«Під Кремінною нам не давали підняти голови», — нацгвардієць «Конюх» з Харківщини

Колишній власник кінного клубу та будівельного бізнесу з Харківщини — військовослужбовець Національної гвардії із позивним «Конюх». У подкасті «Герої Харкова» розповідаємо про шлях добровольця та його позашляховик, яким евакуювали поранених з передової. Автомобіль «Франкенштейн» пережив численні обстріли і досі в строю — пряма мова. 

Про «Франкенштейн»

Mazda BT-50 — машина, яка вивезла приблизно 40 поранених з лісу Кремінної, багато життів врятувала. Чому «Франкенштейн»? Тому що «гарний» дуже. Самі бачите, що ця машина дуже побита, оскільки постійно була «на передку».

Вона з’явилася у нас у квітні 2022 року від волонтерів. Була в набагато кращому стані, але війна свої справи робить. Дуже багато біля неї прилітало, багато дірок, багато разів і скло міняли. Замінили оргсклом, бо звичайне вже не витримує. Тільки лобове ставили звичайне. Шукали б/у, щоб по розмірах підійшло, щоб якось на піну посадити. А так — машина дуже надійна: роботяга, тягач, всю брудну роботу робить. Навіть у морози заводиться.

На мені — волонтерський бронежилет, плити шостого класу, трофейні. Автомат АКС-74У — теж трофейний. Побратими мені його дістали, ми поставили на облік, офіційно. У нас у бригаді їх замало, але вони дуже зручні для боїв на близькій дистанції, дуже легкі та зручні. Я дуже багато знаходив під час контрнаступу, коли ми в Ізюм зайшли. Там дуже багато російських військ стояло, знаходив їхні бронежилети, хлопцям віддавав плити. У музеї їх віддавали. Мені нормально [користуватися ворожою зброєю]. Байдуже насправді — з убитого орка [російського військового] чи не з убитого. Головне, що ця зброя приносить нам перемогу. Це все повинно воювати. Їхня зброя проти них.

Про себе

До війни у мене було два невеликих бізнеси. Один будівельний, а другий — кінний клуб, тому мені дали позивний «Конюх».

Зараз — нічого немає. Будівництвом треба постійно займатися. А я ж на війні. Поки призупинив, а далі — вже після війни, після перемоги — буду знову все відновлювати і займатися улюбленою справою.

Про початок повномасштабної війни

Я прийшов добровольцем 26 лютого у військкомат Мерефи. Нас записали, ми сіли в автобус і поїхали. Навіть не знали, куди їдемо. Насправді було байдуже, в яку частину їдемо. Ми знали, що їдемо захищати свою країну. У частині нас вже вдягли і далі — на війну. Коли це все почалося, не було КМБ (курсу молодого бійця). Ніхто нас не вчив, тому що ніколи було вчити. Ворог був у місті Харків і треба було захищати.

Під Балаклією ми стали на лінію оборони. Два місяці там стояли, потім була ротація, потім знову на два місяці зайшли. Але після цих двох місяців нас так порадували (мабуть, менше, ніж за добу): «Ми йдемо в наступ». І ми пішли в наступ! Взяли місто Балаклію, займалися фільтраційними заходами. Далі поїхали на Ізюм. Коли тільки Ізюм став нашим, ми заїхали і також займалися фільтраційними заходами.

1 лютого 2023 року прийшов наказ: треба їхати під Кремінну, посилювати фронт. Були наступи росіян. Ми буквально за кілька годин зібралися всім батальйоном і виїхали. Утримали фронт, не дали просунутися ворогу ні на крок.

Це були ліси, без окопів. Самі окопувались, самі відбивали. Нам не давали підняти голови, тому що були дуже великі артобстріли. І весь час ішли наступи. Піхота, піхота і піхота. Вони коли відчували, що трошки продавили, кидали туди «спецуру». Ціною багатьох життів побратимів ми це все зупинили, вони не змогли пройти. Два місяці було дуже важких боїв. Це якраз морози, багато обморожень було у хлопців. Вийшли, трошки зібралися, нас доукомплектували. І влітку — знову Кремінна.

Друга Кремінна була трошки легша. Це було літо, ми вже знали ліси, вже досвід був. Знали, де, що, як треба робити, як оборонятися. Хлопці, яких ми поміняли, вони більше окопів наробили, бліндажів. Два місяці інтенсивних боїв, теж наступи були. Спочатку «Шторм-Z» йшов, потім регулярні війська. З’явилося багато FPV-дронів, лупили всюди. Я двічі на своєму пікапі тікав від FPV-дрона. Перший раз я встиг в кущі заїхати, машину дуже побив. На другий раз їхав хлопців забирати. У метрі перед капотом ударив FPV-дрон, але не розірвався, якраз перед цим машину відремонтував. Підняв її повище, щоб можна було проїжджати такі місця. Я пропустив FPV-дрон під своєю машиною. А назад їхав — вже була вирва. Він спрацював, але набагато пізніше.

Про службу зараз

Я зараз сержант з матеріального забезпечення, займаюся забезпеченням своєї роти. Речі, боєкомплект, продовольство — все на мені. По другій Кремінній я чим займався: треба хлопцям воду на передову? Сів і поїхав. Вантажу пів тонни води.

Треба БК? Пів тонни завантажив, поїхав. Байдуже, обстріли, не обстріли. Ніч чи день. Фари вимикаємо і їдемо по темноті, по пам’яті. Дороги там знали, як свої п’ять пальців. Забезпечимо, щоб пацани ні в чому не мали потреб.

Про мотивацію

Навіть якби я знав, що два роки тому було так, як зараз — я б не задумавшись пішов. Це 100%… Я б нікуди не тікав і нікому цього не раджу робити. Якщо не ми, то хто буде захищати? У нас дуже зараз не вистачає військових, піхоти. І не тільки піхоти, дронщиків, мінометників. Треба виконувати свій обов’язок, йти і виконувати.

Якщо так сидіти та чекати, росіяни прийдуть і в Київ, і у Львів. Треба йти і захищати свою країну.

Слухайте подкаст «Герої Харкова» на MediaPort та Радіо Накипіло