«Це були не салюти»: як нацгвардієць став на захист Харкова у перший день повномасштабної війни
Санінструктор 5 Слобожанської бригади «Скіф» Нацгвардії України Ярослав на позивний «Фара» не рахує, скільком пораненим допоміг за час служби. Проте лише за три місяці весни 2023-го витягнув з поля бою близько тридцяти бійців. За це Ярослава представили до нагороди «За врятоване життя». Історія медика — у матеріалі «МедіаПорта».
Ярославу 26 років. Він родом з Кіровоградщини. Закінчив медичний коледж, за фахом — молодший спеціаліст з лікувальної справи. Попрацювати за фахом встиг три місяці у місцевій школі — фельдшером. Далі була строкова служба.
«Тут, на військовій службі, перебуваю уже сьомий рік. Прийшов сюди на строкову службу 10 жовтня 2018 року і залишився. Сподобалося місто! Харків сподобався тим, що найчистіше місто, яке я, мабуть, бачив за своє життя. Оскільки до повномасштабного у мене була така робота, що я їздив по всіх містах України за новоприбулими строковиками, кращого міста, як Харків, я не знайшов», — розповідає Ярослав.
Російське повномасштабне вторгнення в Україну військовий зустрів вдома на Салтівці. Того ранку вони разом з товаришем мали відвозити хворого строковика до київського шпиталю:
«Так сталося, що ми мали виїхати о шостій ранку. Прокинувся раніше, щоб почистити зуби, прибратися в домі. І почув якісь салюти. Думаю, ну хто може салюти запускати о п’ятій ранку? Набираю товариша і питаю: «Ти теж це чуєш, що салюти йдуть?» Він каже: «Це не салюти. Я бачу ці виходи. Останній раз у 2015 році бачив такі виходи. Це «Гради». Це почалась війна». Ми швидко зібрались і поїхали на роботу. У військовій частині нас розподілили по групах, по 50 військовослужбовців, і ми виїхали на окружну Харкова зустрічати окупантів».
Згодом старшого сержанта прикомандирували на посаду інструктора евакуації підрозділу 4 стрілецького батальйону. Там він працював з березня по травень 2023 року. За цей час військовий медик врятував з поля бою близько 30 поранених.
«Найбільше, що запам’яталось — конвеєрний метод. Коли був наступ, до мене заносили усіх поранених, щоб я їм надавав допомогу. І наймолодший поранений, який у мене був — 19 років йому було. Позивний «Фурія». Він був з 93 бригади. У нього були перебиті ноги. Коли надавав йому допомогу — тампонував ноги, бандажував — намагався з ним говорити, щоб він відволікався і не дивився на свої ноги. Вижив, звісно. Я йому пообіцяв, що на весіллі буде танцювати. І він вже танцював на весіллі минулого року», — пригадує Ярослав.
Ярослав каже: важливо вчасно виявити поранення і надати допомогу.
Під час бойових дій Ярослава двічі контузило:
«У Кремінній це було з побратимом. Ремонтували генератор після обстрілу. Вийшли виставити його, перевірити працює чи ні — і все…. Я відкриваю очі дивлюся, що у мене все в тумані, усе коричневе. Він [побратим] так само не може зрозуміти, де він. Ми зайшли з ним поглибше у бліндаж подивились один на одного. Наче нормально. І більше такого не було. А от під Кліщіївкою, коли евакуювали [поранених], нас обстрілювали сильно. Ми працювали серед білого дня, в одного було тяжке поранення, він наступив на міну і йому відірвало кінцівку. Більше поранень у мене не було, слава Богу».
Професія медика потребує постійного навчання, переконаний Ярослав. Він вчиться сам і навчає побратимів.
«Немає такого — вивчив і забувся. Я сам навчаюсь, намагаюсь когось навчити і працюю над собою, щоб нового дізнатись, щоб допомогти людям на полі бою. З 2015 року проходив курси з медицини для себе. Це британські навчання були. Ще у мене є бажання з’їздити в Британію по медицині. Бажання у мене є вступити до вишу, але, хай закінчиться війна!»
За врятовані життя кандидатуру Ярослава подали на державну нагороду «За врятоване життя». Для Ярослава це буде перша нагорода у війську.