«Щастя старої якості» у скам'янілостях: мисткиня Марина Щегельська про свої скульптури і техніку

05.10.2025 | 11:41

Скам’яніле щастя, керамічні скульптури, міцелій, виставка на закинутій залізничній платформі — київська художниця Марина Щегельська розповідає про мистецьку практику та подорож до Харкова.

Як ти прийшла до того, що займаєшся мистецтвом?

Я прийшла до цього в дитинстві. Десь років у шість [зараз Марині 22 — ред.], коли батьки віддали мене в художку, я вже знала, що буду художницею. Всім так і казала, що я буду художницею. Звісно, потім, коли стала старшою, і всі почали сумніватися у виборі професії, я подумала, що й мені теж для пристойності треба сумніватися. Думала-думала, але вирішила, що мистецтво — це те, до чого в мене найбільше лежить душа. З 2020 по 2024 навчалася у НАОМА — Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. З 2022 по 2023 рік навчалася у Франції, в Ecole supérieure d’art Dunkerque — Tourcoing (вища школа мистецтва у Туркуені).

Марина Щегельська — художниця, яка працює з темами колективної та індивідуальної пам’яті, забуття, а також досліджує трансформації життя під час війни

Над чим працюєш і чому?

Останнім часом я працюю здебільшого зі скульптурою, керамікою. Але взагалі я роблю все, що завгодно: друковану графіку, колись займалася живописом, робила перформанси, фотографую. Взагалі в мене немає такого, що я роблю тільки скульптури й мислю через скульптуру — і все. Техніка приходить після того, як приходить ідея. Якщо є якась ідея, щось, що я хочу висловити — воно саме підказує, через яке медіа це краще зробити.

Робота «Серцевина / Heart», кераміка, дерево. «Піч — серце будинку. Часто це єдине, що лишає від нього війна. Піч маркує простір, що колись був живим організмом, та означує його минулу форму. Тепер це не дім, а свідок, жертва, доказ, свідчення»

Зараз, наприклад, я роблю скульптури з міцелію. Міцелій — це вегетативна частина гриба. Є плодове тіло, а міцелій — його коріння. Йому можна надати будь-яку форму, «сказати», як йому рости — і він так ростиме.

А кераміка для мене — це якась алхімія, коли береш «незрозуміло що» — мінерали, бруд — а потім бац, виходить щось супертверде, має форму, яку ти задумав, і ці мінерали ще й застигають дуже гарно. Ну, вау!

З міцелію та кераміки я роблю такі собі фейкові скам’янілості. Чому скам’янілості? Тому що останнім часом я працюю здебільшого з темою зникнення щастя. І взагалі — з феноменом щастя, який я розглядаю як патологію.

Вже звичним став стан перманентної смутку, горювання тощо. Щось хороше, радісне, щасливе здається чимось out of place, ненормальним — скам’янілим. До такого терміну я прийшла нещодавно, відчуваючи, що щастя зникає, трансформується й стає зовсім іншим — не таким, як до повномасштабного вторгнення. Воно якось змінилося, щось не те. І це «щось не те» я виражаю через якості скам’янілостей. Ніби це вже щось давноминуле — щастя старої якості.

Роблячи ці скам’янілості, ніби відчужуючи досвід від себе, я можу подивитися збоку на те, яким воно було. І взагалі — як досвід зникнення щастя можна буде сприймати в майбутньому. Я ніби якийсь палеонтолог, який знайшов незрозуміло що й намагається зрозуміти, як цей організм колись функціонував — до того, як вимер.

А що ти плануєш робити в Харкові?

У Харкові я планую зробити виставку на платформі «Сучасне мистецтво», якраз зі скам’янілостями.

Платформа сучасного мистецтва — це закинута залізнична платформа в Харкові. Це незалежна мистецька інституція, співзасновником якої є дикий виноград, що росте на та під платформою й формує чуттєвість і динаміку цього простору.

Я хочу зробити максимально непомітну виставку, яку потрібно буде вишукувати серед бетонних плит. Звісно, буде інструкція для глядачів і глядачок, щоб вони могли це знайти. Для мене головне — непомітність із першого погляду і пропозиція людям зробити зусилля, щоб побачити те, що на них чекає.

Як ти зазвичай думаєш над ідеєю? Ти сідаєш за стіл і кажеш собі: «Треба думати». Чи, наприклад, гуляєш містом?

По-різному буває. Іноді щось зароджується, а потім десь на фоні саме собою думається. І в якийсь момент раз — і придумалося. Я не завжди контролюю, що мені приходить. Звісно, можу сісти й подумати, взятися за ідею. Але тоді, швидше, думаю над тим, як її доточити. Коротше, як Шерлок, заходжу у свої «чертоги розуму» та обираю, яку з численних ідей можна реалізувати.

А у випадку з виставкою в Харкові, як було?

Десь рік тому в мене була виставка на схожу тему — зі скульптурами, графікою. Це був початок роздумів про те, що щастя зникає, і мені хотілося б передати патологічність цього стану. Тоді в мене були дивні вироби: фауноподібні квітки з ребрами, кістки, каркаси. І відтоді я це «варю» в голові. Потім почала робити скульптури з міцелію — і додався момент живого організму. Бо гриб — він живий, він заростає, а коли я фіксую форму, коли він виріс так, як треба, я його вбиваю: засушую в духовці. І виходить, що це буквально мертвий організм — майже як скам’янілість, але результат нашої спільної роботи.

На платформі буде міцелій?

Ні, на платформі — не міцелій. Хоча я думала над цим. Але тоді це була б зникаюча виставка, бо якщо міцелій поставити на вулиці — його, певно, хтось з’їсть, якісь комахи, він для них дуже апетитно пахне. На платформі будуть керамічні скульптури.

Які твої враження від Харкова?

Класний Харків, я люблю Харків. Завжди, коли тут буваю, виникають хороші, спокійні, теплі відчуття. Тут така загадкова, чарівна місцевість.

Стежити за творчістю Марини Щегельської можна в Instagram