15/02/2024 — 19:00 | ТЕТЯНА ФЕДОРКОВА, МАРИНА ВЕРЕЩАКА

Попри російську агресію та небезпеку, яку Харків відчуває щодня, у місті відбувається реконструкція житла. Як тримаються мешканці зруйнованих будинків та що їм довелося пережити за цей час? «МедіаПорт» продовжує розповідати історії харків'ян під час повномасштабної війни, тепер у новому форматі — в циклі репортажів «Доми». У першому епізоді знайомимося із подружжям Сівових з мікрорайону «Обрій».  

Євген Сівов спускається сходами з одинадцятого поверху, щоб відкрити підвал, в якому разом із дружиною прожив понад рік, а потім веде вгору — показати результати ремонту в під'їзді. Це дім на «Обрії», що потрапив під обстріл у перші дні російського повномасштабного вторгнення. 

28 лютого 2022 року армія агресора, що наступала на Харків, своїми ударами зруйнувала три найвищі поверхи 16-поверхівки на Великій Кільцевій. Під час удару Сівови отримали легкі поранення від скла. На фотографіях, які щодня робив пан Євген, видно, як він та його дружина Ніла стоять закривавлені біля під’їзду. Навколо — уламки бетону та вікон, палають припарковані легковики. 

«Шрами залишилися. Нас одразу схопили медики. Я сидів у своїй кімнаті, а дружина у своїй. І все це вивалилося на нас. Нам пощастило, дуже пощастило, бо уся маса скла йшла на нас. Четверо людей загинуло [у зруйнованих снарядом квартирах]. І ще один чоловік йшов повз будинок, виявляється, що наш товариш [мешканець будинку]. Його не довезли — артерія була уламком перебита», — розповідає Євген Сівов. 

У підвалі разом з дружиною та чорним котом Тошкою він провів понад півтора року. 

«Рік і вісім місяців», — каже Євген і відкриває двері до укриття.

Інтер’єр підвалу кооперативного будинку 1992 року зведення залишився у тому ж стані, що і два роки тому. На стіні — деталі саморобного умивальника. У пляшці, з якої мили руки, залишилося трохи води. Поруч — труба від буржуйки. Коли не було світла, її використовували двічі.

«Ось диван, на якому ми спали валетом. Дружина в один бік, я в інший», — продовжує Євген. 

Після обстрілу вони заночували неподалік в онуків, були у підвалі сусіднього будинку, зрештою повернулися додому, де і облаштували побут. Поруч в укритті деякий час жив ще один чоловік, інші мешканці повиїжджали. 

«Стою біля вікна, дивлюся — і видно, як [російська] техніка йде. Мене [трусить]. І як летить літак, а потім — бабах! — як серце не вискочило, дорогенькі, я не знаю! — згадує Ніла Сівова перші дні вторгнення. — Я перший місяць сиділа на дивані і [хиталася]. Я думала, я в 15-шку [психлікарню] потраплю. Я схудла. Але потім потихеньку-потихеньку... Сусіди щодня по п'ять разів: «Ніло Іванівно, виходь на вулицю!» 

З одного боку будинку на Великій Кільцевій видно трасу на Чугуїв, з іншого — на Бєлгород. 

Від російського обстрілу 28 лютого у квартирі Сівових вибило усі вікна. Стіни уціліли. На відміну від квартири Тетяни Чучули, сусідки подружжя з 12 поверху. Внаслідок обвалу в одній з її кімнат обвалилася стеля. Коли постало питання відбудови, пропонували розбирати усі поверхи до дев'ятого. Тоді Євген Сівов спустив усі цінні речі в підвал. Але плани не справдилися, і довелося тягти майно назад. 

«Моя онучечка у свою кімнату зайшла [під час приїзду з евакуації] і заплакала. Вона йшла не з цієї хати, де її іграшки стояли... І тоді дідусь каже: «Лізонько, не хвилюйся, ми зробимо ще краще!» Так невже ми будемо сумувати?» — каже Тетяна Чучула. 

Поки жили в підвалі, Євген Сівов самотужки ремонтував квартиру, лагодив меблі. У Тетяни Чучули, де руйнувань було більше, і досі самі голі стіни. На ремонт потрібні сили та гроші — ціни на будматеріали, заміну комунікацій — немалі. Мешканці сподіваються на компенсації за програмою «ЄВідновлення». 

Аварійно-відновлювальні роботи (капітальний ремонт) виконують за кошти міського бюджету. За даними сервісу публічних закупівель Prozorro, для цього у жовтні 2023 року уклали договір із компанією «Житлобуд-1» на суму 23,5 млн грн. Ціну договору відтоді неодноразово уточнювали. Мешканці повідомляли, що роботи призупинялися. 

«Спочатку казали, що будемо заселятися у червні, потім ще [відтерміновували], ну вже останній раз сказали і зробили», — згадує Тетяна Чучула. 

Згідно із документами на сайті Prozorro, суму договору розбили на три роки: у 2023 мають сплатити будівельникам 15,4 млн грн. У 2024 — близько 395 тис. грн. У 2025 — ще 7,7 млн грн. 

Євген Сівов пильно стежив за усіма роботами будівельників. У перші дні мешканці охороняли їхнє майно.  

«Стали до роботи 25 серпня 2022 року», — згадує Ніла Сівова. 

Тоді встановили паркан та почали звозити техніку. 

«А 15 вересня вже був кран — піднімав плити», — показує фотографію Тетяна Чучула. 

У будинковому чаті мешканці з евакуації щоразу питали: «Як наш домик?»

Ніла Іванівна не вірила, що будинок відремонтують. 

«Казали, що тут не будуть ремонтувати, це ж кооперативний будинок! Самі будете робити. Я думаю: о, ну все. Тих грошей, що є, не вистачить на квартиру. — згадує Ніла і радіє, що це не справдилося. — Страшно було, поки вікна не закрили. Коли почали закривати вікна фанерою, плівкою... А то ворони літали, у квартирах жили голуби».

Відбудови, за словами Ніли та Тетяни, постійно добивалася голова кооперативного будинку. 

«Ми всі гуртом, наш голова багато поробила, уся документація. І дзвонила... І самим треба щось робити, так, Вікторовичу? Перевіряти, де який кран тече. А мародери!» — говорить Тетяна Чучула. 

Євген Сівов згадує, як він із сусідами зупинив у під'їзді невідомих і викликав поліцію. Після обстрілу рятувальники вибивали квартири, щоб знайти постраждалих. До частини квартир був відкритий доступ, тому Євген Сівов охороняв будинок — закривав двері, приводив усе до ладу. 

Ніла і Євген Сівови та Тетяна Чучула задоволені ремонтом під'їзду. Коридори пофарбували, між поверхами встановили нові двері, замінили вікна. Тепер мріють про ліфт. 

«Коли вони розбирали дах, довелося трохи розібрати й лифтову. Тепер це треба все зібрати. Терехов заходив, каже: а що я можу зробити? А ми теж розуміємо. Крім нашого дому, тут ще повно будинків», — пояснює Євген Сівов. 

Після повернення до квартири Ніла Сівова щоранку виходить на балкон. 

«Каву п'ю і дивлюся на обрій. Он тучка цікава пропливає, от захід сонця, от схід! Дуже рада, що вискочила з підвалу. Я думала, там я і помру... Тяжко було. Нічого, вижили, дасть Бог, ще поживемо», — говорить Ніла.