«Пишаюся чоловіком. Він не розгубився і витяг нас»

Аватар пользователя Ірина Антонюк

Сім’я Олійників жила на третьому поверсі харківського транспортного гуртожитку. 18 серпня дві російські ракети зруйнували їхній дім та вбили шістьох людей. Як батько діставав двох дітей, дружину і собаку зі зруйнованих приміщень і де родина живе зараз — матеріал «МедіаПорта».

Я бачив вибух із закритими очима

Того ранку Богдан Олійник прокинувся пів на п'яту, збирався на роботу. Дружина Валентина і двоє дітей спали, коли він йшов до вбиральні та зустрів вибухи.

«Перший бабах був навпроти нашої кімнати. Ракета потрапила в цех, зайшла вниз і крівлю пробила. Я одразу подумав, що зараз ще один буде. Перший чутно було, пилюка піднялася, зарево. А коли другий раз, я бачив вибух із закритими очима. Дуже потужний. Друга потрапила до сусіда у кімнату поверхом вище. Вони встигли вибігти з кімнати після першого і врятувалися».

Харків'янин Богдан Олійник після ракетного обстрілу гуртожитку врятував дружину, двох дітей і собаку

Богдана викинуло вибуховою хвилею на крівлю: «Дивуюся, як я полетів у вікно, а не в стіну. Мене врятувало те, що я був на протилежному боці від епіцентру — між мною навіть не дві, а чотири стіни було».

Щойно чоловік оговтався, кинувся рятувати дружину та дітей: «Бачу здалеку — наче лежать у ліжку, фух! Я їх одразу повитягував через вікно. А все навколо, як у вогні. Доброго мало».

Наслідки ракетного удару РФ по гуртожитку. Фото Богдана Олійника

Валентина плутано згадує ту мить, говорить, що пишається чоловіком.

«І як він не розгубився, заліз до нас, витяг нас! Пам’ятаю, як сипалося скло, пил, дихали цим. Пам’ятаю, як питала у сина, як він, і більше нічого не пам’ятаю. Я прийшла до тями вже на крівлі — діти біля мене, всі метушаться. І я розумію, що щось трапилося, але як, не розумію».  

Уцілілі сусіди рятувалися на крівлі 

У сім’ї Богдана і Валентини Олійників двоє дітей — 12-річний Станіслав, 7-річна Софійка, а також собачка Білка і папуга. Після ракетного удару по гуртожитку Білка вціліла і не відходить від господарів ні на крок, говорить Валентина: «Вона зрозуміла все, тепер не відходить від нас: і спить з нами, і у коридор з нами, і у підвал». Поранений папуга зник: «Вилетів з клітки, сину на плече сів у крові. Стас розплакався. І папуга полетів від нас, не знаємо, куди». 

Життя сім’ї врятувала випадкова перестановка меблів, вважає Богдан: «За тиждень до цього нам подарували двоповерхове дитяче ліжко і діти почали спати там. Після вибухової хвилі я навіть не зміг знайти старий диван сина. А ліжко витримало удар. І добре, що я не спав у цей час. Туди, де я лежав, прилетіла цегла, я це здвинути з місця не міг. Якби ми, як раніше там втрьох спали, то там би й залишилися».

Переставлене ліжко витримало удар. Фото Олійників

Вибух був такої сили, що виніс двері на крівлю: «Двері, що виходили на крівлю, стояли такі міцні, сталеві, що їх і ломом не візьмеш. Але від вибухової хвилі вони злетіли з петель. Я біг всередину через ці двері». 

Крівля, про яку розповідає Богдан, — це перекриття ремонтного ангару, що прилягало до кімнат. З гуртожитку можна було туди вийти, саме там мешканці сушили випрані речі. У перші години після обстрілу там зустрілися люди, які встигли вискочити, згадує Валентина: «Хто проворніший, кофтинки дістали, дали нам, ніхто не замкнувся, допомагали, воду приносили, я дуже вдячна сусідам».

Серед загиблих сусідів — Валентина Боркова. Багато років тому вона працювала комунальницею і отримала тут кімнату. За словами Богдана, жінці було близько 60-ти років: «Я подивився в бік її кімнати і зрозумів, що всі хто там був, загинули. Там просто яма».

У шортах з електрочайником

Понад 10 років Богдан працював слюсарем-комунальником, так і отримав свої кімнати у гуртожитку: «Я намагався облаштувати житло: воду у кімнату проводив, меблі, всі шпалери переклеїли, лінолеум перестелили, кухню зробили. Ми планували там жити». На ранок після вибуху він залишився у самих шортах: «Зі старої футбольної форми залишилися. Жити треба далі, а йти нікуди».

Цілий день сім’я провела біля розбитого гуртожитку, волонтери нагодували, напоїли, але ночувати було ніде. Тоді керуюча будинком запропонувала переїхати у вільну кімнату на інший кінець міста. У цьому тимчасовому домі ми й зустрічаємося з сім’єю.

«Власник цієї кімнати поїхав у Полтаву і до кінця війни не повернеться. Дякую нашій начальниці, тут нас і поселили. Тут нічого не було — стояв стіл, тумбочка і електроплита велика — порожня кімната. Навпроти нас у розбитому гуртожитку жила сім’я: бабуся, дочка, внучка і дві правнучки — одні дівчата. І вони майже одразу виїхали до своєї родички у Польщу. А кімнатка залишилася. Вони зателефонували і попросили забрати все, що вціліло собі, щоб не пропадало. Там машинку пральну взяли, диван, телевізор і шафу, так і облаштувалися».

З речей у розбитій кімнаті Олійників уцілів тільки електрочайник. Все інше допомагали збирати волонтери, розказує Валентина.

«І чашку треба, і тарілку треба, і дітей нагодувати — це потрібно було все швидко і оперативно організувати. Іграшки і книжки дітям привезли. І наперед питали, літо було, а допомогли зібрати речі і на зиму, мішками нам кожного дня щось привозили. Я не очікувала такої допомоги, чесно! Ми жили завжди самі-самі, а щоб от так допомагали — це дуже приємно і неочікувано. Ми поїхали зі старого гуртожитку ні з чим. Якби не волонтери, ми б на одну зарплату не витягнули».

Але найцінніше — моральна підтримка, зазначає Валентина: «Якби ніхто нічим не допоміг, ми б напевно замкнулися і не знаю, що було б».  

Травми відчули не одразу  

Вже у новому домі Валентина зрозуміла, що має проблеми зі здоров’ям: «Може, ще й першого дня ж госпіталізували, але я випила знеболювальне і нічого не відчувала. Я була так шокована, лише синець поболював. А вже за тиждень стало погано: я не могла встати, голова крутилася, нудило. Я ще день-два думала чимось заболіла — ну як буває. Але пішла в лікарню,там мені сказали, що у шийному відділі порушення, я шию потягнула. Мабуть, коли підскочила від удару. Корсет наділи, я в ньому місяць проходила і зараз вже все добре».

12-річний Станіслав приховав від батьків, що має у нозі уламок: «Спочатку просто всі босі були. Син загнав у палець осколок, але мовчав, нічого не сказав. Вже місяць пройшов, бачу він одягає тапочки замість шльопанців і з носками. І так ми з дружиною дізналися, що пальчик нариває. В лікарню одразу повезли, там розрізали і благополучно витягнули цей шматок скла. Місяць терпів».

Діти просяться додому 

Після вибуху сім’я оминає старий гуртожиток. Кажуть, важко туди повертатися і дітям поки не кажуть, що сталося насправді. Старший син все розуміє, переживає, але тримає все у собі. Софійка проситься додому, каже Валентина: «День-два пройде і каже — все, я додому. Запитує, де її самокат, де Дадин — це вона так братика називає. Кажу, що тепер це наш дім. Не кажемо, що сталося з самокатами. Не поведемо туди і сама не піду. Не можу». 

Після удару Станіслав втратив домашнього улюбленця — папугу, а Софійка питає батьків про самокат. Фото з сімейного архіву

«Наче все своє тут, увесь час старався, будував і куди їхати? Нікуди не поїхали, робота з’явилася. У село до родичів не поїдеш — там окупація була. Вирішили, будемо тут, на місці», — пояснює Богдан. Він і зараз продовжує працювати комунальником: «Зараз світлофори встановлюю, Північну Салтівку прибирали. Це жах. Північну Салтівку, певно, зносити треба. Там все, як решето, через яке макарони прокручують. Всюди, куди рука дістала, це сил немає терпіти».

І Богдан, і Валентина обурюються, коли чують заяви з РФ, що російська армія б’є виключно по військових об’єктах: «Брешуть вони, зла не вистачає. У нас взагалі не було поряд військових». Поки сім’я не планує виїжджати з Харкова. Родина вірить у перемогу України та мріє про свій власний куточок. 

Підтримати родину Олійників фінансово

5168745121559584 — картка Богдана Олійника


«МедіаПорт» збирає історії харків’ян, постраждалих від російських обстрілів. Якщо вам є що розповісти або ви можете поділитися спогадами про своїх друзів, колег, знайомих, пишіть на e-mail: tetiana.fedorkova@gmail.com 

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.