«Попав за добру душу». Мати полоненого жителя Грози — про вирок сину у Санкт-Петербурзі

Санкт-Петербурзький міський суд дав 10 років тюрми суворого режиму 60-річному жителю Грози Шевченківської громади Харківської області Віктору Руденку. У травні 2022 року, коли на Куп’янщині стояли російські війська, окупанти взяли його у полон. 19 серпня 2024 року суд держави-агресора виніс Руденку обвинувальний вирок за статтею «шпигунство» — за допомогу українській армії. Вердикт оголосили показово — 19 серпня, саме того дня, коли росія відзначає день мотострілецьких військ, яким, за версією слідства держави-агресора, значно нашкодив Віктор Руденко. 

Російські медіа у повідомленнях про вирок назвали Віктора Руденка «трактористом з Харкова». «Радіо Накипіло» у подкасті «Особова справа» розповідає, ким насправді він є і як відреагували на вирок у Грозі.

MediaPort публікує фрагмент подкасту

1

Дорога до центру Грози лежить повз цвинтар. За 10 місяців з моменту російського обстрілу, що забрав 59 життів, фотографії на могилах убитих вигоріли на сонці. Навколишню тишу перериває вітер та шум поодиноких авто, що проносяться трасою.

x

Чи знає грозянин Віктор Руденко, що накоїла росія у рідному селі після деокупації, невідомо. Сім’я не отримувала від нього жодного листа відтоді, як у травні 2022 року Руденка забрали окупанти. Одна з сестер Віктора Наталія Бондаренко, яка живе і працює у Шевченковому, телефоном розповіла, як це було.

«2 травня після обіду діло було, години о 16. Брат поїхав на велосипеді десь по селу. І там вони [російські окупанти] його перестріли чи зустріли по дорозі. Люди сказали мені, що шукали його саме за адресою, де живе Руденко Віктор. І мама каже, брат зайшов першим і вони ззаду в хату. Мама каже: а це ще що? І почали робити обшук. Мовляв, «він нам багато шкоди зробив».

— Малося на увазі, що він наводив на їхні місця дислокації? 

«Так. Він нам, кажуть, стільки «вреда наделал». Вони перебільшували. Передавав він, так, щось передавав». 

Віктор Руденко не зрадив Україну — на відміну від деяких його односельців. Ті, хто пішов на співпрацю з окупантами, згодом втекли до рф. Серед таких утікачів і місцеві брати Мамони — підозрювані у наведенні ракети по кафе у Грозі. Наталія каже, проросійські жителі залишаються у селі й досі. Певна, що і Віктора здали такі.

«Це 100%. І дуже радувались вони. Дуже раділи», — стверджує Наталія.

2

Віктор Руденко мешкав у Грозі із матір’ю Ганною Пристинською. Їй 83. Охайний будинок з ремонтом — Ганна Дмитрівна говорить, усе зроблене руками сина.

x

«Той російський під’їхав сюди, а мій їздив на веломашині точку шукав, щоб [зателефонувати]… У нас же поганий зв’язок. Каже, зараз приїде ваш син. І приїхав, вони почали усе шукати. Одежу шукати, і автомата шукати чи пістолета. Набрехано їм було, що у нього є. Вони шукали-шукали і не знайшли. У нас його не було. І забрали вони його. Кажу: на що ви його берете? «Надо, — каже. — Нам його надо». Зверталися, де він, що він. Ну вони не казали, де. [Після деокупації] зверталися до Червоного Хреста, а тоді ще десь… Він на швидкій [водієм] робив багато років. А після швидкої в енергетику [водієм] його забрали. Він дуже толковий такий був», — розповідає мати Віктора Руденка.

— Він і є, пані Ганно!

«Вони [росіяни] ходили тут і по двору, і машини спрашували, де які машини, щоб такі хороші. Їх тут і купали, кормили їх. Ті, що хотіли росію. І це ж вони Вітьку, мого сина, здали».

3

На відео з суду, яке поширила пресслужба судів Санкт-Петербурга, видно, як Віктора Руденка у кайданках заводять до зали. Конвой зачиняє за ним скляний бокс. Версію слідства держави-агресора озвучує речниця судів Санкт-Петербурга Дар’я Лебедєва:

«Вироком суду також встановлено настання наслідків від дій Руденка, внаслідок яких підрозділ мотострілецької дивізії піддався мінометному обстрілу ЗСУ у тому населеному пункті, дані про які передавав Руденко. Фігурант, не оскаржуючи фактичних обставин, провини у вчиненні злочину не визнав. Пояснив, що у скоєному не кається, оскільки діяв в інтересах своєї батьківщини».

На цих кадрах з суду мати вперше бачить сина за понад два роки.

«Ледь не впала, як глянула на нього… Сволота. росія — це ж погані люди, взагалі погані. Вбивці. Мій сину, за добру душу ти попав, — коментує відео Ганна Пристинська. — Тут за ним і плачуть. Він тільки за Україну. Казав: хай хоч мене вб’ють, але я за Україну».

Віктор тримається на суді впевнено, відзначає його сестра Наталія. За цей час єдиною інформацією про Віктора, яку мала родина, було повідомлення від звільненого під час обміну українського військового з Куп’янського району.

«Подзвонив його батько і сестрі моїй каже: сидів мій син з ним у Бєлгородській області у полоні. Каже, такої людини ще не бачив. Наскільки він позитивний, підтримував нас усіх. А тоді ж його перевели. Каже, не знаю, куди», — переповідає Наталія Бондаренко.

На чесне правосуддя та належний захист на території держави-агресора сподіватися не доводиться. Сестра контактувала із російським адвокатом із правозахисної організації, намагалася передати брату листа через Червоний Хрест — відповіді не було.

— Чи буде далі апеляція? 

«Нічого не знаю. Немає ж зв’язку… Я через цього адвоката списувалась. А тоді ж мені переслали це відео. Я йому відсилаю і написала там: «Тварі такі, щоб вони згоріли». А він мені пише, мовляв: «Це ще й нормально дали». Думаю, нічого собі! Ні за що 10 років дали. І ще хто? Ваша росія».

Слухайте епізод подкасту «Особова справа» повністю на «Радіо Накипіло», відеорепортаж з Грози дивіться згодом на MediaPort в YouTube