«Рахувати Харків» у діалозі з Шевельовим: як у резиденції «Слово» створюють комікс

Арткритик, куратор, дослідник і автор коміксів Борис Філоненко та дизайнер Данило Штангеєв у межах резиденції «Слово» створюють серію коміксів про Харків. Перший випуск присвятили художнику-авангардисту Василю Єрмілову. Про ідею проєкту та наступні випуски Борис Філоненко розповів «МедіаПорту».  

Як обрали формат і тематику? 

Я займаюся коміксами багато років разом із двома колегами Данилом Штангеєвим і Антоном Резніковим. Зараз з Данилом працюємо над серією коміксів «Рахувати Харків», яка присвячена різним темам, пов’язаним з цим містом, як воно з’явилося і як змінювалося. Це така стисла маргінальна історія харківської культури. Головні герої цих коміксів — художники, письменники, науковці, архітектори.

Моя основна мета на резиденції «Слово» Харківського літературного музею — попрацювати зі сценарієм для великого графічного роману, коміксу про Володимира Сосюру. Зараз це перший етап, в якому я працюю із загальною структурою, графічний роман займатиме більше часу. Тому ми з Данилом Штангеєвим вирішили попрацювати для нас в новому форматі, але дуже звичному для коміксу як виду мистецтва, коли короткі історії виходять регулярно, розповідають маленькими порціями про щось цікаве, можливо, контроверсійне, інколи смішне. Це наша експериментальна і коротка робота. Але схоже, ми будемо робити більше.

Чому саме «Рахувати Харків»?

Ця серія називається «Рахувати Харків» через те, що це з одного боку діалог з Юрієм Шевельовим. Я живу в його квартирі зараз, і у Юрія Шевельова є дуже важливий текст «Четвертий Харків», в якому він теоретизує зміни міста. Місто Харків існувало у різних режимах, для цього міста були важливі різні письменники, соціальні відносини. Він нарахував чотири Харкова і ставить питання про п’ятий Харків. У Харкові є такий фестиваль, інтелектуальна платформа для обговорення візії міста. А на такому другому, ледь відчутному значенні: «рахувати Харків» — це «враховувати його, рахуватися з Харковом». І для нас комікс також підсвічує важливість цього міста, тому що на третьому році повномасштабної війни ми з Данилом бачимо, багато хто бачить, що недостатньо цього розуміння, чому це місто важливе. Ми хочемо за допомогою коміксу також підживити увагу і наш власний інтерес до історії цього міста і людей, які тут працювали.

Ви почали з Єрмілова. Що для вас значить його творчість? 

Василь Єрмілов для нас — можливо, перший сучасний харків’янин. Це я так дуже пафосно кажу. Мається на увазі, це важливий представник такого Харкова, який ми можемо назвати сучасним, урбаністичним, Харкова експериментального, дуже короткої доби, коли створювати місто майбутнього і створювати при цьому українську культуру, україномовну культуру, авангардну культуру, міжнародну культуру було чимось природним, було частиною експериментів. Єрмілов був дуже важливою фігурою у цих експериментах, дуже видимим художником, який змінював місто.

У першому коміксі зображено, що у Єрмілова був особливий матеріал — фанера, або «дикт», слово, яке частіше використовувалось частіше тоді в українській мові. Це диктовий Харків, Харків, який конструюється з фанери як універсального матеріалу, за допомогою якого можна показати все, в тому числі хліб, який на одній з орбіт показує Єрмілов. І з сьогоднішньої перспективи це цікавий сюжет для критики цих утопічних проєктів. Якщо коротко: Єрмілов — фігура, з якою нам сьогодні знову цікаво вести діалог і, безумовно, один з конструкторів сучасного Харкова.

На вашу думку, наскільки Єрмілов розкритий у Харкові? 

Цього року була кругла дата (120-річчя з дня народження) і, як це часто буває, вона дала більшої уваги Василю Єрмілову. В Академії дизайну була конференція про Василя Єрмілова. Мене запрошували на телебачення поговорити про нього. Але загалом можу сказати, що мої друзі, які займаються тим, щоб розповідати про українську культуру за кордоном, писали мені, що здивовані, як мало всього існує про Єрмілова у відкритому доступі та взагалі якогось осмислення його спадку.

Я можу сказати, що недостатньо [розкритий]. Дуже добре, що є YermilovCentre, який постійно нагадує нам про присутність цього автора. На вході в YermilovCentre є портрет, створений художником Владом Краснощоком. І взагалі художники і художниці — якраз ті агенти сучасності, які дають можливість побачити щось в минулому, але важливе для сьогоднішнього дня. І художників, які до Єрмілова звертаються, багато. Не тільки художників, а й дизайнерів, тому що як дизайнер Єрмілов дуже важлива фігура. Зараз існує канонічний шрифт Ermilov. Я сподіваюсь, що про Єрмілова буду дізнаватись, будуть говорити більше.

Розкажіть про безпосередню роботу над коміксом. Ви працюєте разом. Хто створює текст, зображення? 

Комікс — такий гібридний вид мистецтва, який працює одночасно з текстом і картинкою. Коли я пишу сценарій і сам текст, а Данило робить зображення, насправді важко зрозуміти, хто веде основну лінію. Від цього балансу між картинками і текстом дуже багато залежить. Ми постійно обмінюємось один з одним. Процес створення коміксу — щедре обговорення, під час якого ми надсилаємо один одному якісь речі або зустрічаємось, дивимось на картинки, тексти, як вони працюють разом. Це командна робота і дуже цікавий обмін, який дає комікс.

Хто наступний герой коміксів цієї серії?

Я скажу, що точно буде Юрій Шевельов, не в наступній історії, про наступну я ще витримую паузу. Поки що у нас буде три герої і три комікси, але знову ж ми думаємо про те, як можливо масштабуватися і продовжити цю історію далі.

Заїзд в резиденцію і наші роздуми дуже сильно прив’язані до роботи з текстом Юрія Шевельова, тому інші персонажі з’являються тут і в цьому контексті також.

Як би ви описали аудиторію коміксів? Ви розраховуєте на широкий загал? 

Я думаю, це дуже різні люди. Я можу назвати їхні професії і чому вони цікавляться тим, що ми робимо. Це люди зі сфери мистецтва, літератури, архітектури. Я можу перелічити людей, які відгукнулися своїми коментарями, текстами, у приватні повідомлення про те, що ми зробили, просто зараз. Але також для нас важливо створювати і підтримувати зв’язок у спільноті українських коміксисток і коміксистів. Така спільнота існує. Я б сказав, що в Україні таких спільнот декілька. Наші комікси авторські, не дуже масові, але це те, що нас цікавить. І наша аудиторія збільшується, вона різна. Нам зрозуміло, як ця аудиторія розвивається, як вона до нас приходить.

Можу показати наш перший великий комікс, який ми зробили з Данилом і Антоном, який називається «У м’яті». Це історія про любов, про стосунки хлопця і дівчини. Про те, як хлопець, який навчається стрибати на лижах, в якийсь момент зникає, і дівчина бере на себе роль головної оповідачки. Можна сказати, що це історія про любов, розставання, втрату. І також про урбаністику і кіно. Цей комікс виходить цього тижня у польському перекладі. Це сталося також через те, що у нас були читачки, які спровокували вихід цього перекладу.

Якщо повернутися до коміксу про Харків, подальших його героїв, можливо, це спосіб молоді розказати більше про історію Харкова?

Я думаю, роль цього коміксу множинна. Дійсно, для якоїсь частини людей це, можливо, перша розповідь про Єрмілова. Ми також робимо ці комікси і англійською. Одразу їх публікуємо англійською для того, щоб розповідати про Харків набагато ширшій аудиторії. Але для нас це також творча задача. Цікаво, яку історію ми розповідаємо. І освітній компонент в ній не перший, не такий важливий. Ми розуміємо, що розповідаючи цю історію, ми, звісно, підсвічуємо цих героїв. Але також в першому коміксі багато таких, те, що називається, «пасхалок», дрібних речей, які абсолютно точно направлені на знаючу аудиторію, на впізнавання елементів в цих зображеннях, які не стосуються прямо Єрмілова, а стосуються інших людей. Але ми включаємо їх у харківський ландшафт для того, щоб колись ці «пасхалки» зіграли далі в сюжеті, щоб з’явились інші персонажі. Нам цікаво експериментувати з коміксом. І нам дійсно цікаві ті теми, про які ми говоримо.