Українська мова розрізняє кохання і любов, і це дає нам додаткове сердечко у день Святого Валентина, бо не в усіх мовах так є. І з нагоди любовного (але чомусь не кохального — мова завжди асиметрична й непередбачувана!) свята розберемо ще кілька валентинок, які нам здатні подарувати різні мови.
По-перше, про саме кохання. Таке слово, крім української, існує ще в білоруській, польській, чеській мовах, але навіть на цій закоханій території воно мінливе й непередбачуване (а яким ще кохання може бути!). В українській кохання має чітке значення romantic love (до цього ми ще повернемось!), а от поляки можуть kochać ширше коло того, що викликає сильне почуття: і батьків, і Батьківщину, і навіть подорожі або книги (польські kochać і lubić — більш-менш як англійські love і like, навіть інтернетний лайк польською буде polubienie!). Чеське кохання взагалі схоже на естетичне задоволення і вживається в контекстах на зразок милування краєвидом або твором мистецтва.
Ми звикли, що дієслово й іменник, як-от кохати і кохання, любити і любов, — спільнокореневі, але це не завжди так. У тій-таки польській дієслово — kochać, але почуття називається miłość (а давніше звернення wasza miłość, тобто ваша милість, було аж ніяк не любовним, а соціально-пошанним!). У чеській дієслово — milovat, а іменник — láska. В багатьох слов’янських мовах сильне почуття позначається коренем люб-, який є і в мовах інших груп, бо дуже давній: англійське love і німецьке lieben належать туди ж. Але є й інші слова, які присвоїли собі любовні привілеї. Так, хорвати про кохання кажуть volim te — від «волі», бажання, а болгари — обичам те, від «звички».
Українське розрізнення двох слів показове, але буває і ще більше нюансів любові. Так, у грецькій мові є аж чотири слова: ерос — пристрасне кохання, еротика; філія — дружня любов, заснована на спільних цінностях, повазі і довірі; сторге — тепле родинне почуття, як-от турбота матері про дитину; агапе — милосердна, жертовна, вища любов, зокрема в божественному контексті. Пізніше саме філію народи світу найбільше заюзали в усьому — від філософії до педофілії, вже не заглиблюючись у нюанси, важливі давнім грекам…
Від латини кільком мовам дісталося слово amor, amore. Та й в українській воно звучить — завдяки похідному від нього імені божества Амура, амурним справам, а також рядкам Ліни Костенко:
«А по латині: аморе, амо! Невже від цього рятунку немає? А море, мамо, теж не минає».
До речі, в італійській, іспанській від цього ж кореня походить amico, amigo — друг, бо в усіх мовах і завжди різні форми любові, симпатії, пристрасті і прихильності переплітаються й накладаються.
Як уже було сказано, українське кохання англійською точно передається словосполученням romantic love (ще б перекладачі книжок не забували, що навпаки це діє теж, бо в любовних романах сучасних українських видавництв, перекладених з англійської, повно романтичної любові, яка по-хорошому мала б бути коханням!). Прикметник romantic тут походить від Roma — Риму, через посередництво романських мов — французької, італійської, іспанської та інших: у середньовіччя цим словом називали літературу не дуже поважну, яка була написана місцевими «ну типу римськими» мовами, а не класичною латиною, і оповідала про всілякі не дуже солідні справи, як-от сердечні (серед усіх визначень кохання мені подобається ще й таке, яке походить саме з того контексту: «сердечне почуття, французький винахід ХІІ століття»!). Іронія долі: суворий, практичний Рим з його дорогами, законами та легіонами зберігся у слові, яким ми описуємо свічки, листи й серця, що б’ються швидше.
І як же по-різному звучать любовні фрази! Німецьке Ich liebe dich — наче важкий видих довго тамованої пристрасті. Італійське ti amo — легкий вітерець біля моря. Українське кохаю тебе якраз посередині — з видиховим х і вибуховим б, але без зайвої напруги, з широтою. А в письмовій формі у любовних фразах ще й розсипаються знаки оклику (тож не дивуйтеся, що в цій колонці кожна фраза в дужках закінчується знаком оклику — так буває лише 14 лютого!).
