Погляди РДК та інші неправильні питання «російської опозиції» Колонка
Коли я прийшов з паперами від ректорату заселятися до свого чергового гуртожитку юридичного університету, комендант сказав:
— Куда же тебя поселить… Может к Роме? Но он же больной… Гитлера славит.
— Мене влаштовує, — відповів я.
Рома був 18-річним хлопцем, що тусувався в одній радикальній організації. Я ж працював у правозахисті та знав, що серед наших клієнтів є постраждалі від дій цих хлопців. На перший погляд було дивно розуміти, що доля звела нас двох до життя в одній кімнаті.
Але правозахисна інтуїція не дає мені виносити людям вердикт одразу. Якщо ти ізолюєш себе від тих, чиї погляди тобі не до вподоби, і не вважаєш їх гідними дискусії, — ти програв. Цим ти визнаєш слабкість своїх переконань, неготовність аргументовано їх відстоювати.
Не минуло й року, як почалося вторгнення і моя правозахисна організація свідомо підтримувала Рому та інших учасників його руху — бо з перших годин вони захищали Харків і Харківщину. За кілька місяців Рома отримав високу ампутацію ноги, відновлювався роками. Його командир і очільник руху загинув. На честь нього названа одна з вулиць Харкова.
Я думаю, що в цій історії є те, чого наразі бракує певному колу росіян. Не хочу називати їх «російською опозицією», «російськими лібералами» чи, тим паче, «хорошими росіянами». Не вважаю, що тут доречна якась категоризація.
Уже кілька днів я спостерігаю, як у соцмережах досі обговорюють інтервʼю очільника Російського добровольчого корпусу Дениса Капустіна російському блогеру Юрію Дудю. Чомусь для багатьох стало несподіванкою, що проти путінського режиму в окопах і підвалах воюють не Магатма Ганді й не Мартін Лютер Кінг.
Панове, відкрию велику таємницю. Під час масштабної війни в армії опиняється дуже велика кількість людей. Від цього вони не стають ідеальними, а їхні погляди кардинально не змінюються. Серед військових є ліберали, є нацисти, є соціалісти, є релігійні фанатики, — хто завгодно. Можна нескінченно довго сперечатися з їхніми поглядами й засуджувати їх. Але вони воюють, стримують агресивний режим і допомагають вільному світу. Доки ви не робите те саме — ваша критика просто наївна.
У мене теж волосся стає дибки від допису Дмитра Корчинського, який закликає стратити й посмертно реабілітувати військового омбудсмана за визнання проблем у війську. Але доки його слова — це просто слова, а дії зосереджені на боротьбі з російською армією на фронті, — мене це не сильно хвилює. Імовірність приходу до влади прибічників Корчинського настільки непропорційно мала відносно загрози путінської окупації, що не вартує навіть витраченого на балачки часу.
Чомусь я не бачив такого жвавого обговорення вербування РФ на війну проти України африканців, жителів країн Азії або сербських шовіністів. Не пригадую серед інтервʼюованих Дудя звільнених українських військовополонених або цивільних заручників, що пережили нелюдські катування. З усіх злочинів, які коїть (хай хоч і нелегітимна) влада їхньої країни, для росіян у вигнанні не знайшлося важливішої теми, ніж єврейський дідусь Дениса Капустіна.
Підкреслю, що серед росіян є безліч людей, що підтримують Україну та українців, досі виходять на протести в Росії, допомагають знайти вивезених українських дітей тощо. І серед них багато моїх знайомих та друзів. Але їхня діяльність займає значно менше «етерного» часу.
Засудження поглядів і національності командира РДК його співгромадянами нагадують дорікання щодо якості їжі на судні, що тоне. Їхні зусилля мали б бути спрямовані на пошук нових бійців і озброєння для Капустіна й інших підрозділів українського війська. Капустін навряд чи їм чимось загрожує зараз. А ось ФСБ і ГРУ, як показує досвід, люблять убивати своїх громадян не менше, ніж чужих.
Читайте інші матеріали «Маямі» на MediaPort