«Перше, що питали на деокупованих територіях — як там Харків». «Нова пошта»
«Коли ми приїжджали на деокуповану територію, перше, що люди питали: як там Харків, що взагалі відбувається? Що з країною? Люди просто приходили і читали новини. Емоційно було дуже важко», — говорить Ольга Бігун, територіальна менеджерка «Нової пошти» у Харкові. Внаслідок російської агресії на Харківщині пошкоджені 28 відділень «Нової пошти», 20 з яких не підлягають відновленню. Як повномасштабне вторгнення почалося для працівників «Нової пошти» у Харкові, якого досвіду набула команда під час роздачі гуманітарної допомоги та як працівників компанії зустрічають на звільнених від російської окупації територіях — слухайте у новому епізоді подкасту «Герої Харкова».
Героїня епізоду: Ольга Бігун, територіальна менеджерка «Нової пошти»
Слухайте та підписуйтеся на подкаст
- Радіо Накипіло (92,2 FM) щовівторка о 20:00
- Google Podcasts
- Apple Podcasts
- YouTube
Тетяна Федоркова: Героїня цього епізоду — Ольга Бігун, територіальна менеджерка компанії «Нова пошта» у Харкові. Ми зустрічаємося в одному з міських відділень вранці, саме в час, коли оператори приймають і вантажать посилки, віддають їх клієнтам. У березні, коли Харків перебував під щільними ударами, частина поштових відділень у місті працювала як пункти видачі гуманітарної допомоги. Я думаю, ти теж застав цей час.
Володимир Носков: Так, я застав це. Я пам’ятаю, що роздавали гуманітарку, курятину, хліб. Біля мого будинку відділення було зачинене, дуже багато зачинили тоді відділень. І керівництво «Нової пошти» про це говорить. Вони кажуть, що спочатку прибуток, рівень всіх заробітків, впав майже до нуля, а потім логістику вдалося підняти буквально до довоєнних часів. Під час повномасштабного вторгнення «Нова пошта» не тільки обслуговує переселенців, наприклад, валізи перевезти, якісь ящики на нове місце, а вони також дуже багато допомагають волонтерам, Червоному Хресту, дуже багатьом міжнародним благодійним організаціям.
Тетяна Федоркова: Так, я хочу ще додати, що спочатку гуманітарні пункти були виключно на базі «Нової пошти», частини відділень у Харкові. Пізніше приєдналася і «Укрпошта». Пані Ольга на момент повномасштабного російського вторгнення працювала у відділенні неподалік заводу «Турбоатом». Послухаймо, що вона згадує про ті дні.
Ольга Бігун: 24 лютого минулого року… Це, звісно, був шок для нас усіх. Я ще була на посаді керівника вантажного відділення, у мене у підпорядкуванні було 25 людей. І мій ранок почався з того, що мені зателефонував співробітник, який мав відкривати моє відділення, і запитав, чи відкривати його. Я тоді мешкала у передмісті і не розуміла, чого він мене про це питає, бо я ще не чула ні пострілів, ні вибухів, нічого цього. Я йому кажу: ну звісно, чому ти не маєш відкривати відділення? Він мені каже: почалась війна.
Потім ми почали формувати додаткові чати, в яких між собою списувалися. Дуже швидко з боку компанії надійшли комунікації стосовно невідкладних номерів, посилання на радіо, телеканали, де можна отримати офіційну інформацію.
З самого початку ми не відкривали відділення. Відкрилися відділення лише ті, які встигли відкритися, бо не чули, були у віддалених районах. Деякі відділення пропрацювали до моменту, поки це було безпечно, потім, коли почались сильні обстріли, зачинялися. Тиждень або півтора тижні не працювало моє відділення, деякі відділення за можливістю у місті Харкові відкривалися, бо там були вантажі, люди за ними приходили. І хоч це і було повномасштабне вторгнення, більшість країни працювала. Люди відправляли посилки, вони мали приїхати, хтось щось замовляв, тобто треба було відновлювати роботу. І вже десь за тиждень-півтора ми почали потроху відкривати більше відділень. Співробітники, такі територіальні менеджери, як я, по своїй мережі намагалися врятувати якомога більше вантажів. Вони їздили у небезпечні райони, відкривали відділення, аби забрати вантажі, якусь дорогу техніку, хоча б щось врятувати.
Володимир Носков: Чим зайнялася «Нова пошта» у перші дні? Вони переформатували напрямки вантажів, намагалися багато чого відправити на захід України, якщо бачили, що, наприклад, у Харків чи Суми, інші міста, це було надсилати небезпечно, тобто про те, що наша героїня говорить: намагалася врятувати товари. Я згадав таку картинку: це подружжя, з яким я побачився, мабуть, у квітні. Дружина — українка, зараз живе в Австралії, чоловік — австралієць або американець зараз точно не скажу. І вони дуже хвилювалися за своїх батьків на Харківщині в якомусь селі. Вони перетнули кордон з Україною, я їх привів в одне із львівських відділень «Нової пошти», вони склали їм продуктовий набір і таким чином допомогли.
Тетяна Федоркова: Компанія «Нова пошта» попередньо оцінює свої збитки від воєнних дій в Україні в 1 млрд грн. Такі дані в інтерв’ю виданню «Фокус» днями назвав операційний директор компанії Євген Тафійчук. І на Харківщині є зруйновані та пошкоджені відділення «Нової пошти». Так, за інформацією, яку нам надали в компанії, внаслідок російської агресії у Харківській області пошкоджено 28 відділень, 20 з них не підлягають відновленню. Обстріли відділень були як під Харковом, так і в самому місті. Місяць тому, 11 лютого, під удар С-300 потрапило депо «Нової пошти» в районі станції «Харків-Сортувальний». За інформацією обласної адміністрації, 35-річний цивільний чоловік тоді дістав поранення. Є також і пограбовані відділення. В Ізюмі після приходу окупантів з відділення зник унітаз. І про цей факт також розповідає пані Ольга. Зараз у її підпорядкуванні — понад 20 поштових відділень, в тому числі на деокупованих територіях. І по своїх службових обов’язках вона їздить на цій території, була в різних деокупованих населених пунктах.
Ольга Бігун: Через те, що обстріли Харкова були дуже сильні, можна сказати, що десь 90% відділень постраждали мінімально: вибиті вікна, пошкоджено фасад, двері, це було майже всюди.
Тетяна Федоркова: Де розташоване відділення, де ви працювали?
Ольга Бігун: Біля метро «Турбоатом», біля мосту якраз. Була така небезпечна зона, відносно промзона, з одного боку депо метрополітену, з іншої завод. І було лячно там працювати, зважаючи на те, що відділення було у торговельному центрі. І з плином часу, коли відбувся теракт в Кременчузі, удар по торговельному центру, ми почали закриватися на усі повітряні тривоги. Пощастило, що поруч метро, і люди, клієнти і співробітники, хто хотів, могли пройти в метро у небезпечний час і потім вже повертатися знову до роботи.
Тетяна Федоркова: Тепер вам підпорядковується низька відділень. Що ви за цей час зрозуміли? І як працює «Нова пошта» на декупованих територіях. Є такий мем, спочатку ЗСУ, потім «Нова пошта», «Укрпошта».
Ольга Бігун: Так, перші після ЗСУ — «Нова пошта». Насправді це так. Коли повідомляють, що було деокуповане якесь місто, громада, перше, що ми робимо, компанія відправляє запит на отримання пропуску на деокуповану територію, запит до військової адміністрації. Коли ми вже отримуємо дозвіл, формуємо команду, яка буде їхати на цю територію. Перші поїздки — більш ознайомчі. Тобто ми спочатку шукаємо маршрут, це все також узгоджується з військовою адміністрацією. Ми веземо гуманітарну допомогу. І щоб люди зрозуміли, що «Нова пошта» буде відновлювати роботу, створюється мобільний пункт, куди можна замовляти посилки, щоб люди це бачили і вже замовляли, щоб наступного разу, коли ми будемо їхати, це вже було з вантажами. На деокупованих територіях є свої правила, як там треба поводитись — треба їхати колоною, не можна зупинятися, постійно тримати одну швидкість, не з’їжджати на узбіччя, бо може бути нерозміноване. Потрібно завжди триматися одного маршруту, який було узгоджено, не можна заїжджати на незнайомі вулиці, тому що вони також можуть бути нерозміновані.
Як працює «Нова пошта»? Якщо є можливість, ми намагаємося якнайшвидше відкрити стаціонарне відділення, якщо воно вціліло, якщо не постраждало від обстрілів. Але це також нешвидко, бо спочатку це також треба узгоджувати з військовою адміністрацією. Вони мають перевірити приміщення, його опори, колони, чи не аварійне воно, провести заходи по розмінуванню, і тільки коли вже нам скажуть, що воно безпечне, тоді ми можемо як починати там відновлення, якщо воно постраждало, так і починати працювати. Наразі у нас є таке поняття як «мобільне відділення». Їх є декілька типів: від маленького, це звичайний Dokker, та до великого, на базі BDF-контейнера, де всередині є стелажі, можна розмістити вантажі, комп’ютер. І такі мобільні пункти ми доставляємо в деокуповану область, починаємо там працювати.
Разом з цим ми привозимо генератори, Starlink, аби люди могли і підзарядити телефони, бо у більшій частині деокупованих територій немає світла, немає зв’язку І взагалі немає нічого. Люди просто приходили і читали новини. Коли ми приїжджали на деокуповану територію, перше, що люди питали: що там? Вони тривалий час перебували в окупації, новин немає, вони нічого не знають і тому перше, що питали, як там Харків? Як там ми? Що взагалі відбувається? Що з країною? Емоційно було дуже важко.
Тетяна Федоркова: В яких населених пунктах саме ви бували після того, як їх звільнили і які були ще реакції людей? Як вони зустрічали «Нова пошту»?
Ольга Бігун: Я була особисто в Ізюмі, Шевченковому, це Куп’янський район, Старий Салтів та Великий Бурлук, який зараз перебуває у моєму підпорядкуванні. Завжди треба розуміти, що для людей, які довго перебували в окупації, перенесли дуже великий стрес. Але все-таки ми бачили, що ми потрібні, там тому що нічого не працює, ліків немає, їжі немає. Ми привозимо гуманітарну допомогу, але потім вже люди можуть замовити те, що безпосередньо їм треба… Горе, війна, але насправді, коли ми приїжджали на деокуповані території, бачили, що людям це потрібно. Це маячок звичайного життя. Можна просто замовити посилку, піти її отримати.
Володимир Носков: Я думаю, це ще діє на людей як терапія. Замовити банально, не знаю там, шоколаду якогось чи якусь річ, яка абсолютно у них асоціюється із мирним часом, погодься.
Тетяна Федоркова: І першочергові речі. Коли я була у Старому Салтові, коли вже не один місяць минув з деокупації, приїжджала невелика машина, і там можна було просто вийти в Інтернет. І мені люди кажуть: тут можна підзарядитися, можна підключитися до Інтернету. Це теж такий був острівець звичайного життя. Коли навколо все розбомблене, немає, де щось купити, приїжджає машина і роздає Інтернет.
Ольга Бігун: Безпосередньо, з чим я стикнулася, це коли ми приїхали в Ізюм, там працював на той момент мобільний пункт, бо вже провели роботу з розмінування, але були вибиті вікна, тобто ще не можна було там працювати. На підлозі лежали розірвані посилки, розірвані пакети порожні. І це і дуже смішно було, і дуже лячно, бо всі знають цей мем про те, що росіяни грабують, забирають холодильники та пральні машини, а вони з відділення зняли унітаз.
Тетяна Федоркова: Зараз це відділення відновилося?
Ольга Бігун: Зараз вже відновилося, повністю функціонує, працює як стаціонарне відділення.
Володимир Носков: Читаючи матеріали про «Нову пошту», представники компанії кажуть: росіяни ж не знають, що у нас встановлені усюди відеокамери, і ми просто бачили, як вони викрадали побутову техніку, логістичне обладнання. Як обладнане відділення «Нової пошти»? Усюди стоять комп’ютери, оргтехніка, потім стрічки, які рухають вантажі, і все це вони викрадали.
Ольга Бігун: Ходили чутки про те, що буде другий наступ, буде знову масована атака на місто Харків. Наразі у компанії є протокол, за яким ми будемо працювати в разі повторного вторгнення, там є певні пункти, алгоритм, що необхідно робити в разі повторного вторгнення. І ми, звісно, проводили наради, я проводила наради зі своїми підлеглими. Більшість сказали, що ми вже не поїдемо нікуди, навіть ті, хто виїжджав і потім повернувся, насправді в Харкові дуже мало людей залишилося на той момент, але з часом ми відкривали все більше відділень, люди поверталися на свої відділення, зараз вже всі сказали, що ми не будемо виїжджати, що залишимося тут і будемо далі працювати.
Володимир Носков: Дай Боже, щоб ніякого повторного вторгнення не було, але треба бути, як то кажуть, озброєним. І якщо говорити про персонал, наскільки я зрозумів зі слів керівництва, то вони відновилися, можна сказати, на повну, за виключенням тимчасово окупованих територій. Це реально приємно, коли заходять після ЗСУ, правоохоронних органів, представники поштових підприємству. Також давай казати і про «Укрпошту», яка теж заїжджає і привозить на ті землі, села, містечка, громади, пенсії, соціальні виплати. Тобто це такий своєрідний місточок між горем і цивілізацією, мирним часом, якщо можна так зараз висловитися.
Тетяна Федоркова: І загалом те, що повертається відділення пошти, це і робочі місця для людей на деокупованих територіях. Зараз багато підприємств розбомлені. А якщо повертається відділення, це означає, що люди будуть працювати.
Ольга Бігун: Я вже зовсім інша людина, не така, як була раніше. Я дуже вдячна компанії за те, що вона досі працює, незважаючи ні на що. В країні війна, а ми продовжуємо працювати. І це дуже допомогло у перші тижні. Коли всі ми були вдома, просто їхав дах від того, що відбувається. Ти нічого не розумієш, якісь новини, офіційні, неофіційні, якісь чутки ширяться, і ти просто сидиш, оновлюєш новини і не розумієш, що відбувається. А коли ми вийшли на роботу, не було часу накручувати себе, потрібно було працювати, щось робити. Тут люди, тут видача гуманітарки, там кошти, там посилки. Саме в моєму відділенні одночасно було 6000 посилок, бо ми евакуювали інші відділення, які не відкривалися.
Тетяна Федоркова: Один з працівників відділення, де ми зустрічалися з пані Ольгою, пан Михайло також згадав, як «Нова пошта» працювала пунктом видачі гуманітарної допомоги.
Михайло: Спочатку було важко, ситуація не фізично важка, а морально. Тому що люди були в дуже важкому стані, місто було заблоковане, психологічний стан людей був дуже важким, але ж справилися!
Володимир Носков: До гуманітарних пунктів приходили люди в різному ментальному психологічному стані, у когось був стрес, у когось не вистачало витримки, а хотілося людям швидше отримати це м’ясо чи картоплю або крупи. Згадай ситуації, коли могла стояти черга, і російські окупанти починають лупити з артилерії. І таке було. Тобто, безперечно, співробітникам цих гуманітарних хабів було нелегко. І не треба ідеалізувати наших людей. Поведінка є різною, хтось хоче прорватися, хтось починає голосити, тобто, певна річ, що вони всякого там побачили.
Тетяна Федоркова: Я теж пам’ятаю артобстріл вулиці Академіка Павлова біля «Нової пошти», де була черга з людей. І це був не один випадок. І тоді здавалося, що російські окупанти б’ють саме по таких місцях.
Володимир Носков: Так, мій перший вихід в магазин був, здається, 28 числа, ми зайшли в магазин, виходимо, а вже нам кажуть у черзі, що вгатили і поранена жінка — руки, ноги.
Ольга Бігун: Ми нещодавно згадували, як це відбувалося, і я пригадала приблизну кількість людей, яку ми на день могли опрацювати — це було від півтори до 2000 людей. Ми згадали, що коли нам привозили хліб, і ми розписувались за накладну, там було десь від півтори тисячі до 2000 хлібин. І він розходився весь, не було такого, що щось залишилось. Це в одному пункті тільки, а їх було декілька по Харкову, декілька в моїй мережі. Було важко через те, що співробітникам, окрім видачі гуманітарної допомоги, ще потрібно було виконувати свої безпосередні обов’язки з обробки вантажів. З часом з’явилися волонтери, які приходили і просто на добровільній основі разом зі співробітниками відділення допомагали видавати гуманітарну допомогу, керували чергою. Багато людей, хаотична черга, всім потрібно, всі поспішають, хтось боїться. Дійсно, ми дуже боялися саме того, що це велике скупчення, тому у нас волонтери стежили навіть за тим, щоб люди не фотографували чергу, не знімали на відео, бо всі розуміли, що може статися щось погане.
Були переважно люди похилого віку, це також були мами з дітьми, бо ми також видавали памперси, засоби особистої гігієни. Це було дуже важко, люди займали чергу з п’ятої ранку. Було важко, коли кажуть: я ж тут вже стою декілька годин, ти намагаєшся допомогти, але завжди ми встигали. Люди розповідали: мої близькі поїхали і залишили мене. І ти думаєш: як це так, залишив свою людину рідну, хіба ну взагалі по-людськи?
Володимир Носков: Слухай, скоріше б «Нова пошта» вже перевозила речі наших біженців, переселенців назад.
Тетяна Федоркова: До речі, «Нова пошта» відкрила відділення за кордоном. І це спрощує логістичні процеси, пересиланнями Starlink, необхідного для війська, це теж відбувається за допомогою «Нова пошта».
Володимир Носков: Ми багато до війни говорили про важливість соціально відповідального бізнесу, і це якраз той приклад, коли люди вкладалися. Як каже наша героїня, що і за кошти компанії, і за кошти міжнародних організацій роздавали гуманітарку. Ризикуючи своїм життям, вони працювали, працюють і будуть працювати.
Ольга Бігун: Для всіх нас життя поділилося на «до» та «після», але я з упевненістю можу сказати, що колективи стали дуже згуртовані. Ми переймаємося один за одного, навіть зараз, коли вже це рідкість, але все ж таки бувають обстріли і атаки по місту, у нас є робочий чат, куди я завжди пишу, чи все добре.
Усі надають зворотний зв’язок, що все добре, було гучно десь поруч чи взагалі хтось нічого не чув.