«Треба вилазити з власної мушлі»: Саша Губанов та Аня Коваленко про творчість у Харкові під час війни Інтерв'ю
Саша Губанов та Аня Коваленко створюють музику з маленьких історій, щоб показувати цей світ у деталях. Як склався дует, про що їхня творчість і чому творити треба тут і зараз — в інтерв’ю «МедіаПорту».
Аня Коваленко: Мене звати Аня Коваленко, мені 16 років, я зараз закінчую 11 клас. Готуюся до вступу за напрямком архітектури. Я займалася візуалом, графікою, скульптурою, живописом, усім, чим тільки можна, навіть трошки знімала. Але зараз мене занурило музику. Від початку повномасштабної війни я почала писати тексти українською, до того це було англійською. Я з Харкова. Любити Харків — це як хвороба. Три роки поспіль «проживаю» Харків в усіх його станах і з кожним днем укорінююся все більше. А створюють цю шалену любов до міста люди. Вона передається від одного до іншого, в усьому, що ми робимо. Тепер складно залишити місто більш ніж на тиждень. Тут я відчуваю себе корисною, на своєму місці. Хочеться наповнювати Харків і робити його кращим.
Саша: Мене звати Саша, мені 17, майже 18. Вчусь в 11 класі. Займаюся музикою з дитинства, мабуть, з років 12, може, й раніше. Живу в Харкові. Це мій дім. Я вважаю, його треба берегти й тримати в тонусі життя, розвивати в культурному й інших планах. У мене ніколи не було бажання переїхати. Я барабанщик, усюди граю, де тільки можна. Але з кахоном [інструментом] я поєднаний з Анею, ми почали грати. І це дуже класно. Знайшовся кахон, він звучить офігенно, мені дуже подобається.
Поясни, будь ласка, що таке кахон?
Це музичний інструмент, що нагадує коробку. В Перу [у колоніальну епоху] раби взяли коробку з-під фруктів і почали барабанити по ній. Й звідти почався його розвиток. Він для мене асоціюється зі свободою. Музика давала людям свободу.
Як ви вирішили створити дует? І яку музику граєте?
Аня: Рік тому, збираючи до купи написані тексти пісень, мені хотілося попрацювати разом з барабанщиком чи барабанщицею і почати разом виступати. В той час Саша шукав собі гітариста/ку, аби разом робити музику. Через спільних знайомих ми перетнулися на концерті у Ніч музеїв (як виявилося, на день народження Саші). Минулого літа почали регулярно репетирувати, напрацьовувати сенси й тексти для нового матеріалу. За рік мали близько семи спільних виступів. Ми друзі. Двоє людей, що люблять музику і вирішили об’єднати свої зусилля. Зараз я пишу тексти і першопочаткову музику, а потім Саша накладає перкусію, далі ми трошки можемо змінити ритм.
Я довго думала про те, як створювати тексти живими й різноманітними. Я почала підмічати фрази, прикольні слова, які люди кажуть навколо, воно почало у голові згуртовуватись в одну цілісну історію. Читаєш нотатник — а там просто купа лахміття, якихось таких фраз, які не суміщаються. Але зрештою вони створюють інший світ між собою.
Саша щоразу дуже добре описує стан наших пісень — вони світлі, сонячні, часто про рефлексію, фіксацію, бо більшість текстів складаються з уривків. Це пісні виразів, асоціацій і фраз, що вимовляю я або люди навколо мене. Про любов до деталей і вміння помічати. Часто — про нашу вразливість.
- Слухайте одну з пісень
Саша: Пісні про сучасне й одночасно — ні. Про почуття до навколишнього, мабуть. Це музика від душі, від серця. Аня робить, як відчуває. Якщо офіційно, жанрово, я сам нещодавно дізнався, ця музика — «інді-поп з елементами фолку». Намагаємося пробувати різне. Дуже приємна, дуже сонячна, весняна така музика. Мрійлива і тепла. Ось такою вона відчувається мені більше.
Які цінності ви вкладаєте у музику?
Саша: Я думаю, що це відкритість до самого себе. Просто музика — це все, що в мене є. І коли я займаюся музикою, я не хворію. Ні ментально, ні фізично. Це мої ліки. Музика, мистецтво, душа, віра — все це. Ми віддаємо усі свої емоції.
Аня: Коли ми тільки починали викристалізовувати те, про що може бути наша музика і для чого ми це робимо, ми обговорювали те, що нам цікаво підсвітлювати в текстах деталі нашого життя. Те, що зазвичай ми не бачимо, або інші люди не бачать. Малесенькі деталі. Тому ми, напевно, робимо музику для того, щоб показувати цей світ іншим людям детальніше.
Чи позначається війна на вашій творчості?
Аня: Здається, зараз оминути тему війни просто неможливо. Завжди лишається контекст, згадка про місце і час, в якому живеш. Тема війни впливає на мене більше як на художницю — легше розказати історії [війни] у візуальній формі. Музика для мене як для сонграйтерки — радше, безпечне місце, де будується свій маленький світ, хоч і ґрунтується він на реальності.
Берете участь у благодійних заходах?
Аня: Усі наші виступи відбуваються на благодійних заходах. Намагаємося показувати свою музику за кожної можливості. Якщо подія співпадає з нашими цінностями — ми будемо там. А в Харкові так повелося, що цивільні при будь-якій нагоді збирають на військо. І ми так само.
Саша: Виступаємо дуже часто конкретно на благодійних подіях. Взагалі беремося за все. Це і для нас розвиток, і для країни важлива справа.
Що плануєте?
Аня: Випустити пісню нарешті. Тому що вона вже лежить, просто треба її оформити для стрімінгів, доробити обкладинку. Зараз цим займаємося. У найближчих плани — випустити пісню, а далі хочемо більше записуватися. Хочеться створювати ту музику, якої я ще не чула. Це дуже пафосно, напевно, звучить, але нещодавно мені сказали, що в нас кожна пісня дуже різна по стилю, звучанню, хочеться, щоб кожна була новою перлинкою, унікальною. Сподіваюся, нам вдасться розвивати наші навички.
Саша: Плани на майбутнє? Жити далі якось. Я не думаю про майбутнє, але я хочу, звісно, як і всі — стадіони, успіх в музичному плані. Я хочу продовжити. Я хочу випустити багато пісень нових. Хочу, щоб натхнення йшло-йшло, все писалось-писалось, щось нове, цікаве, додавати в аранжування. Хочу просто володіти музикою і вміти нею керувати. Ну і хочеться багато нових музичних проєктів, всякого двіжу. Більше музики. Більше.
Що б ви порадили таким саме молодим музикантам у Харкові?
Аня: Складно комусь щось радити, коли сам наче чекаєш на якусь пораду. Певно, треба вилазити з власної мушлі, як би це не було складно. Звісно, якщо сам того бажаєш. Ховатися просто нецікаво. Кращих часів для молоді не буде: вони є зараз. Тож варто показувати те, що творите, робити те, що любите, ініціювати те, чого бракує. Харківська спільнота супердружня і відкрита.
Саша: Найголовніша порада — чіплятися за будь-які можливості, не боятися думок навколишніх людей і просто займатися, займатися. І головне — не робити це через силу, щоб все, що ти робиш, було в кайф для себе в першу чергу.
Цими днями Аня і Саша стали учасниками «Мініфесту музики в Харкові» від Громадської спілки «Культурний погляд». На заході збирають гроші на військо. Підтримати збір можна за посиланням. Стежити за творчістю Саші та Ані можна в Instagram.
Фото з особистого архіву музикантів