Пішохідна вулиця у Харкові: чи на часі? Колонка
У Харкові періодично виникають розмови про пішохідну вулицю. Чи потрібна вона? Якщо так, де саме, для кого та коли? У списку міст із пішохідними вулицями на Wikipedia немає лише двох областей — Луганської та Харківської. Дивує, що друге за розміром місто України не має такої принади.
Різні пропозиції турбують нашу громаду, яка не схильна до революційних змін у просторі. У 2021 році була пропозиція зі Скрипниківським узвозом (тоді провулок Воробйова) — більше як простір для митців. Міський голова це підтримав. Того ж року паралельно просували концепцію пішохідного простору на вул. Квітки-Основ’яненка як історичного ареалу з потенціалом. Цього року відбувся «Квітка-день», під час якого пішоходи фактично самотужки перекрили вулицю.
Під час святкувань молодь, яка не влізає на вузькі тротуари Сумської, вивалюється на проїзну частину та фактично робить вулицю тимчасово пішохідною. Це щоразу породжує дискусію про доцільність її перекриття вихідними.
В рамках Європейського тижня мобільності, 20-21 вересня, ми перекривали на два дні вулицю Римарську. Це викликало новий раунд обговорень — як під час заходів присвячених ЄТМ, так і після — вже в соціальних мережах.
На мою думку, майже всі, хто висловлюється на тему, трохи неправильно формулюють проблему. Коли проблема неясна, то незрозуміло, навіщо платити таку високу ціну — обмежувати водіїв. А ми не дуже звикли мислити складними категоріями щодо організації публічного простору.
Наприклад, один з аргументів на користь такої вулиці — те, що власники приміщень на перших поверхах зможуть заробляти більше завдяки зростанню кількості відвідувачів. Від цього зростатимуть податки, а отже — і надходження до міського бюджету. Проте такий аргумент навряд чи переконає тих, хто вважає, що місто зобов’язане забезпечити безкоштовне паркомісце в будь-якому районі.
Отже, щоб серйозно говорити про пішохідні вулиці, ми маємо налаштуватись на складну тривалу дискусію, в якій не буде все чорно-білим. Ми самі маємо визначити, чи потрібна нам пішохідна вулиця та в якому саме вигляді.
При всій повазі до всіх ініціативних груп, мушу зазначити, що починати робити пішохідні вулиці на околицях центру та ще обираючи узвози — це ризикована ідея. Як не кожне дерево, увіткнуте в землю, виростає, так і не кожна вулиця, з якої прибрали авто, стає привабливою. Провальних прикладів чимало. В США була ціла мода в містах — робити пішохідні торгівельні вулиці. Так вони намагались повернути життя в ділові центри. Але чимало з цих проєктів померли та на ці вулиці повернули рух автівок.
В цьому сенсі найменш ризикованою стратегією є обрання вулиці, де вже багато пішоходів. Зазвичай це популярний пішохідний маршрут. Якщо зробити вулицю зручнішою, то менше пішоходів на ній не стане точно. Проте у закладів з’явиться можливість використовувати частину тротуару для додаткових столиків та іншого, що потенційно привабить ще більше пішоходів. Щонайменше успішних світових прикладів такої реформації у нас чимало.
За посиланням — моє відео, в якому детальніше розкривається тема комерції на пішохідних просторах.
Як часто буває, коли бачиш найпривабливіший товар, то він і коштує значно дорожче. Так само з обранням вулиці:
найпривабливіший варіант потребує найбільших жертв. Треба значно обмежувати автівки та грубо міняти функцію простору, що виглядає для багатьох як зухвала революція якихось урбаністів. Це робить тему занадто конфліктною для виваженої дискусії.
На мою думку, природно було б зробити пішохідною вулицю Сумську від «Градусника» до ХНАТОБ. Але саме цей маршрут часто обирають водії як транзит через центр. Також там є громадський транспорт, який перенаправити на паралельні вулиці буде доволі непросто.
То яку вулицю ми можемо зробити пішохідною?
На воркшопі, який модерувала Анна Литовка, ми обговорювали чотири базові гіпотези щодо пішохідних просторів:
- лінійна структура центру: набережна річки Лопань — площа Конституції — вулиця Сумська — сад Шевченка;
- пішохідний центр-ядро;
- сегментарна структура пішохідного центру: окремі пішохідні вулиці;
- вулиці для всіх: комфортні широкі тротуари, автомобільний трафік збережено.
Ми з’ясували, що в центрі — чимало пішохідних просторів: сад, парки, сквери, набережні, площі. Але вони настільки відірвані один від одного, що складно знайти нерозривний пішохідний маршрут, який би пролягав через них. Десь треба буде обходити через три переходи замість одного, десь спускатись в підземний перехід (біля «Градусника»), десь завузький тротуар та гучна бруківка, десь немає дерев. Все це робить прогулянку небажаною.
Мало хто (радше ніхто) залишає авто біля «Стрілки», щоб прогулятись до саду ім. Шевченка пішки та повернутись назад. Це якась дивна ідея для нашого міста. Навіщо, якщо і там є парковка? Одначе, коли ми завітаємо в туристичні міста, то легко долаємо по 4-5 км за день.
Якщо зв’язати ці пішохідні простори між собою зручними пішохідними маршрутами, то охочих до такого променаду побільшає. Харківці люблять пішохідні вулиці. Це ми добре бачимо по тому, що відбувається на свята, коли на Сумській збирається цілий натовп.
Чимало хто каже, що гуляти треба в парках, а не на вулицях. А парки — це харківська фішка. Даруйте, але це різний тип просторів. На вулицях використовуються фасади, які приваблюють пішоходів, чого немає в парку. Взагалі-то парк — це затишний природний простір в місті, а вулиці — це про велику кількість людей. У нас парки перетворили на місце розваг, тому на дерева треба постійно вішати якісь штучні прикраси, щоб воно не виглядало однотипно цілий рік. Фасади значно краще можуть адаптуватись до примх клієнтів.
До речі, чимало харківських закладів намагаються щось робити на тротуарі, але їх помилка в тому, що вони це роблять в неправильному середовищі — де багато автівок. Концептуально у нас вже є чимало підприємців, які формують попит на пішохідний простір без авто.
Наша спільнота пропонує не йти революційним шляхом одразу — перетворювати якусь вулицю на пішохідну, а йти еволюційним — спочатку зробити хоча б один лінійний маршрут безбар’єрним.
Оскільки Сумську міняти доволі складно, ми пропонуємо прокласти цей маршрут через паралельну Римарську. Для цього потрібно облаштувати наземний пішохідний перехід від площі Конституції до Римарської.
Далі можна облаштувати велодоріжку та дозволити паркування на одному боці (зараз там паркуються з порушеннями). Це дасть можливість закладам робити парклети замість деяких паркомісць та простір для інших тимчасових елементів (навіть дерев). Якщо це спрацює, то згодом можна почати перекривати вулицю вихідними, та лише потім, якщо треба, можна буде робити реконструкцію на повноцінно пішохідну Римарську.
Такий підхід не потребує великих миттєвих витрат — це тактичний урбанізм. Ми пробуємо та дивимось, як воно працює. Ризики мінімальні.
Таким чином ми значно пом’якшуємо неприємну дискусію — нам не треба доводити неочевидні переваги, люди їх самі визнають згодом.
Що це дасть?
Є цілком прагматичні економічні бонуси. Умовний іспанець, який зараз приїздить до Харкова, а таких, повірте, вистачає, може залишити трохи більше грошей в місті, якщо після саду Шевченка буде втомлений йти повз крамниць та кав’ярень, а не їхати на таксі.
Є покращення, яких ми давно очікуємо — безбар’єрні маршрути та елементарна доступність. Несправедливо розподіляти простір на користь одних учасників руху — водіїв, коштом нехтування інтересами інших — в тому числі велосипедистів. Переваги для безпеки дорожнього руху та навколишнього середовища, я думаю, перелічувати не треба.
Щодо транспортної складової, скажу коротко — не все так страшно, як здається. Треба підходити грамотно та робити транспортні моделювання. Але колапс, якого так всі бояться — здебільшого народна байка. Не всі вулиці є транзитними коридорами. Відсутність того чи іншого проїзду не обов’язково впливає на трафік. Ви ж не говорите, що треба зробити проїзд через сад Шевченка, бо це найкоротший маршрут, а через те, що ми його об’їжджаємо, утворюються затори. Ні, там просто немає проїзду, там пішохідний простір.
Отже, на мою думку, попит на пішохідну вулицю очевидний. Він не надто добре усвідомлений громадою, як це було, наприклад, в Одесі, але він є. Ми поки що не знаємо, якою має бути ця вулиця: з історичною архітектурою, комерційною галереєю чи міксом різних підходів — усе це має обговорюватися. Але рішення має бути спільним для всіх: фахівців, громади, влади, мешканців та бізнесу з конкретної вулиці. Це саме той випадок, коли потрібно, щоб усі співпрацювали — як і на тимчасово пішохідній Римарській.
Читайте також на MediaPort: «День міста за радянською традицією — це подарунок ворогам»: які альтернативи Дню Харкова пропонують історики