Податки військових мають йти на потреби військових — Ігор Черняк

Що має стати пріоритетом у витрачанні коштів з місцевого бюджету під час воєнного стану? Як поєднати допомогу Силам оборони із забезпеченням життєдіяльності міста? Чи варто довіряти обіцянкам міського голови провести аудит закупівель і скасувати усі необов’язкові? Про все це говоримо із депутатом міської ради Ігорем Черняком, який має багаторічний досвід антикорупційної діяльності, з 2014 року допомагав військовим як волонтер і сам вступив до Сил оборони в перші дні повномасштабного російського вторгнення.

Днями очільник парламентської фракції «Слуга народу» пан Арахамія заявив, що у Верховній Раді обговорюють можливість законодавчого обмеження місцевих закупівель під час воєнного стану. За його словами, причиною для цього стала низка резонансних повідомлень про так звані сумнівні закупівлі. Як ви ставитеся до такої пропозиції? Чи є вона виправданою, з вашої точки зору?

Дійсно, сьогодні викликають певні питання дуже багато закупівель, які проводяться органами місцевого самоврядування, але не лише ними. Це стосується і низки закупівель, що проводяться органами центральної влади теж. Є питання як щодо доцільності цих закупівель у військовий час, так і щодо кошторису, ціни, за якою вони проводяться. Очевидно, що подібного роду ініціатива, як і будь-які інші ініціативи щодо обмеження будь-яких некритичних закупівель, мають місце бути. Я думаю, найімовірніше, найближчим часом вони можуть бути реалізовані тією чи іншою мірою.

Наскільки, на вашу думку, бюджет Харківської громади відповідає вимогам воєнного стану і наскільки раціонально використовуються кошти? Зокрема, чи є виправданими, наприклад, безплатний проїзд у міському громадському транспорті і згода на кредит 15 млн євро під закупівлю електробусів? Чи потрібно зараз витрачати бюджетні кошти на відновлення закладів культури або спортивних об’єктів? Чи є доцільним облаштування клумб і квіткових інсталяцій, проведення іміджевих тренінгів, фестивалів на кшталт «Незламного денсу»? 

Якщо ми говоримо про витрати місцевої влади, треба розуміти, що на сьогоднішній день значну частину місцевого бюджету складають кошти, одержані шляхом сплати податку на доходи фізичних осіб з боку військовослужбовців. За законом 64% від загальної суми податку з доходів фізичних осіб залишається у місцевому бюджеті. Це досить великі суми, тому що у військових, особливо у тих, хто безпосередньо бере участь у бойових діях, достатньо солідні заробітні плати у порівнянні із середньою заробітною платою по регіону.

Мене дуже турбує, як саме цими коштами розпоряджаються місцеві ради, тому що, на мою думку, ті кошти, що одержані шляхом податків, які сплачуються військовими, доцільно направляти саме на допомогу військовим. Це може бути або перерахування коштів безпосередньо на рахунок військових частин, щоб вони потім самостійно задовольняли ті потреби, які в них є. Або це може бути закупівля необхідного військовим обладнання з його подальшою передачею в частини.

На останній сесії міськради, яка відбулася 14 липня, я ставив питання Харківському міському голові щодо витрат на оборону. Він сказав, що харківська влада іде не шляхом закупівлі, а шляхом перерахування коштів безпосередньо військовим частинам. І ці військові частини надалі можуть самі обирати, що їм потрібно закуповувати.

Іншу концепцію ми бачимо на прикладі Дніпра, де місцева влада сама закуповує і передає військовим частинам певне обладнання, зокрема, дрони.

Тобто концепції є різні. Але найважливіше питання у тому, який відсоток від тих коштів, що находять до міського бюджету від ПДФО військових, витрачається безпосередньо на їхні потреби. І на це запитання по Харкову у мене поки що відповіді немає. Немає точних цифр щодо загального обсягу коштів, які надходять до міського бюджету від військових. Мер обіцяв, що нададуть документи, все покажуть, все розкажуть. Але на теперішній час точної інформації ще немає.

Тобто протягом тижня після сесії ви її не отримали?

На сьогодні такої інформації я не отримав.

А що стосується доцільності витрат з міського бюджету в цілому?

Багато з витрат, які ми бачимо і про які пишуть у соціальних мережах, мають сумнівний характер. Особливо, коли йдеться про проведення усіляких іміджевих заходів, як отой самий «Незламний dance». У мене особисто також викликає велике обурення витрата коштів на піар органів державної влади.

Ви маєте на увазі з обласного бюджету?

Так, на піар обласної військової адміністрації. Але якщо уважно подивитися, певну частину таких витрат ми можемо знайти також і у Харківської міської ради. Очевидно, що ці витрати у воєнний час не є конче необхідними. Від них можна взагалі відмовитися.

Другий момент стосується розвитку і реалізації інфраструктурних проєктів. Тут також, на мою думку, потрібно не сильно поспішати.

Чому?

Тому що бойові дії продовжуються, обстріли міста тривають. Можна вкласти сотні мільйонів в якісь нові капітальні споруди, а після цього, якщо не буде належного рівня захисту і прилетить російська ракета, всі ці сотні мільйонів будуть викинуті у повітря. Очевидно ж, що логіки їх використання у такому випадку немає.

На сьогодні основною задачею є забезпечення безпеки, в тому числі мешканців міста Харкова. Тому я переконаний, що крім підтримки військовослужбовців, які залучені в оборону Харкова, кошти міського бюджету можуть бути спрямовані на приведення у належний стан укриттів і інші речі, які пов’язані з безпекою громадян.

А щодо безплатного проїзду, який вже понад рік підтримується коштом міського бюджету, тобто він такий, умовно безплатний, і щодо згоди на кредит на придбання електробусів? Наскільки це виправдано саме зараз?

Щодо кредиту я поділяю думку міської ради. У міста недостатньо власних коштів для придбання тих самих електробусів, тому залучаються кредитні кошти. Є різні кредитні програми, які реалізуються в тому числі за участі наших міжнародних партнерів, і які дають можливість вигідно з фінансової точки зору придбати новий рухомий склад і переобладнати міський комунальний транспорт. Це потрібно і це необхідно робити, тому що велика кількість громадян повертається до міста, поступово починає працювати економіка. Тобто люди працюють, вони їздять на роботу. Їм потрібно якимось чином добиратися. Але значна частина рухомого складу муніципального транспорту, який був наявний у Харкові на момент повномасштабного вторгнення, була пошкоджена внаслідок бойових дій. Тому транспортна проблема має вирішуватися паралельно з забезпеченням потреб воєнного часу.

Ви вважаєте доцільним в умовах теперішнього стану енергетики і ймовірних нових блекаутів закупати електробуси, яким необхідні станції для підзарядки на маршруті, і які споживають дуже багато електроенергії?

Питання закупівлі електробусів підіймалось ще до повномасштабного вторгнення. Було розуміння, що для мегаполіса такого рівня, як Харків, це один з можливих варіантів розв’язання питання муніципального транспорту. Я підтримував цю концепцію тоді і зараз я так само розумію, що міський громадський транспорт має розвиватися.

Я вважаю, що електробуси, які уже застосовуються в багатьох містах в різних країнах Європи, є кроком вперед в порівнянні з інших видами муніципального транспорту. Ми маємо орієнтуватися на це. Маємо орієнтуватися на перспективу.

Що стосується безплатного проїзду, то мені здається, що у свій час це рішення було обґрунтоване. Його було прийнято, коли люди не мали роботи, не мали відповідного рівня доходів. На сьогодні, я думаю, це залишається більше як піарно-іміджевий проєкт, який міська влада поки що зберігає і дотує коштом міського бюджету. Тобто фактично люди так само сплачують за свій проїзд, але сплачують своїми податками, які йдуть до бюджету.

Взагалі є концепція, що муніципальний громадський транспорт може бути безкоштовним — тобто люди не мають сплачувати безпосередньо за проїзд — фінансування відбувається коштом їхніх податків до міського бюджету. У Кривому Розі і деяких інших містах України ця концепція реалізується. Тобто вона має право на існування.

Але ж вона має бути визначена як концепція, а не тимчасове явище, як у нас, за принципом «поки можемо, зберігаємо, а скільки зможемо — не знаємо».

Саме так. Тобто безкоштовний проїзд у муніципальному транспорті може бути виправданим. Але для того, щоб сказати, добре це чи погано, знову-таки треба детально розбиратися з цифрами. А необхідних цифр, щоб зробити якісь висновки, ми не бачимо. Це найбільше, що бентежить мене в цій історії. І другий важливий момент: досі немає прозорості щодо розміщення зовнішньої реклами у метрополітені і іншому громадському транспорті. Всі ті проблемні моменти, про які багато років говорилося, поки що так і залишаються невирішеними. Треба щоб міська рада показала цифри і пояснила, яким чином надалі буде відбуватися тарифікація, чим і як будуть визначатися тарифи у міському транспорті.

Нещодавно міський голова Ігор Терехов доручив провести фінансовий аудит абсолютно всіх закупівель, які проводять або планують найближчим часом комунальні підприємства і департаменти міськради, і пообіцяв, що усі необовʼязкові тендери будуть скасовані, а гроші, виділені на них, перенаправлені на відбудову зруйнованого ворожими обстрілами житла, інфраструктури або на військові потреби. Що це? Щире бажання розв’язати проблему, банальний політичний піар чи пристойний привід, аби красиво позбавитися невгодних?

Я не можу аналізувати і коментувати мотивацію пана Терехова щодо прийняття цього рішення. У будь-якому випадку, будь-який коментар з цього приводу буде моїм власним суб’єктивним сприйняттям. Єдине, що я можу сказати, що цей аудит потрібно робити. Має бути проведений повний аудит витрат міського бюджету. Ми говорили про це ще до повномасштабного вторгнення. Під час війни це має ще більшу актуальність.

Наприкінці 2021 року пан Терехов обіцяв провести аудит усіх комунальних підприємств. Але почалося повномасштабне вторгнення і про цю обіцянку вже ніхто згадував.

Ця ідея є абсолютно правильною. Про те, що сказав мер, я особисто говорив не один раз і на 100%, навіть на 1000% підтримую, що має бути саме так. Але є важливе питання. Наскільки дійсно це буде проведено комплексно? Наскільки рівне буде ставлення до всіх розпорядників бюджетних коштів — до директорів комунальних підприємств, до керівників департаментів? Щоб у нас не відбулося таким чином, що буде призначено кілька невгодних, які понесуть відповідальність.

Як пані Грецька-Миргородська.

Так, щоб не було так, що вона і хтось ще понесуть відповідальність, а нездорові закупівлі інших просто «не помітять». Але навіть те, що міська влада декларує потребу в такому аудиті, в тому, щоб виявити зловживання і перенаправити кошти на розв’язання нагальних проблем — це вже великий крок вперед. Бо ми багато років чули, що у нас в місті все добре, у нас найкраще місто, у нас немає ніякої корупції, у нас немає ніяких проблем, жодні аудити нам не потрібні.

Ми бачимо, що влада від декларування необхідності аудиту перейшла до його проведення і до прийняття певних кадрових рішень, як в історії з управлінням Грецької-Миргородської. Це є другий важливий позитивний момент і крок вперед.

Тому важливо дочекатися третього кроку — щоб ця робота була системною, стосувалася абсолютно всіх розпорядників бюджетних коштів і щоб зекономлені кошти, як публічно пообіцяв міський голова, були направлені на відбудову об’єктів. Щоб дійсно виявили всі зловживання і позакривали всі дірки. Тоді це справді допоможе розв’язати проблеми харків’ян.

Як на мене, тут є ще один важливий нюанс. Пан Терехов казав про необов’язкові тендери. Але є обов’язкові речі, ті самі тендери на облаштування укриттів або відновлення житла, які проходять за якимись сумнівними цінами. Що буде з ними — з заяви пана Терехова незрозуміло.

Це схожі проблеми, але не тотожні. Проблема номер раз — куди витрачати кошти. Проблема номер два — як їх витрачати, як забезпечити мінімізацію корупцію на цьому рівні і домогтися закупівель за адекватними цінами. Якщо ми візьмемо той самий відомий на всю Україну кейс з барабанами і овочерізками для укриттів у Дніпровському районі Києва, то людей обурила не лише ціна цих барабанів і овочерізок, а і сам факт того, що вони взагалі купуються.

Спочатку (це те, про що говорить міська влада) — треба розібратися, куди витрачати кошти. Це правильний тренд, правильний напрямок. Тому що департамент має певну незалежність у межах наданих йому ресурсів. Відповідно, департамент чи інший розпорядник міських коштів намагається чимшвидше ці кошти освоїти. І коли вони намагаються чимшвидше ці кошти освоїти, дуже не думають, а на що власне їх освоюють. До речі, так само було і до війни. Ми бачили багато таких прикладів, особливо у таких підрозділах, як управління іміджевих проєктів, які просто споживали бюджетний ресурс на проведення якихось заходів, поліграфію, кейтеринг, фуршети, грамоти, нагороди, квіти і так далі.

Зрозуміло, що ці департаменти залишилися. У них відповідні бюджетні програми залишилися. І оскільки вони звикли працювати тільки так і ніяким іншим чином, вони і продовжують працювати так, як працювали. Але до великої війни ще могли бути дискусії, чи потрібно це, чи не потрібно, а може краще відправити ці кошти на лікарні чи на школи. Під час великої війни, зрозуміло, що такі витрати є неприпустимими. Саме тому розібратися з тим, куди витрачаються кошти, це правильний і важливий крок. Добре, що міська рада цим займається.

Другий момент — скільки коштів витрачається. Спочатку потрібно розібратися з тим, що закуповується, а потім — наводити лад з ціною, яку ми бачимо на тендерах, щоб не було завищень у декілька разів чи на десятки відсотків, як ми часто бачили у Харкові. Цим також треба займатися. На сесіях міськради міський голова і депутати озвучували певні конкретні пропозиції з цього приводу. Подивимося, наскільки міська влада буде налаштована щось з цим робити, чи піде справа далі, ніж просто розмови.

Багато користувачів соцмереж, обурених нераціональним використанням бюджетних коштів, пропонують спрямувати всі ці гроші на закупівлю дронів для військових. Як ви ставитеся до цієї пропозиції? Чи немає тут «пастки простих рішень»?

Чи є у військових потреба в дронах? Безумовно, є. Чи варто спрямовувати на це міські кошти і чи допоможе це військовим? Так, на це варто спрямовувати міські кошти, це дійсно допоможе військовим. Чи це єдина річ, яка потрібна військовим? Ні, це не єдина річ, яка потрібна військовим. Чи потрібно спрямовувати кошти на ще щось? Так, потрібно.

Просто дрони — це те, що зараз знаходиться на слуху і найбільш жваво обговорюється у соціальних мережах. Але це не єдина потреба і говорити про те, що давайте зараз візьмемо і зі 100 млн всі 100 спрямуємо на закупівлю, наприклад, мавіків — це є певне спрощення. Це є певне спрощення, в тому числі потреб військовослужбовців.

Яким чином, з вашої точки зору, можна і треба змінити бюджет Харкова, аби максимально підтримувати і допомагати військовим на фронті і при цьому дотримати баланс, не допустити колапсу у життєзабезпеченні міста?

Я вважаю, що це рішення має бути реалізоване на національному рівні, але воно може бути реалізовано і на місцевому рівні. І буде повністю відповідати чинному законодавству. Ті кошти, що надходять до місцевого бюджету від податків, які сплачуються військовослужбовцями (мова тут не тільки військовослужбовців ЗСУ чи ТРО, але і про Національну гвардію України і інші силові структури), мають йти саме на потреби цих силових структур, на потребу тих самих військовослужбовців.

Ми маємо чітко розуміти суму, яка сплачується до бюджету на рік. Це і є та база, яка використовується для підтримки військовослужбовців. А далі — треба визначатися, говорити с самими військовими. Тут може мати місце як той формат, який застосовується міською владою сьогодні, так і дніпровський формат щодо безпосередніх закупівель.

На мою думку, оптимальним є поєднання цих двох форматів. Частина коштів може безпосередньо перераховуватися у військові частини, і вони будуть самостійно витрачати їх на власні потреби, а частина коштів може бути реалізована на закупівлі тих самих дронів і чогось іншого, що необхідно силам оборони. Думаю, якщо ми побачимо, що за рахунок коштів від ПДФО військових, є резерв на вирішення ще якихось питань, від 10% до 20% можуть бути спрямовані на цільові програми підвищення цивільної безпеки. Але про це треба говорити і визначати, маючи всі необхідні цифри з калькулятором в руках. Мені здається, що такий підхід є найбільш раціональним, найбільш виправданим і справедливим під час воєнного.

Я не бачу у цьому розподілі пункту щодо соціальної допомоги і підтримки родин загиблих і зниклих безвісти та на реабілітацію і лікування поранених. На вашу думку, це має фінансуватися з інших доходів місцевого бюджету чи теж з ПДФО військових?

Думаю, що є можливість профінансувати це теж з ПДФО військових. Все залежить від того, про які цифри йде мова, який обсяг коштів. Але, ще раз кажу, на сьогодні точних даних у нас немає. Їх має надати міська рада.

А як щодо приблизних оцінок? Який орієнтовний порядок цифр?

За моїми прикидками, виходячи з інформації про кількість військовослужбовців, які беруть у бойових діях, і того, як здійснюються нарахування, мова може йти про суму близько 700-800 млн грн на рік, якщо говорити про цей рік, і десь понад мільярд гривень, якщо говорити про 2022. Але це мої власні попередні розрахунки. Важливо, щоби міська рада сама надала ці цифри і розрахунки. Думаю, коли ми їх побачимо, ми зрозуміємо, що там є можливість не тільки надавати підтримку військовослужбовцям, але і збільшити їхню соціальну підтримку і підтримку членів сімей загиблих і зниклих безвісти.

Колись у школах учням пропонували писати твір на тему, якби я був директором. Я пропоную вам дещо змінити початкові умови і замість твору сформулювати три тези на тему «якби я був міським головою під час повномасштабного вторгнення». Як мають виглядати три головні принципи, яких в ідеалі має дотримуватися міське самоврядування сьогодні? 

Дуже важко коректно з цього приводу висловлюватися. Коли людина обіймає певну посаду, вона, окрім бачення, що треба робити, ще володіє набагато більшим обсягом інформації щодо того, що відбувається насправді. Зараз, під час воєнного стану, я дуже обережно ставлюся до будь-якої критики посадових осіб, в тому числі і місцевого самоврядування, тому що все ж таки ці особи володіють достатньо значним обсягом інформації і розумінням того, що відбувається. Я, перебуваючи у ЗСУ і беручи безпосередню участь у бойових діях, можу не володіти всім тим обсягом інформації. Тому відповідаючи на це запитання, я можу виходити виключно зі свого теперішнього рівня сприйняття.

Я вважаю, що з урахуванням того, як територіально розміщений Харків, з урахуванням того, що продовжуються обстріли, першим основним принципом має бути безпека. Мені видається, що більша частина бюджетних коштів має бути спрямована саме на забезпечення публічної безпеки — на побудову укриттів, як мобільних, так і стаціонарних, на приведення до ладу вже існуючих укриттів, на розміщення табличок-покажчиків по місту і так далі.

Другий пріоритет — це підтримка. Мається на увазі передусім підтримка військовослужбовців і належне забезпечення Сил оборони всім необхідним. Безумовно, це пріоритет. Всі інші витрати з часом не матимуть будь-якого сенсу.

І третій пріоритет — це повага. Це повага до пам’яті загиблих, повага до родин харків’ян, які втратили членів сімей або на війні, або внаслідок бойових дій. Це надання їм максимальної підтримки з боку міської влади. Це вшанування пам’яті загиблих, у тому числі і шляхом перейменування вулиць, і шляхом проведення тематичних заходів.

Тобто ваша тріада — це безпека, підтримка і повага.

Так. БПП у нас якесь вийшло, але нічого партійного — це виключно пріоритети.

Тим більше, що це не ваша політична сила. На вашу думку, цими принципами має керуватися лише для місцевого самоврядування чи військові адміністрації і центральна виконавча влада також?

Я вважаю, що це є загальні принципи, які сьогодні можна і треба застосовувати до будь-якої витрати публічних коштів — немає значення, це з державного бюджету кошти, міського, обласного чи селищного. Мені здається, такі пріоритети — безпека, підтримка і повага — мають відображатися на всіх рівнях. А їхня послідовність залежить від розташування громади. Якщо говорити, наприклад, про Харків, то тут безпека, підтримка і повага — саме в такому порядку. А якщо ми будемо говорити про якісь інші територіальні громади, що знаходяться трохи далі від кордону з агресором, там можливо на першому місці має бути підтримка, а питання безпеки є менш актуальним. Але в будь-якому випадку це три пріоритети, які на сьогодні є визначальними для всієї України. ■