Слава Вакарчук: «Мені хотілося б зіграти в метро»

Девятого ноября, перед проходившим в харьковском Дворце спорта фестивалем, в котором принимали участие украинские исполнители — «Грин Грей», «Друга ріка», «Табула Раса», «Океан Эльзы» и Руслана — на прямой эфир в студию «Русского радио» заглянул солист «Океана Эльзы» Слава Вакарчук.

– Добрий день всім!

– Чи не зустрічалась тобі така ситуація, щоб, наприклад, тобі розповіли, що пройшов концерт «Океана Ельзи» і Славік Вакарчук був присутній?..

– Знаєш, ми не Вєрка Сердючка, нас значно важче скопіювати. Я думаю, якщо хтось попробує це зробити, це у нього не вийшло б.

– Я з такою ситуацією зустрічався на якомусь чаті. Що Славік Вакарчук… з приводу того, що використовують твоє ім’я. Якісь там індіанські хроніки… Як ти ставишся до такої ситуаціі, що свідомо використовують твоє ім’я хоча б в такому плані?

– Ну, розумієш, коли людина стає відомою, то її ім’я їй вже не належить. Ім’я вже належить всім. І тому всі, кому подобається, хтось також називається Славік Вакарчук, хтось — також Леонідом Кучмою.

– Скажи, ти «Леонід Кучма» використовуєш, коли в чаті буваєш?

– Я в чаті буваю, як правило, під своїм власним іменем, коли говорю з людьми. А так, по великому рахунку, люблю заходить в Інтернет пасивно.

– А скажи, ти так симпатично грасуєш, і це відразу зрозуміло в піснях. В дитинстві тебе не дражнили?

– Ні, не дражнили. Коли я почав співати, мені сказали, що в мене не получиться, що в мене дефект мови. Я пам’ятаю, що я відповів: «Цей недолік я зроблю достоїнством».

– Скажи, а це тобі не заважало з дівчатами знайомитись?

– Мені всі кажуть, що це сексуально дуже.

– Ось з приводу спілкування з дівчатами. Зараз дуже багато симпатичних журналистів трапляється на шляху зірок.

– Вони все молодші й молодші. В 7-му класі, а вже журналістки.

– Скажи, ніколи не використовував цю ситуацію, щоб продовжити приємну розмову? Тільки чесно.

– Я тобі скажу, що це вони використовують ситуацію. А мені що від них? Ти знаєш, як в тому анектоті — «случаи бывают разные». Але вот так щоб згадати таку історію… Я можу в принципі згадати історію знайомства з журналісткою, але це не було пов’язано з відносинами між чоловіком і жінкою. Тому що насправді у музикантів є такий закон: який би не був хороший журналіст, якою б близькою людиною, тяжко може стати. Це як кішка з собакою, вони рідко дружать.

– Олег Скрипка в одному з інтерв’ю розказав про те, що назвав твою музику буржуазною, міщанською. А як би ти сам охарактеризував свою музику і музику команди ВВ?

– Мені подобається група ВВ, і я дуже люблю те, що вони роблять. Принаймні те, що вони робили до останнього моменту. Це дуже талановита група. Про висловлювання Олега Скрипки — я ніяк окрім ревнощів це не поясню. Я думаю, що він насправді так не думає. Тому що він має хороший музичний смак.

– (Дзвінок слухача.) А що є для тебе щастя?

– Я хочу просто сказати, що я не знаю, що таке щастя. Щастя — це поняття таке, як казав в свій час видатний Вінні Пух, «мед когда есть, то его сразу же нет». Щастя — воно дуже… такий момент, секунда… Ти можеш рік чекати цю секунду.

– Скажи, будь ласка. Буквально вчора чи позавчора один чоловік сказав, що в нього в дитинстві була мрія мати три міліарди доларів. Була у тебе якась мрія?

– Я в дитинстві не знав, що таке три міліарди доларів. Ти знаєш, як показує практика, особливо в нас. В таких країнах мати багато мілліардів доларів — це нічого не значить. Сьогодні маєш, завтра вже не маєш. Так що, я думаю, не в грошах щастя. Я не маю міліардів доларів і заробив якісь гроші в житті, і мені їх достатньо. В дитинстві в мене були ті ж самі історіі, я ніколи не думав про гроші. Я хотів стати найкращим ученим у світі, найвідомішим рок-музикантом. Усі майбутні мріі були зв’язані з амбіціями, а не з матеріальними цінностями. Бути найкращим.

– Наступне питання з приводу алкоголю. Ти казав, що текілу дуже полюбляєш?

– А… коли це було! Бо текіли я вже перепився.

– Питання з цього приводу. Я зустрічав в багатьох інтерв’ю. Спочатку ти пив текілу, потім пиво, потім коньяк. Як змінюются твої алкогольні смаки. Із-за кількості грошей у тебе в кишені?..

– Я не думаю, що текіла сильно дешевша, ніж віски. Я люблю віски, тому що його можна пити по чуть-чуть, не треба пити залпом. І не напиватися. Можна пити сто грам цілий вечер, і як би не зловживати. Я мішаю часто віскі з вишневим соком.

– Чи міг би ти подумати і чи ти ніколи не задумувався над тим, що ти в принципі міг би залишитися у Львові. І досить. Виступав би там перед оперним театром…

– Перед оперним — це жирно. Зараз там вже не дозволяють. Зараз десь виступають у парку.

– Була нещодавно акція про те, що музиканти взяли й поховали російську попсу. Розбили магнітофон.

– Я про це не чув.

– Розумію, що на цьому місці могла бути й команда «Океана Ельзи». Ти думаєш про це?

– Я думаю, що акція розбивання магнітофонів попахує палінням книжок, як це робили фашисти. Що стосується смаків, смаки треба перевиховувати, а не палити касети. Ми живемо в Україні, де демократичні відносини, то будь-яка музика має право на існуваня. Я думаю, що в принципі проблема в тому, що смаки людей надто прості. Мені здається, що більш індивідуальності не завадить всім нам, не тільки в музиці, а в одязі, в кіно.

– Ти колись на спір грав у метро.

– Це було майже на спір і біля метро. Ми посперечалися з ведучим радіо. Він казав, що в них на радіо наша пісня буде найкращою піснею року. «Весна». І буде грати у новорічну ніч. Я сказав, що навряд чи, у вас тут такий формат, що пісня тут не проб’ється. Таки вона виграла. І ми на спір мали співати в метро. Но оскільки в метро погана акустика… Ми грали біля метро на Хрещатику. Ми там поставили маленьку апаратуру і грали десь півгодини.

– А от ти приїхав у Харків, слабо зіграти в метро?

– Ні не слабо. Я скажу чесно: я дуже часто про це думаю. Мені подобаєтся метро як така придумка людства. В ньому щось є. Просто щось мені останнім часом хочеться це зробити. Може, якось увечері, коли буде менше людей. Можна це зробити. Я не їжджу в метро не тому, що я боюсь, я абсолютно там не маннячу з приводу уваги до себе. Я можу ходити на базар за помідорами. Я люблю сам ходити. Або у супермаркет. Ніхто не пізнає. Я одягаю кепку чи капюшон, і все. Але не в тому справа. Справа в тому, що в метро, як правило, дуже багато людей. Просто я не люблю, коли багато людей. Мені тяжко.

– Скажи, будь ласка, коли ти відчув, на якому етапі, що ось воно є? Ось це момент, коли я вже популярний, що далі буде ще більше. І альбом буде пробиватися. І в принципі, концерти будуть. Оця от мить?..

– Я ніколи так не думав. Я завжди… Я ніколи не думаю, що от ми, так, досягнули… Або досягаємо наступного етапу. У наступний день собі кажеш: все, забуть все, що було. Починаєм все з нуля, це те, за чим ми в принципі живем. Якщо ти будеш постійно хвалити сам себе, то втратиш планку. Я думаю, що насправді я тут сиджу і зараз в нас буде фестиваль. І тоді я себе відчуваю, як п’ять років тому на різних фестивалях. Тоді їх було багато, зараз їх мало. Я дуже радий, що ми змогли приїхати. Це не шоу-бізнес, це просто рок-н-рол. Я б хотів пограти у компанії різних людей, щоб так було завжди.

– Як ставишся до групи «5’nizza»?

– Я маю диски в машині їхні. Я знаю напамять половину їхніх пісень. Я вважаю, що вони — найцікавіше, що на українській землі з’явилося за останній час. Мене тільки дві речі шкодують. По-перше, я не вважаю, що треба було їхати до Москви для того, щоб стати популярними. По-друге, я думаю, що хотів би побажати, щоб новий альбом вони зробили більш різноманітним з точки зору музики. Я мислю як людина, яка слухає різну музику. Я просто думаю, що з таким голосом і з такою енергетикою у них дуже велике майбутне, і бажаю успіхів. Пока.