичної освіти. І в складі ПДМШ є декілька таких людей. Але не беруть, якщо відсутній рівень підготовки або бойовий досвід, наприклад.

Володимир Носков: Медики, далі спецкурси і, як то кажуть, на «передок» рятувати людей?

Даніїл Жмуйдов: Як таких спецкурсів, вишколів, ПДМШ не проводить. Відбувається кілька днів злагодження. Це заняття з тактичної медицини, психологічні тренінги, звичайно, тому що багато людей можуть вперше зіштовхнутися із таким стресовим явищем, як війна і поранені на війні. Відбувається прийняття присяги добровольців, після чого вже вирушають на схід. Якраз днями відбулася нова ротація.

Володимир Носков: Особисто ви працюєте безпосередньо на «передку» чи в стабілізаційному пункті?

Даніїл Жмуйдов: Особисто я працюю зазвичай на екіпажах короткого плеча, евакуації. Моя задача: перебувати від позиції на відстані кілометр-півтора. Якщо до нас приносять пораненого, наша задача його довезти до стабілізаційного пункту, в дорозі надаючи всю необхідну допомогу.

Тетяна Федоркова: На самій лінії фронту вам доводилося бачити різні ситуації, наскільки ваша команда прилаштувалася до такої постійної роботи?

Даніїл Жмуйдов: Кожну нову ротацію мені доводилось працювати з різними людьми. Не було такого, що ми працюємо одним складом екіпажу весь час. Щомісяця люди в екіпажах міняються, тому що не всі можуть дозволити собі кілька місяців поспіль там перебувати. Якщо це цивільні медики, у них є основна робота, на яку вони мають ходити, отримувати кошти і так далі, щоб було за що жити. Зазвичай мені в екіпажі попадалися ті, хто не перший місяць, не перший рік в ПДМШ, і тому до таких речей просто звикли і тому у нас завжди була чітка, злагоджена робота.

Перед початком ротації екіпажі завжди ми між собою знайомляться, спілкуються, у кого який досвід, навички і так далі. Від цього розподіляли між собою обов’язки. Наприклад, в крайній місяць я працював із дівчиною-анестезіологом. Я кажу: давай так, ти займаєшся знеболюванням, фармакологією, переливаннями і так далі, а я безпосередньо самими травмами. Турнікетами, тампонадою і так далі.

Володимир Носков: Була якась історія з переливанням крові. Я читав, що є противники цього, а представники вашого шпиталю кажуть: так ми ж рятуємо життя людям, це треба робити у найкоротший час.

Тетяна Федоркова: Зараз взагалі є така дискусія, точніше вимога, я б сказала, просунутих людей на фронті, добровольців, які виступають за те, щоб покращувати і допомагати якнайшвидше з переливанням крові. А є суворі накази, я так розумію, бюрократична процедура…

Володимир Носков: …в медичних умовах, в стаціонарних.

Даніїл Жмуйдов: У певних підрозділів Збройних сил України переливання крові на догоспітальному етапі, тобто на етапі евакуації, налагоджене. Командування медичних мил ЗСУ офіційно ввело переливання крові на догоспітальному етапі, дозволило, але заборонило це робити бойовим медикам, тобто людям без медичної освіти. Чому? Незрозуміло.

Володимир Носков: Можливо бояться, що ви порушите санітарні норми чи ще щось.

Даніїл Жмуйдов: Якщо вони бояться, що щось може піти не так, тоді найпростіше — дати можливість навчитися цьому. Я, наприклад, навчений переливанню крові в польових умовах, на догоспітальному етапі і так далі. Хтось, можливо, ні. Відповідно, можна дати можливість навчитися і дати дозвіл. У більшості своїй медики, які працюють в ЗСУ, Нацгвардії, Силах оборони, рятують життя — це медики без медичної освіти, бойові медики. Саме вони перші, до кого потрапляють поранені. Переливання крові — більш ефективне, аніж використання тих чи інших розчинів.

Зараз на цю тему продовжуються дискусії, конференції. Нещодавно було звернення до Командування медичних служб ЗСУ. Дане звернення почали підписувати активно всі, хто дотичний до медицини, тактичної медицини, в тому числі Перший добровольчий мобільний шпиталь — серед підписантів.  І наша команда, «ТакМед Харків», курси з тактичної медицини, підписали це звернення.

Дуже багато є питань, стосовно яких Командування медичних сил ЗСУ, на жаль, не дає якоїсь чіткої відповіді, або, вибачаюся, творить фігню.

Тетяна Федоркова: Це якась недовіра до бойових медиків? Чому, як ви думаєте?

Даніїл Жмуйдов: Це совкова бюрократія, яку, на жаль, ми в своїй країні досі не перемогли.

Тетяна Федоркова: Це при тому, що ми декларуємо, що переходимо усіляко на натівські стандарти, постійно про це говориться в найвищому рівні.

Даніїл Жмуйдов: І при цьому Командуванням медичних сил ЗСУ передаються максимально погані аптечки з неякісними китайськими турнікетами.

Володимир Носков: О, ви в мене зняли запитання з язика. Я якраз хотів це зачепити. Все більше і більше зустрічаю у Фейсбуку про турнікети китайського виробництва, ще був якийсь скандал з гуманітарною допомогою, нещодавно неякісні завезли аптечки.

Даніїл Жмуйдов: Звісно, здійнявся скандал серед всіх бойових медиків, діючих медиків та інструкторів з тактичної медицини. Ми підняли величезний галас у соціальних мережах з цього питання. Після чого командуванням медичних сил ЗСУ зробило просто найтупішу дію, яку вони могли в такій ситуації вдіяти. Нормальна людина, якби побачила величезну кількість такої критики, цілком обґрунтованої, вона б вибачилась, відкликала ці аптечки, з’ясувала, як правильно, що краще, і виправила свої дії. Командування медичних сил ЗСУ викатило пост про те, що нормальні турнікети, чому ви випендрюєтесь, якщо не дослівно цитувати, але по сенсу. І закрила коментарі до цього поста, щоб туди ніхто нічого не міг писати.

Тетяна Федоркова: Це взагалі «класно»!

Володимир Носков: Вони написали, так це ж гуманітарна допомога, що ми могли вдіяти [і що поширена в медіа інформація щодо несправності турнікетів у зазначених аптечках не знайшла підтвердження — ред.].

Тетяна Федоркова: SMM рівня «совок».

Даніїл Жмуйдов: Радянський Союз, 50-й рік, щось на кшталт того. Все залежить від людей, які на місцях ці питання вирішують. І серед них можуть бути як нормальні, адекватні люди, які розбираються в суті питання. А є, я вибачаюсь, так звані «сапогі». Тобто людина максимально радянського виховання, яка не здатна сприймати будь-яку критику на свою адресу, інновації, нововведення і так далі.

Володимир Носков: Даніїле, і не треба виключати, мабуть, і політичну складову, тому що Геннадій Друзенко — постійний спікер на «Прямому каналі», «Еспресо», канали, пов’язані з опозицією. Це ж не тільки стосується цього підрозділу.

Тетяна Федоркова: Але це ж стосується не тільки цього підрозділу (ПДМШ).

Даніїл Жмуйдов: Це в першу чергу в цілому забезпечення Медичних сил, Командування Медичних сил, Сил оборони України. Тобто я не говорю зараз безпосередньо за ПДМШ, тому що ми існуємо лише завдяки благодійникам і волонтерам. Держава нас ніяк не фінансує, не надає якоїсь допомоги і так далі. Ми фактично існуємо з рахунок волонтерів.

Тетяна Федоркова: Я хотіла спитати про це. З одного боку це погано, з іншої — більша свобода дій. Як би краще було?

Володимир Носков: Тоді вони були б в обмеженнях.

Даніїл Жмуйдов: Трошки заглибимося в історію. Якщо згадати 2014 рік, початок війни на Донбасі, тоді Збройні сили України були не прям дуже боєздатні. І більшу частину війни, перші хвилі, витримали на собі добровольчі підрозділи. Це «Азов», «Правий сектор», батальйони «Айдар», «Донбас» і так далі. Які вже згодом легалізувалися. Але явище добровольчих підрозділів нікуди не зликло, вони лишаються і понині. Це ПДМШ, «Госпітальєри», «Українська добровольча армія», харківський добровольчий підрозділ «Фрайкор» і так далі.

ПДМШ і «Госпітальєри» — в цілому унікальне явище в світовій історії. Не існувало суто медичних підрозділів, які займаються виключно медичною діяльністю. І яким чином їх можна було б інтегрувати в систему Збройних сил України, я, чесно кажучи, мало собі уявляю.

По-друге, дійсно, як сказав пан Володимир, це трошки більша свобода дій. У пана Геннадія Друзенка щодавно був класний пост, в якому він написав: як сказала одна пані генерал, чим ви добровольці погані, вам не можна наказати, а потім покарати за невиконання наказу. Тобто у нас є певна своя свобода дій в цьому плані і це трошки простіше.

Тетяна Федоркова: Ви вже згадували команду «ТакМед Харків». Розкажіть, будь ласка. Ви інструктор, так? І у Центрі готовності цивільних викладали чи викладаєте?

Даніїл Жмуйдов: Проєкт «ТакМед Харків» — це переродження одного з проєктів з домедичної допомоги, які з’явилися вже під час повномасштабки. Будучи в лавах спецпідрозділу «Схід», я активно допомагав медику роти «Схід» Світлані Фурсовій у заснуванні такого проєкту, як Tac Squirrels — «Тактичні білочки». Ми проводили навчання з тактичної медицини для волонтерів, військових, цивільних і так далі. В подальшому, так склалися обставини, що я пішов зі спецпідрозділу «Схід» у ПДМШ і не мав можливості далі працювати над тим проєктом. Я з кількома друзями вирішив заснувати свій власний проєкт. Так народився проєкт «ТакМед Харків».

Щодо співробітництва з Центром готовності цивільних, дійсно, у нас було доволі плідне активне співробітництво протягом кількох місяців. І наразі «ТакМед Харків» продовжує функціонувати як самостійний проєкт. Я є в ньому інструктором, як з першої домедичної допомоги для цивільних, так і з тактичної медицини для військових. І фактично наразі є керівником даного проєкту.

Ми займаємося тим, що ми проводимо тренінги для цивільних з першої домедичної допомоги. І, звісно, проводимо заняття з тактичної медицини для військових. До нас часто приходять запити від військових про проведення таких занять в тому чи іншому підрозділі. Ніколи їм не відмовляємо, завжди їздимо, проводимо заняття. Липень у нас був дуже плідний в плані роботи. Ми навчили вже десь близько 200 військових за цей місяць.

Окрім цього, величезна кількість тренінгів була проведена для цивільних.

Володимир Носков: А хто є членами команди є? Теж медики Харкова?

Даніїл Жмуйдов: Парамедик ПДМШ Ян Чекмарьов (позивний «Хохол»). Він наразі перебуває на ротації з ПДМШ. Він інструктор з тактичної медицини, мій чудовий друг і в колишньому учень нашої команди. Це ще декілька хлопців і дівчат. Ніхто з них не є медиком як таким, окрім одного хлопця. Богдан Біленко, він в нашій команді також інструктор і він студент-фельдшер. Він зараз навчається на фельдшера. Оскільки навчання зараз дистанційне, як він мені сказав чесно: будучи в проєкті, дізнався набагато більше, ніж на дистанційному навчанні. Фактично команда складається з інструкторів та бойових медиків.

Володимир Носков: Даніїле, до вас на курси записуються волонтери, люди, які розуміють, що таке війна і що треба бути готовим до всього. Чи стали прості харків’яни приходити до вас?

Даніїл Жмуйдов: За останні кілька місяців більш активного розвитку нашого проєкту, ми постійно регулярно проводимо тренінги. Приходять абсолютно різні люди. Приходять військові, волонтери, медики, але здебільшого приходять звичайні цивільні люди навчатися. Це мене просто неймовірно радує, адже завдяки таким заняттям наше місто стає безпечнішим. Я стаю більш спокійним, що у випадку, якщо зі мною чи з кимось із моїх близьких на вулиці щось станеться, поруч будуть люди, які зможуть надати допомогу.

Випадки, коли наші курсанти, ті, хто проходив у нас навчання, рятували людям життя просто в ситуаціях на вулицях Харкова, вже були. І це найкраща винагорода за нашу роботу — отримати такий відгук, що ми якісно навчили людей рятувати життя.

Володимир Носков: Тобто хочете сказати, що їм доводилося рятувати після прильотів, наприклад?

Даніїл Жмуйдов: Один з випадків — це було банальне ДТП. Хлопець, який проходив у нас навчання, згодом придбав собі аптечку, турнікет, почав їх носити з собою, і буквально біля станції метро «Палац спорту» був свідком ДТП, в якому збили пішохода, у якого був відкритий перелам із масивною кровотечею. Наш курсант наклав йому турнікет, і коли приїхали медики швидкої, вони йому сказали, що якби ви не наклали турнікет, людина би просто померла.

Володимир Носков: А ви б взагалі радили б харків’янам носити з собою аптечки? Мій колега розказав, що вже настільки адаптувався до сьогоднішнього життя, що вже не виходить з дому без аптечки.

Даніїл Жмуйдов: Так це ж круто! Це максимально круто. Я раджу це робити не тільки харків’янам, я раджу це робити абсолютно всім. Я на тренінгах зазвичай розказую, навіщо це заняття потрібне: не тільки тому, що у нас в країні триває війна, а тому що критична ситуація може статися навіть не через війну. Це може бути ДТП, будь-яка побутова ситуація. У квітні, якщо не помиляюсь, в Одесі був випадок, коли приїхала швидка на виклик на масивну кровотечу і з’ясувалося, що кішка своїй господарці перегризла променеву артерію. Тобто навіть такі випадки можуть трапитись. Тому якусь базову аптечку, в яку людина покладе те, чим вона вміє користуватись, хоча б рукавички, турнікет, бинт, я радив би носити усім.

Я навіть із своєю собакою, коли у Харкові виходжу гуляти або кудись в магазин, я нікуди не йду без своєї аптечки.

Тетяна Федоркова: А щоб прийти на ваші курси, це може зробити цивільна людина без групи людей? Треба записатися, щоб підібралася група? Чи це безкоштовно? Якщо зараз нас почують люди…

Володимир Носков: Де записуватися?

Даніїл Жмуйдов: У нас є Telegram-канал, у нас є Instagram-сторінка tacmed_kharkiv. І на початку кожного місяця ми анонсуємо дати тренінгів. Всі умови заняття також там написані. Люди пишуть нам в Instagram або Telegram, записуються на ці дати, формуються групи і проводяться заняття.

Раз на місяць ми завжди, це вже традиція, проводимо благодійні тренінги на підтримку тих чи інших підрозділів. Таким чином, завдяки нам було проведено тренінги на підтримку ПДМШ, «Госпітальєрів», волонтерського фонду «Міжнародний легіон допомоги». 24 числа ми проводили тренінг-збір на підтримку медичної служби «Ульф» 67-ї механізованої бригади і «Добровольчого українського корпусу».

1 серпня буде анонс тренінгів на серпень. Кому цікаво, в Instagram можна зайти, прочитати, підписатися і записатися, прийти на тренінг, отримати корисні знання і отримати також підтвердження цих знань, адже після завершення тренінгів ми видаємо сертифікати міжнародного зразка.

Тетяна Федоркова: Ця просвітницька робота дуже важлива, бо люди взагалі можуть вперше почути [про якісні турнікети]…

Даніїл Жмуйдов: Звісно, медійно з усіх можливих ресурсів і наша команда, інші інструктори, які знаються на цих питаннях, звідусіль просто кричимо, стукаємо до людей. Є ті, хто нас чують і розуміють, що дійсно є такі робочі речі, які реально рятують і так далі. А є ті, хто впевнений відстоює своє право творити фігню. Біда псевдоінструкторів саме в цьому, що вони розказують якусь маячню. Нещодавній випадок…

Тетяна Федоркова: Інструктор.юа?

Даніїл Жмуйдов: Інструктор.юа — це найяскравіший приклад, дійсно, вже мем такий, приклад того, як робити не треба. Або нещодавнє відео на 1+1, там, де один інструктор розказував, як зробити турнікет з палки і жіночих панчох, щось таке.

Тетяна Федоркова: Цього дуже, на жаль, ще багато, самодєлкіних.

Даніїл Жмуйдов: У штабі, де ми проводимо заняття, є такий стелажик — музей турнікетів, які вбивають. І в цьому стелажі висять всі ці шедеври саморобок. Нам передавали і казали: ми знаємо, що ви збираєте музей, це вам ми тут знайшли. Мені доводилося забирати у бійців, волонтерів і так далі. Нещодавно привіз лютий самопал: алюмінієва пряжка, платформа, стропа, пластиковий вороток турнікета, і це я забрав у ізраїльського волонтера. Кажу, друже: на тобі нормальний турнікет, а оцю фігню віддай мені, будь ласка.

Є чіткий затверджений список рекомендованих Міжнародним комітетом тактичної медицини турнікетів. Є один єдиний якісний український турнікет, який існує з 2014 року, турнікет «Січ». Все інше наразі — це просто жахливий треш. І, на жаль, в Україні так і не налагодилось виробництво, крім «Січі», якісних турнікетів.

Володимир Носков: Розкажіть про свої плани.

Даніїл Жмуйдов: У нас в планах — виробництво свого мерчендайзу, який буде пропагувати такмед у маси. У нас є такий девіз, трошки матюкливий, перекладу його культурніше: «Вчи такмед, задовбав!». Ми хочемо подібного формату мерч випустити. Наш проєкт є інструкторами американського курсу «Stop the bleed», тобто зупинки масивних кровотеч. Якщо до цього ми викладали даний курс і офіційно інструкторами цього курсу був кожен з нас, то тепер офіційно повністю вся наша команда, проєкт «ТакМед Харків» є офіційно інструкторами команди «Stop the bleed». Навчатися ніколи не пізно, тим паче тим знанням, які можуть врятувати життя в будь-якій ситуації. Ми будемо дуже раді бачити вас! ■