Розкоші та злидні Соборної Успенської церкви Харкова Колонка
Успенська церква стала першим храмом цитаделі Харків. За понад три з половиною століття після заснування її розбудовували, відбудовували та перебудовували, змінювали місце розташування і навіть призначення з духовного на світське. Зрештою собор таки повернувся до церкви. Що не так?
Успенську церкву збудували у 1657 році на 55 м південніше сучасного Успенського собору, в напрямку, де сьогодні стоїть пам’ятник Григорію Федоровичу Квітці-Основ’яненку. Імовірно, місце для храму було вже вільним від житла козаків, які поступово звільняли цитадель фортеці. Перший соборний храм будували служилі люди, тобто гарнізон. Для них цей храм був єдиним для богослужіння. Навряд чи вони ризикнули б піти на службу у козацькі храми поза фортечними стінами.
Перша згадка про Успенський храм датується 20 липня 1658 року у чолобитній воєводи Офросімова:
«в Харьковском, Государь, Твоё Царское Богомолье построена соборная церковь Успения Пресвятой Богородицы красного, соснового лесу; а лес на ту Соборную Церковь возили ратные люди в прошлом в 165 (1657) г. при воєводі Селифонтову; стены меж углов четыре сажени».
Ми бачимо, що церква була невеликою (її центральна частина являла собою квадрат 8.52 × 8.52 м), однопрестольною та холодною. Дерево на церкву привозили (згадаймо ще раз неякісний будівельний ліс поблизу Харкова). Соборна дзвіниця, теж дерев’яна, стояла поруч.
-
-
Те, що соборна церква Харкова носить назву на честь Успіння Пресвятої Богородиці, дає нам сьогодні підставу говорити про доречність святкування дня міста саме в це двунадесяте свято, тобто 15 серпня. Річ у тім, що за православною традицією, саме храмове свято соборної церкви і треба вважати днем заснування міста, якщо на це немає прямого архівного джерела. До того ж не забуваймо, що саме на Успіння в Харкові проходив і перший ярмарок, який започаткували у 1659 році.
У перші роки існування в Успенському соборі не вистачало ікон, начиння, книг, саме тому воєвода Іван Офросімов і писав уряду з проханням оформити жалування причту і надіслати необхідне начиння. Після цього, 1659 року, надали лише жалування соборному попу. Відомо також, що Михайло Борзенський, який вийшов до Харкова зі слободи Пліської (Чернігівського полку), подарував до собору напрестольне Євангеліє. Це свідчить про те, що серед соборних парафіян були і українські козаки, а не тільки московити з гарнізону фортеці.
У 1663 році до собору доставили храмову ікону Успіння Пресвятої Богородиці, благословенний хрест, царські врата зі стовпцями, чотири богослужбові книги та напрестольне Євангеліє. Але пожежа 1666 року знищила соборну дзвіницю разом із цим церковним начинням і книгами. Власне, і сам собор вже виявився ветхим, проіснувавши лише дев’ять років! Під час ремонтних робіт Успенський храм розширили з півночі, півдня та заходу, за рахунок прибудов він став хрещатим в плані.
Незважаючи на розширення, собор не влаштовував ані священиків, ані парафіян. Хто подав ідею будівництва нового кам’яного храму, достеменно невідомо, але її підтримали соборний протопоп Петро Андрєєвич і полковник Григорій Єрофієвич Донець-Захаржевський. Ба більше, Донець-Захаржевський особисто обіцяв московському цареві побудувати новий храм.
Новий кам’яний собор вирішили будувати в іншому місці, щоб не переривати богослужінь. Його закладка відбулась у 1685 році. Уряд московитів виділив деякі кошти на побудову, а родина Донець-Захаржевських постачала цеглу з власних цегельних заводів. Роботи тривали три роки. У 1687 році Донець-Захаржевський пише цареві, що далі добудувати собор «невмоч» і просить в своєму вотчинному лісі завести «смольчужное дело, с чего бы мог я тое каменную Успенскую церковь достроить». Схоже, що дозвіл на побудову селітряного заводу для виробництва поташу Донець отримав, і 1688 року новий собор був освячений митрополитом Білгородським і Обоянським Авраамієм.
Кам’яний Успенський собор мав п’ять глав, покритих гонтою (тобто деревом). Окремо від нього збудували кам’яну Олександрівську дзвіницю, в якій були облаштовані дві «комори» або дві «комірки» і льох, що віддавалися в найм і приносили собору щорічно від 250 до 300 руб. прибутку. На місці старого дерев’яного собору вирішили побудувати дерев’яну капличку, за основу якої використали один з бокових вівтарів.
31 травня 1733 року в цитаделі фортеці і частині форштадту сталася пожежа, яка знищила 300 будинків, торгові ряди, дерев’яні стіни та башти цитаделі. Постраждав і Успенський собор, всі його дерев’яні частини, внутрішнє оздоблення, глави — згоріли. Вціліли тільки стіни, тай ті потріскалися. Наступного, 1734, року собор відремонтували, нові глави покрили білою англійською бляшанкою, а хрести — навіть позолотили. Однак тріщини чомусь не замуровали.
Як поруч зі старим дерев’яним собором, так і біля нового кам’яного існувало кладовище. Соборні парафіяни писали у 1803 році:
«при прежнем старом каменном соборе место оградное, обнесенное деревянным забором, гораздо больше против нынешнего было даже до проезжих старых дорог и на нём в ограде с давних времён погребали умерших тела».
Я особисто бачив, як під час ремонтних робіт 2006 року знайшли останки двох похованих поруч із собором парафіян старих часів. Відомо також, що поруч із собором були поховані і двоє представників родини Квіток — родоначальник, полковий суддя Семен Афанасьєв і його онук полковник Іван Григорович Квітка. Над цим родовим склепом Квіток збудували й освятили 6 листопада 1877 року каплицю на честь Святителя та чудотворця Миколая, яка була вписана у нову церковну огорожу.
Наприкінці 60-х років XVIII століття храм знову потребував негайного ремонту. На початку липня 1769 року собор оглядали помічник губернатора, полковник Стефан Тев’яшов, префект Михайло Шванський та протоієрей Стефан Базилевич.
«…алтарь весь снаружи от церковной стены отсел, внутри тоже многие расселины, своды двух меньших осмериков потрескались и сквозь оные бывает течь, от рытья ям на склепы для покойников внутри и извне церкви, столпы так осели и связи железные порвались и отошли на четверть, иконостас за сущую обветшалость считать должно, находящиеся внутри четыре столпа делают темноту и тесноту, заграждая весь иконостас, так что нет в церкви ни одного пункта, с которого можно бы видеть не только весь, но и половины оного; про пол можно сказать, что ни в алтаре, ни в церкви его нет, а есть набросанные кое как куски разных досок к сущему преткновению ходящих; извне церкви к дверям левым и западным пристроены сени и крыльца, коих столпы снизу порассыпались, а к правым дверям на каменном фундаменте пристроена деревянная горница, которая уже совсем обветшала, равно как и кровля на всей церкви, через которую дождь течет по всем сводам», — описував побачене Тев’яшов у листі від 11 липня 1769 року до архієпископа Самуїла.
Подивившись на старий собор, Стефан Тев’яшов як парафіянин запропонував побудувати новий Успенський собор. При цьому враховувалось, що є старий фундамент, цеглу можна взяти при розборі старого собору, на ремонт вже зібрали 1000 рублів, а також є щорічні доходи — 250 рублів. Уважалось, що цього вистачить для будівництва.
Щодо проєкту, то його складав губернський архітектор Іван Вільянов. Полковник Тев’яшов повелів будувати новий храм «манерою, какова в старом Куряжском монастыре с некоторою отменою», тобто за основу було взято Преображенський собор Курязького чоловічого монастиря, який на той час вважався одним з найкрасивіших храмів Слобідщини. В середині XIX ст. архієпископ Філарет (Д. Г. Гумілевський) помилково напише, що за основу собору в Харкові було взято церкву Святого Климента в Москві.
Майже одразу старий Успенський собор розібрали, його іконостас і церковне начиння перенесли до Троїцької церкви на Поділ. Роботи з будівництва розпочали після освячення 14 травня 1771 року. На фундамент використали величезні гранітні камені, привезені з Бахмуту, які заклали по кутах, а ще 276 700 штук цегли з розібраного старого собору. Стіни виводили з нової цегли, яку постачав з власного заводу ктитор собору Феодор Грєков. Дерево з власної дачі на Лисій горі постачав військовий обиватель Конон Гарбар, вапно — поміщик Юрій Виродов, залізо — купець Олексій Тамбовцев. Стіни собору клав муляр Федір Медведєв, теслярські та столярні роботи виконував військовий обиватель Іван Галенко, кузнецькі та слюсарні роботи — житель Тули Барімов.
Будівництво собору здійснили за пожертви, і вже в 1777 році кам’яні роботи були закінчені. 25 квітня наступного року освятили перший вівтар. Остаточно новий Успенський собор закінчено у 1783 році. Тоді ж установлено центральний іконостас.
Склепіння собору спочатку було вкрите гонтою, тільки з часом її замінили на залізо, а от глави були вкриті залізом із самого початку, главки ж ще зверху вкрили золотом. Всі 79 вікон собору були засклені, сам собор окрашено у білосніжний колір.
Успенський собор зберігся до наших днів, хоча для цього знадобилася реставрація, яка і досі не завершена. Його історія в радянські часи була доволі прикрою. У 1929 році собор закрили, куполи знесли, іконостас вивезли до музею. У соборі розмістили радіостанцію, з 1986 року його використовували як зал органної та камерної музики. Миколаївську каплицю розібрали між 1945 та 1950 роками. Тоді ж зі склепу прибрали прах Квіток.
Богослужіння відновили з 2 листопада 1990 року, спочатку тимчасові, а з березня 1992 року — постійні. У 2004 році у розпал політичних пристрастей відбувся перший крок до передачі собор УПЦ Московського патріархату. У 2009-му — другий. Повністю у відання Харківської Єпархії УПЦ МП собор перейшов у 2016 році, вже після анексії Криму і початку війни на Донбасі. З того часу УПЦ позбулася Московського патріархату в назві, прибрала згадки про залежність від РПЦ зі статуту. Але осад залишається. Як на мене, давно вже час його прибрати і передати найстаріший храм Харкова Православній церкві України.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort