«Ракета влучила у його кімнату»: харків'янка — про загибель батька у гуртожитку

Аватар пользователя Ірина Антонюк

17 серпня Наталія Ушакова втратила батька. 83-річний Борис Шпілька загинув внаслідок російського ракетного удару по гуртожитку на Салтівці. Чоловіка дістали з-під завалів одним з останніх — на третю добу. Разом з ним загинули 19 мешканців. «МедіаПорт» продовжує серію матеріалів про загиблих, поранених та уцілілих у двох харківських гуртожитках, що зруйнувала Росія. 

Ми зустрічаємося з Наталією біля гуртожитку. Точніше, місця, де він стояв. Коли випав сніг, і не здогадатися, що тут був будинок.

«Майже весь згорів. Кілька екскаваторів його розбирали, одразу вантажили у машину. Будинку немає, не те, що квартири. Будинок був майже впритул до дороги, його повністю знесли. Розбирали. Дуже багато було рятувальників, люди самі приходили, щоб розібрати завали. А це вже навколо залишки інших будинків», — розповідає Наталія. 

Про наслідки російського удару вона дізналася з соціальних мереж. 

«Якісь люди виклали відео, і ми по щиту поряд зрозуміли, що горить наш будинок. Ми прожили тут 35 років, знали добре район і впізнали наш будинок. І вже рано-вранці сюди приїхали».   

Ще до ранку Наталія зрозуміла: ракета влучила у кімнату батька: «Ракета потрапила у центр, і саме там у нього була квартира. Одне вікно ракета одразу зруйнувала, коли пролетіла. А інше вікно горіло — полум’я страшне стояло, я на відео бачила. Я ж пам’ятаю, які у нас вікна були, форму пластика і все інше». 

Наталія приїхала до гуртожитку вранці і була шокована: «Народ збігся з усього мікрорайону, всі стояли і чекали. Хтось чекав, поки родичів дістануть з-під завалів... Жах. Багато людей приносили квіти, покладали біля паркану і прив’язували до дерев. Близько до будинку не підпускали. Три доби розбирали завали, три доби шукали і виносили людей. Батька знайшли на третю добу, я тут увесь час була. Всі тіла були обгорілі і не всі були цілі. Коли я ховала батька, тільки половина його була». 

«Бомба впала в середину будинку і середину одразу зруйнувало. А дім був же старий, перекриття дерев’яні, то горіло страшно, велике полум’я було. Дуже багато проблем було з тим, що родичі повиїжджали, було багато невпізнаних тіл. І якісь друзі приходили на упізнання, це було важко. Як людина стороння може опізнати обгорілий труп? Важко було». 

Борис Шпілька все життя пропрацював на заводі у ливарному цеху. Коли пішов на пенсію, оселився у гуртожитку, згадує Наталія: «Йому дали ту кімнату. Він із своєю цивільною дружиною тут і жив. Прожив він тут років 15. Ну, що таке гуртожиток, вони як одна родина. Вони всі там жили багато років».

Борис Шпілька на фото з сімейного архіву

Співмешканка Бориса давно померла, і Наталія доглядала батька, приїжджала в гості якраз того дня, як його не стало: «І я коли в нього була, ще кажу йому, що оформлю гуманітарку. А він уже все оформив. Він був такий бадьорий, живчик. Я розумію, що він вже був людиною поважного віку. І якби він помер своєю смертю, це було б, як мало бути. А так, це просто жах. Він би ще жив сто років, у нас рід такий — довгожителів. Життя його різко обірвалося». 

У проросійських каналах у ті дні проскакували повідомлення, що начебто у гуртожитку були військові. Наталія обурюється: «Були такі плітки, що тут наче солдати були, військові. Нікого тут не було. Того дня я була у батька — вдень була, а ввечері поїхала. Нікого такого тут не було. Тут жили тільки мешканці».

Наталія згадує, що батько не хотів виїжджати, коли почалося повномасштабне вторгнення: «Хоча у нього був будиночок у селі, він міг туди поїхати, але він був оптимістом. Казав: «Та ну, все обійдеться». Ну як ми всі, ми ж всі живемо у Харкові і нікуди не їдемо». Проте він часто їздив на дачу під Харковом і наступного дня після трагедія якраз мав туди вирушити: «Він казав, що 16 отримає пенсію, 17 зроблю закупи і на наступний день поїду у село. На кілька днів збирався поїхати. От однієї ночі йому не вистачило, щоб виїхати. А так би виїхав і був би живий». 

Наталія і сама нікуди не виїжджала, лише переїхала із Салтівки на деякий час: «Я жила на Баварії, коли сильно бомбили. А коли наші хлопці відтіснили загарбників, то вирішила повертатися додому. Перші 15 днів жили ми у підвалі свого будинку. У нас гарний такий підвал, теплий, з водою, з інтернетом, світлом. Ми жили там, спали. До нас ще й племінниця приїхала, онук в мене був, діти зі мною. Ми всі жили у підвалі разом. Потім, коли розтрощили лінії, вирубилося світло у районі, довелося нам виїхати. І тоді ми тільки роз’їхалися». Зараз вже повернулася додому: «У мій будинок теж влучило, але, слава Богу, тільки якась болванка, 10-й поверх, технічний, розбила, але живемо поки». 

Після втрати батька Наталія стала інакше ставитися до сповіщень про ракетні атаки: «Якщо я раніше сирену могла і проігнорувати, зараз минуло вже три місяці, щойно сирена — виходжу у тамбур з квартири. Я стала боятися всього цього. Я побачила наслідки. Поки людина на собі цього не відчує, вона не зрозуміє. І зараз я й досі сиджу у тамбурі із собакою, чекаю відбою. Поки не проживе своїм серцем, поки рідні його не загинуть, не втратить квартиру — не зрозуміти цього. А коли раніше — це ж не в мене...».


Підтримати родину Наталії фінансово

5355571284744109 — Наталія Ушакова

«МедіаПорт» збирає історії харків’ян, постраждалих від російських обстрілів. Якщо вам є що розповісти або ви можете поділитися спогадами про своїх друзів, колег, знайомих, пишіть на e-mail: tetiana.fedorkova@gmail.com

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.