Перспективно чи нереально? Думки архітекторів про результати конкурсу проєктів відбудови Північної Салтівки
Результати міжнародного архітектурного конкурсу проєктів з відновлення Північної Салтівки, за словами міського голови Ігоря Терехова, наступного року планують перетворити на «реальні дизайн-рішення, які потім будуть втілені в будівництві». Як оцінюють рішення журі харківські архітектори і представники громадськості та що думають про плани міської влади?
Віктор Дворніков, архітектор
Факт того, що відбувся такий міжнародний конкурс — це значне досягнення для Харкова. Востаннє, коли у нас проводилися якісь масштабні конкурси, це було, здається, понад 10 років тому. Те, що проводяться конкурси для того, щоб обрати найкращий проєкт, — це крутий кейс для будь-якого європейського міста. Коли це відбувається у нас під час війни — це взагалі дуже позитивно.
Те, що стосується безпосередньо проєктів, я не бачив у повному обсязі жодного з проєктів, у тому числі переможців. Бачив по суті лише фото. Те, що я поки бачив — дуже мало інформації, щоб дати оцінку проєктам. Там представлені стратегічні концептуальні рішення, які не мають чіткої економіки чи чітких параметрів цих будівель. Дуже складно це оцінити.
Це був міжнародний конкурс, журі там достатньо серйозне, і якщо дійсно якомусь з конкурсантів віддали перемогу, то він насправді відповідає цінностям, які сповідують організатори. Організатори — поважна міжнародна організація, тому я впевнений, що рівень цих проєктів має бути високий.
Я думаю, зараз не йдеться про втілення будь-якого з цих проєктів. Це лише концепція. Щоб концепція стала проєктом, вона має пройти ще низку процедур українського законодавства. І лише після цього вона може стати проєктом. Цей проміжок від концепції до проєкту зазвичай значно впливає на будь-який проєкт, тим більше — міжнародний. Я думаю, що це просто зріз чи пошук візійного бачення, а далі все може бути використано для будівництва.
Мені здається, в наших умовах будь-яке нове будівництво обов’язково має передбачати створення укриттів. Це за замовчуванням. Але міжнародне журі оцінює багато параметрів: екологічності, економічності. Велика кількість критеріїв, за якими оцінюють проєкти.
На мій суб’єктивний погляд, жоден з проєктів не вирішує проблеми безпеки. У кожному з них велика кількість скла. В умовах розташування цього району — це абсолютно неадекватне рішення. Друге — велика проблема, що ці проєкти не мають місцевої візуальної ідентифікації. Вони є абсолютно універсальними, їх можна побудувати і у Харкові, і в Лондоні, і десь в Австралії, і вони всюди будуть однакові.
Мені здається, що зараз дуже актуальне питання — ідентифікація в усіх проявах, особливо, коли йдеться про прикордоння, коли ми маємо чітко розрізняти межі культур. Я думаю, новими об’єктами ми маємо обов’язково маркувати простір. Це моя суб’єктивна думка, але я цього не побачив у жодному з проєктів — щоб була спроба розробки дизайн-коду, який був би релевантним тим викликам, які ми маємо.
На мою думку, ми маємо всім містом відповісти на питання, чи взагалі доцільно відновлювати Салтівку? Враховуючи і розташування, і значний знос конструкцій будівель, які вже простояли понад 40 років. Чи доцільно це середовище відновлювати? Чи може розглядати для будівництва інші райони. І треба зважати ще на демографічну ситуацію, що нас значно поменшало і в подальшій перспективі поки не відомо, навіть після перемоги, чи будуть сюди повертатися люди. Це дискусійне питання.
Ольга Клейтман, архітекторка
У нас до війни було побудовано дуже багато житла. Якщо порахувати на кожного новонародженого і літнього, то у нас було вже у 2020 році більше, ніж у розвинених країнах Європи на душу населення. Якщо звернути увагу, то у нас є будинки, які стоять порожні. Дуже багато є житла, яке здали в експлуатацію, але воно порожнє, або його не продали девелопери, або його продали і люди покинули нашу країну. І все це не повинно бути порожнім.
Його можна дати людям, які втратили житло, а не ремонтувати будівлі, яким вже більш ніж 70 років, які були побудовані за проєктами вже морально старими, навіть на момент будівництва. Це просто недоречно з дуже багатьох причин. Навіщо засмічувати продуктами будівництва і переробки світ, якщо це житло не потрібно?
В Україні дуже зменшилась кількість населення, у Харкові тим більше. Щобільше, у нас структура населення змінилася, дуже багато переселенців. І де написано, що вони тут залишаться? Вони можуть не залишитись.
Я вважаю, що нам більше треба думати і проводити конкурси щодо того, що саме буде працювати у Харкові, де можна буде працювати, де людям знайти роботу, тоді вони будуть залишатися тут жити. Треба думати про те, щоб вони взагалі тут жили. І я вважаю, якщо, наприклад, людині, яка втратила житло на вулиці Наталії Ужвій, яка дуже любить Салтівку, запропонувати замість двокімнатної, трикімнатну квартиру, але сучасну, в сучасному будинку біля Саржиного Яру, думаю, вона погодиться.
Все те, що там намальовано, це коштує таких дурних грошей, що просто недоречно витрачати на застарілі будівлі. Це просто нераціонально і це буде ще один привід витрачати просто в повітря гроші платників податків, гроші людей, які допомагають відбудувати Україну.
І є ще один аспект, над яким треба подумати. Це те, що Салтівка була фактично найбільшим районом міста. Це було місто у місті. У Салтівки було своє містоутворююче підприємство — ринок «Барабашово». Ринок «Барабашово» втратив свої ринки збуту, це і росія, і Крим, і Донецьк, і Луганська область, з’явилися інтернет-продажі і структури, яка була вже немає. Це недоречні проєкти у недоречному місці.
Кожен з проєктантів повинен був зробити аналіз, чому там люди жили? Чому вони зараз туди будуть повертатись? Як вони будуть жити? Як буде місто утримувати усе це?
Олександра Нарижна, Харківська архітектурна школа
Салтівка має свій образ. У нас немає думки людей і цього образу, яким люди пишаються. Неможливо придумати для всіх універсальне рішення. Підхід — top down — коли ми згори вниз вирішуємо за людей, як вони будуть жити — це те, що відбувалось у XX сторіччі, це те, з чим з середини ХХ ст. весь світ, європейський і американський, бореться. А ми навіть зараз продовжуємо підтримувати підхід, коли вигадуються універсальні рішення для 350 тисяч людей.
Є масштаб нейборгудів, це такі сусідства, де люди можуть мати спільні інтереси, домовленості, вирішувати, як вони хочуть розвивати свої два-три будинки разом чи як мікрорайон. Це абсолютно сучасний підхід, який каже, що треба почути людей. Масові опитування ніколи цього не вирішать. Це процес, коли кожна людина має змогу охопити той масштаб, в якому вона бачить розвиток своїх будинків.
Цей конкурс багато підняв нових тем: поговорити про реюз, як ми можемо працювати з матеріалами, як підходити, як можемо працювати з публічними просторами. Роботи, які представлені, ці питання порушують. Але вони, на мою думку, є дещо формальними. Вони декларують нову архітектуру, але переглядають нашу радянську, модерністську забудову. Конкурс демонструє потенціал архітектури забудови, але говорити, що ми так можемо працювати з будинками, які вже є, і вже складене якесь середовище, утопічно.
Я думаю, що треба підтримувати життя людей там, де можна. А якщо казати про відновлення, то треба будувати нове якісне житло, а не намагатись переробити те, що є. Будувати нове швидше, ніж переробляти.
З урахуванням масштабу Салтівки, навіть якогось одного мікрорайону, сказати про те, що «ми все перебудуємо», розуміємо, що це нереально. І це може закінчитись тим, що локальні архітектори, якась харківська компанія, переосмислить проєкт і зробить один будинок. Чи ми отримаємо формальні рішення на 10 будинків.
Володимир Рисенко, Харківський антикорупційний центр
Ті проєкти, що я побачив, мені не сподобались. Тому що я тут живу. Для мене цегляний будинок безпечніший, ніж те, що пропонують зі скляними фасадами. Будемо відверті. Укриття на Салтівці — це мрія, до якої ти не встигнеш добігти. Коли я зараз йду по Салтівці і чую приліт у Липцях, я розумію, що цей приліт може бути і у Харкові. І мені потрібно дві стіни, а їх там немає. Там [серед проєктів] перша стіна — це скло.
Переможців поки не перевіряли [на зв’язки, наявність досвіду тощо]. Чи будемо? Можливо. Але насправді хочеться спочатку зрозуміти. Адже детальні проєкти ми не бачимо. Їх на цьому етапі насправді й не повинно бути. Тому ми не знаємо, кого перевіряти.
Мені здається, що передусім потрібно провести громадські слухання. Тому що без них, без процесу залучення місцевої громади, ми не можемо приймати рішення. Люди повинні не тільки побачити готове рішення. Вони повинні взяти участь у його розробці. І тоді це буде громадська підтримка. Якщо ми повідомляємо громаді, що ми в наступному році вже будемо щось втілювати, а громадське слухання навіть не думали провести, то так це не працює.
Треба створювати незалежну комісію з оцінки, до якої повинні входити і представники міської ради, і архітектори незалежні, і авторитетні представники громади. У цьому випадку, коли ми побачимо, що рішення приймається не одноосібно — людиною чи департаментом міськради — тоді довіри до цього процесу буде більше. Ми повинні довіряти громаді, враховувати її думку. Це не пізно зробити й зараз. Визначили переможців — давайте їх обговоримо, чому ні?
Читайте також: Хто переміг в архітектурному конкурсі з відбудови Північної Салтівки