«Підземний сад» у Харкові: українські документалісти готують фільм про студію Aza Nizi Maza

«Для дітей це більше, ніж просто живопис — це втеча від реальності, місце, де вони можуть бути собою, подалі від страхів і вибухів», — говорить про харківську дитячу художню студію Aza Nizi Maza український режисер, документаліст Юліан Улибін. Разом з командою він провів рік з юними митцями і в межах документального проєкту «I am Ukrainian» готує півторагодинний фільм «Підземний сад». Про особливості стрічки, його головних героїв та мистецтво під час війни Юліан Улибін розповів «МедіаПорту».

Чому ви назвали стрічку «Підземний сад» і як познайомилися з головними героями? 

Все сталося якось одночасно. Про студію Aza Nizi Maza я дізнався від своїх голландських колег, які були у захваті від творчості дітей. Вони, до речі, дуже здивувалися, коли дізналися, що я раніше про них нічого не чув. 

Десь у той самий час мій товариш Олексій Макухін порадив мені подивитися курс лекцій харківського філософа Олександра Філоненка, де він розкривав тему садів під час війни.

Так вже сталося, що Харків, який раніше був для мене місцем рідкісних візитів, раптово заполонив весь мій час. Мене почали оточувати харків’яни. Я завжди уважний до деталей, і коли відчуваю, що треба довіритися простору, просто відпускаю ситуацію і погоджуюся на будь-який виклик.

Коли ми потрапили до студії, я мовчки сидів у куточку, спостерігаючи, як у цьому фантастичному просторі народжуються справжні шедеври. І тоді я відчув — це і є справжній підземний сад. Місце, де садівник на ім’я Микола Коломієць дбайливо доглядає за різноманітними, несхожими одна на одну рослинами й деревами, більшість із яких уже дає плоди.

«Ми не хочемо розповідати вам про війну, адже наше життя вже давно стало епіцентром кривавих подій. Замість цього ми хочемо поділитися історією про маленький острівець надії — дитячу художню студію Aza Nizi Maza, яка захована в самому центрі Харкова, в одному з міських бомбосховищ. Навіть під час бомбардування молоді художники продовжують малювати, перетворюючи темні підземелля на простір світла і творчості. Для дітей це більше, ніж просто живопис — це втеча від реальності, місце, де вони можуть бути собою, подалі від страхів і вибухів», — йдеться на сайті проєкту «I am Ukrainian». 

Чому вирішили зняти стрічку саме про цю харківську студію?

Кожен режисер завжди перебуває у пошуку, і я — не виняток. Щодня я шукаю цікаві історії та унікальних людей. Але Aza Nizi Maza — це не просто історія. Це емоції, що перевершують усе, що я створював раніше. Ми провели разом цілий рік, сповнений творчих експериментів, відкриттів і неймовірних моментів. За цей час ми дізналися багато одне про одного, і це був справді дивовижний період.

Зізнаюся, я в захваті від того, що створюють ці талановиті діти. Особливо мене вразило, як Микола працює з тими, хто потребує особливого підходу. Це справжнє мистецтво — не лише творити, а й розкривати потенціал кожної дитини.

Уявіть дітей, для яких єдиний спосіб спілкування зі світом — це папір і кольори. Вони мовчки малюють, створюючи щось зрозуміле лише їм. І саме в цьому проявляється творчість у її найчистішій, первозданній формі — без впливу чужих думок чи знань. Я не міг залишитися осторонь і не зняти про це кіно.

Чим діти підкорили вас?

Мене вразили їхня щирість, простота, прямолінійність і геніальність. Але якщо копнути глибше, то найбільше підкорило те, що на поверхні лежить справжня історія. Жива, динамічна, з розвитком подій, за якими неможливо не спостерігати.

Ця історія почалася в харківському метро, де художній керівник студії Микола Коломієць під час бомбардувань об’єднав навколо себе дітей. Щоб відволіктися від жахів війни, вони почали розмальовувати стіни метрополітену. Це була творчість під звуки сирен і вибухів, що вже сама по собі є неймовірно потужною історією.

Мені стало цікаво: а що, якщо бути поруч із Aza Nizi Maza? Куди ми зможемо разом дійти? Де опинимося всього за рік? Чи потрібні сади під час війни? Чи можливо творити, коли навколо руйнування? Чи можна бути щасливим у такий час?

Разом з Олексієм Макухіним, який став продюсером фільму, ми вирішили не зупинятися, доки не знайдемо відповіді на всі ці запитання.

Як довго працюєте над стрічкою?

Ми продовжуємо працювати над стрічкою, і процес зараз у самому розпалі. Одним із викликів, які ми для себе вигадали, стало продовження виставки в метро — цього разу не в Харкові, а в Празі, а згодом і в Берліні. У містах, де метро — це просто транспорт, а не бомбосховище. Ми не знаємо, що на нас чекає попереду і чи вдасться втілити все задумане. Фінал цієї історії ще невідомий, і саме це робить її такою захопливою.

Коли глядачі зможуть побачити «Підземний сад»? Чому цю стрічку варто подивитися українцям і не тільки?

Ми плануємо завершити монтаж фільму в травні 2025 року та сподіваємося, що попереду нас чекатиме фестивальне життя. Тож наразі я не можу назвати точну дату релізу. Ви можете слідкувати за розвитком проєкту та згодом переглянути стрічку на нашому порталі.

Чому варто подивитися? Напевно, тому, що якби любов, щирість і творчість можна було виміряти в кілограмах, це документальне кіно важило б мільйон тонн.

На каналі «I am Ukrainian» в YouTube можна подивитися записи прямих трансляцій зі студії Aza Nizi Maza. А на сайті проєкту — фрагменти з майбутньої стрічки. Крім учасників та керівника художньої студії, у них з’являються художник Павло Маков, режисерка Оксана Дмітрієва, архітекторка і волонтерка Ольга Клейтман.