Таргани, спирт і роботи — як у Каразінському працює Школа майбутніх інженерів Колонка
— Можна зібрати робота-таргана! — пропонує Анастасія.
— Таргана?! Саме таргана? А що він буде робити? — навперебій цікавляться інші слухачі Школи майбутніх інженерів.
— Ховатися від світла та кумедно тікати від ліхтарика! — впевнено відповідає дівчина.
Загальний сміх, жарти — і уся команда береться за реалізацію незвичайного проєкту. У нас, у Школі майбутніх інженерів, завжди так: від ідеї до спроби її реалізувати — один крок. А ідей у наших слухачів — греблю гати, фантазії та креативу їм не позичати.
Школа майбутніх інженерів, яка працює в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, поєднує теорію з практикою. Тут хлопці й дівчата не просто навчаються технологій, а влаштовують справжні експерименти, які іноді нагадують сюжет фантастичного фільму, а іноді — комедії. Окрім групи робототехніки з її тарганами тут працюють курси 3D-моделювання.
Слухачі курсів з 3D-моделювання працюють як справжні інженерні «сервісні центри». Спочатку вони створювали прості власні моделі (мечі, гральні кості, брелоки тощо), але зараз вже виходять на взаємодію з групами робототехніки та отримують від них завдання зі створення деталей для роботів з їхніх проєктів.
Наприклад, Ілля — це наш фахівець з комах. Він створює павуків, мурах, ну і, звісно, саме до нього надійшло замовлення на деталі для таргана. У такий спосіб ми відпрацьовуємо власну версію Amazon: замовив — отримав, тільки доставка ще теплих пластикових деталей здійснюється прямо з-під принтера.
А щоб розвіятись та додати активностей слухачі в коридорах ганяють летучі дрони та наземних керованих роботів, яких самі ж й виготовляють. Випробувальний майданчик у коридорі укриття — це сучасна ознака харківської позашкільної освіти. Уявіть собі коридор укриття, де замість звичного «ходи тихо» чути дзижчання пропелерів. Слухачі вправно керують своїми летючими машинами, влаштовуючи імпровізовані перегони, та натхненно будують все складніші траси з підручних матеріалів.
Ми не скасували жодного заняття через блекаути, а наші слухачі жодного разу не перебували на навчанні у верхньому одязі. Аби забезпечити безпекові умови та енергетичну стійкість, знадобилася справжня інженерна кмітливість. Так, наприклад, для підтримання необхідної температури в найморозніші тижні цієї зими викладачі школи розробили та застосували спиртовий камін, який працює на спиртовому гелі. Це дозволило не лише утримувати комфортну температуру, а й порозважатися з вогнем та посмажити на ньому маршмелоу до чаю.
Наша локація все більше нагадує клуб за інтересами та стає центром тяжіння для усіх небайдужих до технологій. Слухач Назар — справжній практик та експериментатор. Він полюбляє збирати схеми навмання та вигадувати їх одразу на монтажному столі. А його батько сам так натхненно занурюється в робототехніку і бере таку активну участь у допомозі в навчанні, що ми жартуємо — його потрібно оформлювати як викладача із заробітною платнею. Та й самі молоді викладачі школи настільки захоплюються своєю справою, що я вже побоююсь, як би вони не покинули кафедральну роботу через свою зайнятість зі слухачами школи.
Окрема історія — це наші дівчата. У нас їх поки що всього дві. Це робототехниця Анастасія та 3D-модельєрка Олександра. Дівчата в техніці завжди андердоги. Вони завжди вмотивовані, дисципліновані та мають завзяття новачка, який здатен кинути виклик і прагне довести своє право на повагу. Вони не зважають на стереотипи суспільства і працюють так, що дають фору хлопцям.
Анастасія вже згуртувала навколо себе команду з тих самих хлопців, і вони разом працюють над роботом-тарганом. З нетерпінням чекаю на результат. Бо хто ж не мріє про домашнього улюбленця, який не потребує корму, але має характер? Там ще ім’я треба буде вигадати цьому «улюбленцю»… Буде весело!
Олександра ж першою у своїй групі зробила модель гідної якості та віддрукувала її. Це була дійсно оригінальна моделька дівчинки-мухомора з величеееезним капелюхом.
При цьому дівчата привітні, виховані та креативні. Я дуже полюбляю спостерігати за плином їхніх думок і тим, як вони генерують свої ідеї.
Коли мене питають, що надихає мене на розвиток Школи майбутніх інженерів, я відповідаю, що нас ведуть мрії наших учнів. Ми заздалегідь не визначаємо, якого саме робота вони будуть робити чи яку 3D-модель промальовувати. Це вони визначають самі. До речі, сам би я таке і не вигадав би, навіть якби захотів.
Саме дитячі мрії змушують дорослих людей робити все можливе, щоб життя не завмерло через війну, щоб діти не припинили вірити в те, що мрії можуть збуватися. Саме тому ми продовжуємо жити, навчатися та щодня обираємо свою справу. А підвали, генератори, спирт та повітряні тривоги є лише ознакою харківського життя воєнного часу.
Проте головне, що Школа майбутніх інженерів існує і тут можна жартувати, експериментувати й помилятися, бо саме з помилок народжуються найкращі винаходи. І якщо сьогодні майбутні інженери запускають дрони в коридорах, то завтра вони цілком можуть запустити щось значно більше — наприклад, власний стартап чи навіть нову еру інженерії.
Читайте інші матеріали автора на MediaPort
Чільне фото: Віталій Пелих