П’яним Харковом на машині часу

Аватар пользователя Едуард Зуб

Наприкінці 1930 року депутати Харківської міської ради зробили розкішний подарунок майбутнім екскурсоводам – зібрали в єдиний реєстр всі накази виборців разом зі звітами про їх виконання.

Майже готовий набір маршрутів вийшов з довжелезного переліку цілком логічно. Адже пересічного харківця турбували конкретні «негаразди», що спостерігалися в певних місцях. Ось вам проблема, а ось — адреса.

Аби з «наказами» легше працювалося, їх розсортували за тематикою. Після чого солідний список перетворився на збірку не звичайних, а спеціалізованих путівників. Для повної подібності залишалося хіба що дати більш ефектні назви новоутвореним розділам. Скажімо, «Харків розпусний» замість бляклої «Боротьба з проституцією».

 Фото Алкогольний магазин на розі Карла Лібкнехта та Ветеринарної (вул Сумської і вул. Свободи). Під час війни був зруйнований

Через надзвичайно просту форму кожен пункт реєстру був, по суті, коротким оповіданням з буремного повсякдення столиці УСРР. Перша колонка — опис проблеми. Часто-густо — з доданою локацією. Друга — хто саме стурбувався черговим «негараздом». Третя — ким і що зроблено для його подолання.

До прикладу, пункт №202. Страшенно переймаючись станом суспільної моралі, «очистити вул. Свердлова від проституток» вимагали співробітники харківського ДПУ. Та замість чіткого «виконано» бачимо у третій колонці невиразне «Міліція веде з цим боротьбу». Очевидно, важку і безрезультатну.

Але найбільший обсяг коштовної інформації – вісімдесят вісім пунктів – знайшовся у розділі, присвяченому боротьбі з пияцтвом. Хоч зараз малюй на мапі міста розгалужену мережу «Схованки Зеленого змія»!

Та видалося цікавішим по тих схованках пробігтися. Аби показати «соціалістичний Харків» з дещо незвичної точки зору. І спробувати оцінити успіхи влади у боротьбі з віковічним злом.

Документи переконливо свідчать, що у легендарні часи перших п’ятирічок місто було охоплене не лише трудовим ентузіазмом. А й жагучим бажанням напитися. Очевидно, від невимовного щастя.

«Вечернее радио» за 12 січня 1929 року: полум’яний заклик, неспростовне твердження та риторичне питання

Одне з іншим тісно перепліталося, до прикладу, у будинку № 2 на Рибному майдані (тепер – сквер Стрілка). Бо в ньому знаходилися водночас друкарня «Допомога» з колективом у 200 чоловік та крамниця Центроспирту. І від такого сусідства хіба що іскри не вилітали.

«Возле типографии во дворе всегда валяются пьяные, — повідомляло керівництво «Допомоги» міську раду. — Происходят ножевые драки, что является опасным для рабочих нашей типографии».

Депутат Левін, надісланий перевірити «сигнал», отриману інформацію підтвердив: у дворі друкарні твориться казна-що. Довгі черги за спиртним, постійні дебоші. Але й цікаве уточнення додав: друкарі геть не схожі на беззахисних жертв.

Поліграфічну продукцію випускав «деклассированный элемент — бывшие женщины улицы, беспризорные и т.д.». І не так їхня безпека турбувала начальство, як той факт, що пиятика та хуліганство запросто переходили з вулиці у виробниче приміщення.

У цьому будинку у 1930-му була крамниця Центроспирту

Не краще було й на престижній Сумській, перейменованій ще у 1919-му на честь Карла Лібкнехта. Справжнім гадючником — крамницею Центроспирту, став будинок № 22, що належав перед революцією купцю І гільдії Гуревичу, одному з фундаторів харківської хоральної синагоги.

З листа до міської ради, датованого 16 серпня 1930 року: «Ежедневно, с 8 часов утра около лавки выстраивается очередь из базарных торговок, босяков. Распитие вина происходит тут же, около лавки и во дворе. В очереди вечные скандалы, антисемитизм и антисоветские разговоры. Около лавки порой валяются по 3-4 пьяных».

Особливої пікантності яскравій картинці додавав той факт, що все це творилося поруч із серйозною установою. Трохи вище, з протилежного боку вулиці, розташовувався Найвищий суд УСРР.

Ось іще цікава замальовка з набережної річки Харків: «Проходя возле Харьковского моста, нужно обязательно закрывать уши, так как тут расположены рядом два таких заведения как лавка Центроспирта и пивная «Новая Бавария». Вот эти два заведения притягивают к себе разных бродяг и попрошаек, из уст которых раздается многоэтажная ругань после выпитой центроспиртовской продукции. Тут же разбит на берегу реки скверик, который, очевидно, предназначался для отдыха трудящихся. Благодаря таким заведениям, в нем не только нельзя отдохнуть, а нужно далеко обходить».

 Якраз біля Харківського мосту п’яний інкасатор Церковний побився з так само п’яним рахівником Шпорхуновим. Обох «пропечатали» в газеті «Вечірнє радіо» 12 серпня 1929 року

Кожен подібний опис, яких набереться на товстенну книжку, традиційно закінчувався проханням закрити розсадник пияцтва. Чи, щонайменше, перенести його якнайдалі від заводу/школи/театру/військової частини.

І, на перший погляд, влада дуже співчутливо ставилася до таких клопотань. За кількістю резолюцій «виконано» розділ, присвячений боротьбі з пияцтвом, є безумовним рекордсменом серед наказів виборців. Тим цікавіше було розібратися з поодинокими винятками.

Залишили точку Центроспирту у неіснуючому нині будинку по вулиці Рибній, 2 (тепер — Кооперативна). Хоча її просили не закрити, а тільки перенести. Мотивація не виглядає переконливою: «Беручи під увагу відсутність вільних торгівельних приміщень та скорочення за останній час мережі крамниць зі спиртовими виробами».

Знавці старої харківської топографії реальну причину назвуть миттєво: неймовірно прибуткове місце, «підгодоване» ще з дореволюційних часів. Це колишній елітний «Марсель», на першому поверсі якого жвава торгівля велася десятиліттями.

Старе фото Кооперативної. З лівого боку вулицю відкриває колишній «Марсель»

Але обличчя перед трудящими міськрада зберегла. Голова адміністративно-міліцейської секції товариш Будяков дав сувору вказівку правоохоронцям: «Повести боротьбу з безчинством, що є біля згаданої крамниці». Спасибі, просвітив! А то без нього не знали, що робити.

Знехтували також побажанням працівників поштової контори, які хотіли «замість пивної на розі Конної та Старо-Московської (Богдана Хмельницького і Московського проспекту — Авт.) відкрити майстерню для налагодження взуття». Пояснення: «Не виконано, тому що Старо-Московська на розі Конної не відноситься до околиць».

То центр міста міг напиватися? Так! Бо знайшлося ще кілька схожих за змістом пояснень.

Попри слізні прохання робітниць «Червоної Нитки» (наказ № 134), залишилася пивна на розі Клочківської і Бурсацького узвозу. Переробляти її на чайну не стали, «маючи на увазі, що пивна знаходиться у центрі міста».

Офіційно оголосили центром вулицю Ївги Бош (та сама Кінна, нині — Богдана Хмельницького). Спеціально для членів профспілки працівників освіти, які страшенно хотіли прибрати звідтіля крамниці Центроспирту. А дзуськи!

На відміну від пріснопам’ятної горбачовської, боротьба з пияцтвом 1930 року мала характер «точкового бомбометання». Принципово і нещадно закривали вбогі ганделики «в робочих районах та в місцях найбільшого скоплення робітників». На прохання працівників аптекоуправління (наказ №133) заборонили «продаж спиртових напоїв в буфетах на підприємствах».

Та сама «недоторкана» пивна на розі Ївги Бош та Панцерника «Потьомкіна» (за старою звичкою казали «Кінної та Старо-Московської»), з якої НЕ зробили взуттєву майстерню. Жовтень 1929 року

Але занадто радикальні пропозиції рішуче відкидалися. Наказ робітників комунгоспу (№120 реєстру) «заборонити здачу помешкань під пивні та горілчані крамниці», прикрашений резолюцією «не переведено в життя за недоцільністю».

Натомість дієвими засобами боротьби з пияцтвом вважалися чомусь усілякі дурниці на кшталт «антиалкогольних гуртків» та «культпоходів проти алкоголізму». І навіть «антиалкогольний музей» влаштували за ініціативою працівників Геодезичного інституту (наказ № 111).

Прохання робітників заводу «Червоний Жовтень» (№ 188 реєстру) «пропечатувати у газетах п’яних» влада теж виконала. Що можна вважати курйозом. Бо тим самим способом працівники «Муздрами» (наказ № 200) хотіли побороти проституцію — «шляхом публікації у газетах прізвищ користующихся їми». Але служителям Мельпомени офіційно відповіли, що «така боротьба не передбачена законом».

Мов шило з мішка, вилазить з документів міськради ще одна цікава особливість антиалкогольної кампанії 1930 року: її використали з політичною метою. Позакривали, у першу чергу, приватні заклади, що торгували алкоголем. Включно з тими, які ним… не торгували. Під тим претекстом, що там продають спиртне неофіційно, з-під прилавку.

Але «святі місця» порожніми не лишилися. 23 квітня 1930 року ліцензію на 12 точок відразу отримав від міської ради пивний трест «Нова Баварія». Не просто місця — мрія торгаша: Благбаз, привокзальний майдан, Сумська, Кінний ринок, майдан Дзержинського, вхід до міського парку!

Оця організація страшенно стримувала антиалкогольний ентузіазм Харківської міськради

Хоча так само слізно, як і у робітничих околицях, трудящі просили припинити продаж алкоголю «в місцях масового відпочинку та розваги» (наказ № 118), «на всіх базарах» (наказ №124), «в привокзальному районі» (наказ № 128). Але ж влада і про надходження до бюджету мала дбати!

Гнилий розсадник пияцтва та хуліганства — пивну «Нова Баварія» на майдані Рози Люксембург, до прикладу, після неодноразових попереджень, 23 червня 1930 року «покарали»: змусили торгувати лише безалкогольними напоями. Протягом «аж» двох тижнів!

З висоти ХХІ століття видається, що міська рада ХІІ скликання вчинила за старим бюрократичним рецептом: коли якесь неподобство неможливо побороти, треба його організувати і очолити. Вийшло непогано.

А от чи стимулювалися на персональному рівні відверті симпатії депутатів до «Нової Баварії» та Центроспирту — то вже Господь відає.

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.