Tribunal for Russia
За неповних 200 днів на її рахунку вже було понад 30 тисяч злочинів. І це лише офіційно. Збитки, що вона спричинила, вимірюються мільярдами доларів. І це лише матеріальні. За неї мають відповідати батьки. Вони її породили й викохали. Вони її підтримують і надихають. Для них має бути створений спеціальний трибунал.
Вона краде. Вона вбиває. Вона ґвалтує. Вона тероризує. Вона руйнує. Вона розбещує. Подекуди підступно, тишком-нишком. Подекуди відверто і нахабно. Вона псує все, до чого може дотягнутися. Вона — це війна. Найбільша, наймасштабніша серійна злочинниця.
За даними Офісу генерального прокурора України, станом на 31 серпня було задокументовано 32 288 воєнних злочинів, що вчинили окупанти, починаючи з 24 лютого. Кожний восьмий-дев’ятий з цих злочинів припадає на Харківську область.
Війна калічить тіла і душі. Вона позбавляє віри в майбутнє і забирає надію на краще життя. Вона трощить оселі й нищить бізнес. Вона руйнує родини та запалює ненависть замість втраченої любові. Вона перетворює «ніколи знову» з обіцянки в пам’ять про загиблих під час минулої війни на щоденну констатацію. Ніколи знову не повернутися до рідного дому, бо у нього поцілив ворожий снаряд. Ніколи знову не піти до улюбленого лісу, бо він вигорів вщент від обстрілів. Ніколи знову не випити кави в уподобаній кав’ярні, бо вона виявилася «стратегічним військовим об’єктом». Ніколи знову не почути кращого друга. Ніколи знову не обійняти кохану людину, батьків або дітей. Бо їх просто вбили. І не має значення, були вони військові чи цивільні, у «сірій» зоні чи в десятках кілометрів від лінії фронту. Війні байдуже. Вона вбиває, не зважаючи на стать, вік і суспільний статус.
За даними Офісу генпрокурору України, станом на 4 вересня внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України постраждали щонайменше 1125 дітей: чверть з них (383) було вбито, інші отримали поранення різного ступеню тяжкості. В Харківській області постраждали 205 дітей. Більше тільки у Донецькій — 389.
Через міркування безпеки новий навчальний рік на Харківщині розпочався дистанційно. Ворожі обстріли та бомбардування повністю знищили щонайменше пів сотні закладів освіти в регіоні. Ще 450 було пошкоджено. Також пошкоджено будівлі 74 закладів професійно-технічної та вищої освіти.
***
Жоден воєнний злочин Росії не залишиться незафіксованим, жоден воєнний злочин окупантів не залишиться непокараним. Можновладці та правоохоронці торочать про це щодня.
Але наразі це більше нагадує аутотренінг, масовий гіпноз чи різновид обіцянок «взяти розслідування справи честі під персональний контроль».
В осяжному майбутньому навіть перспективи оголосити підозри в усіх кримінальних провадженнях виглядають досить примарними. Про затримання, обвинувальний вирок суду і притягнення всіх винних до реальної кримінальної відповідальності годі й мріяти. Навіть (і якщо) говорити лише про виконавців.
А як щодо організаторів, натхненників та керівників, себто політичної та військової верхівки РФ? У Міжнародному кримінальному суді (МКС) в Гаазі розгляд справ може тривати роками. До того ж з чотирьох найтяжчих міжнародних злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС (злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини й злочин агресії), у випадку з Україною суд може розслідувати й переслідувати лише за три перші. Але встановлення зв’язку між російською політичною верхівкою і злочинами, що здійснили рядові чи молодші офіцери вже тут, на місці, потребує значного часу. До того ж немає жодної гарантії, що цей ланцюг не обірветься десь на рівні командирів військових підрозділів, на пів шляху до міністра оборони РФ, не кажучи вже про бункерного старця.
До них безпосередньо веде розслідування злочину агресії. Але наразі немає міжнародного суду чи трибуналу, який може судити за нього політичну і військову верхівку РФ. Теоретично з цим міг би працювати МКС, якби, наприклад, Україна і РФ ратифікували Римський статут і Кампальські поправки до нього щодо визначення злочину агресії. Але цього немає. Другий варіант — якби Рада Безпеки ООН визнала ситуацію актом агресії та передала б її на розгляд Міжнародного кримінального суду — є так само нереальним.
Через це Україна пішла третім шляхом. Вона вимагає створення міжнародного спецтрибуналу для розгляду саме злочину агресії Росії проти неї. Спецтрибуналу не замість МКС, а на додачу до нього.
«Якщо ми говоримо про індивідуальну відповідальність, то насамперед це відповідальність за найтяжчий первісний злочин — злочин агресії. Злочин агресії дуже часто називають матір’ю всіх злочинів, або the supreme international crime. Тому мета України — притягнення до відповідальності політичного й військового керівництва Росії за вчинення злочину агресії проти нашої держави», — каже посол з особливих доручень МЗС України Антон Кориневич.
***
Ідея створення міжнародного спеціального трибуналу для суду над вищим керівництвом РФ за злочин агресії проти України народилася в перші дні після початку широкомасштабного російського вторгнення. Публічна дискусія щодо неї розпочалася наприкінці лютого з публікації у Financial Times статті франко-британського юриста-міжнародника Філіпа Сендса (який, до речі, має львівське коріння).
Вже 14 березня на сайті Avaaz було створено петицію «Віддати Путіна під суд» із закликом утворити новий трибунал «у стилі Нюрнберга».
«Путін просто на наших очах вчиняє «найвищий міжнародний злочин» — агресію. Є потужний спосіб притягнути його до відповідальності: новий трибунал у стилі Нюрнберга, щоб переслідувати його особисто за цей мерзенний вчинок», — йшлося у документі, під яким поставили підписи чимало авторитетних правників і відомих політиків, серед яких вже згадуваний Філіп Сендс, колишній прокурор Нюрнберзького військового трибуналу Бенджамін Ференц, колишній голова Європейського суду з прав людини Ніколас Братца, голова МЗС України Дмитро Кулеба, колишній президент України Віктор Ющенко, колишня президентка Литви Даля Грібаускайте, колишні президенти Грузії Михайло Саакашвілі та Георгій Маргвелашвілі, колишні прем’єр-міністри Великобританії Гордон Браун і Джон Мейджор та інші. Загалом за перші 10 днів петицію підтримали майже 1,39 млн людей.
Паралельно над проєктом створення міжнародного трибуналу, який може отримати назву Tribunal for Russia, почали працювати в Офісі президента і МЗС України.
«Нам хотілося б думати, що на кінець літа ми вийдемо на підписання і подальшу швидку ратифікацію цих документів про заснування», — прогнозував в інтерв’ю «Радіо Свобода» заступник керівника Офісу президента Андрій Смирнов наприкінці травня.
Літо минуло. Прийшла осінь. Перемовини з міжнародними партнерами ще тривають. Прогнози щодо термінів підписання скоригували.
«Ми отримали за кілька місяців дві резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, рішення Європейського парламенту, що повністю підтримують ідею створення цього трибуналу… Ми проводимо практичні переговори з окремими країнами ЄС і маємо оптимізм щодо того, що перші установчі документи та розгортання field office для роботи цього трибуналу може бути десь наприкінці цього року», — каже Смирнов зараз.
За словами Кориневича, злочин агресії набагато легше і простіше доводити, ніж три інші, що підпадають під юрисдикцію МКС. За його прогнозами, обвинувальний висновок може бути готовий за кілька місяців від створення спецтрибуналу.
Інша справа, що важко собі уявити, дієвий механізм затримання і доправлення до суду Путіна чи когось із членів російського Радбезу. Прихильники створення міжнародного спецтрибуналу кажуть, що це можливо або внаслідок зміни влади в Росії, або шляхом затримання обвинувачених (одного чи кількох) на території третіх країн. Або радять не поспішати й нагадують історію.
***
Ідею суду над нацистськими злочинцями почали обговорювати ще у 1942 році. У січні на нараді представників окупованих європейських країн було укладено декларацію щодо покарання шляхом правосуддя тих, хто винен у воєнних злочинах. У жовтні того ж року члени Антигітлерівської коаліції сформували Комісію Об’єднаних Націй із розслідування воєнних злочинів. Хто тоді міг уявити процес, який розпочався 3 роки потому?
Інший приклад — Міжнародний трибунал щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. Його було створено Радою Безпеки ООН у травні 1993 року, коли Слободан Мілошевич ще був президентом Сербії й навіть не встиг очолити Союзну Республіку Югославія. У травні 1999 року трибунал висунув обвинувачення проти Мілошевича. Влітку 2001 колишнього президента було таємно переведено до в’язниці ООН в Гаазі. А судовий процес розпочався лише в лютому 2002 року.
***
Свого часу на питання, які три поради він дав би молодому поколінню, колишній прокурор Нюрнберзького військового трибуналу Бенджамін Ференц відповів: «Все дуже просто. Перший: ніколи не здаватися. Другий: ніколи не здаватися. І третій: ніколи не здаватися».
Отже, не здаватися. Вимагати створення міжнародного спецтрибуналу для суду над тими, хто породив цю війну, хто її підтримує і надихає. Домогтися притягнення їх до відповідальності. Щоб «ніколи знову» більше не було щоденною констатацією чергових воєнних злочинів і наново перетворилося на обіцянку в пам’ять про загиблих. Обіцянку, яку буде дотримано.
P.S. Тим часом Дмитро Кулеба закликає людей по всьому світу підписувати петицію «Путіна під трибунал»: «Громадська підтримка цієї ідеї в усьому світі дуже важлива. Avaaz закликав прихильників петиції зібрати більше підписів, щоб досягти позначки у 2 мільйони. Ми приєднуємося до Avaaz і закликаємо підтримати петицію. Маємо довести російським лідерам, що їхні злочини не залишаться безкарними і що позиція світу щодо відповідальності за тяжкі злочини, скоєні російськими посадовцями та військовими в Україні та проти неї, залишається жорсткою».