Перша фортеця Харків: будівництво поза правилами Колонка
Підпорядковані чугуївському воєводі слободи Лопань та Харків у перші роки існування поселень загалом були одним населеним пунктом, що підтверджують переписи, які проводив воєвода Григорій Семенович Спешньов у 1654 та 1655 роках. Цікаво, що цитадель майбутньої фортеці побудували вздовж річки Лопані. Населення теж опанувало річку Лопань, вздовж якої і оселилась найбільша частина козаків. Однак загальну назву місту і фортеці дали все ж таки по річці Харків. Найімовірніше, це пов’язано із першою слобідкою біля Білгородської криниці, яку заснували кількома роками раніше.
Чугуївському воєводі Григорію Спешньову доручили скласти і кресленик фортеці Харків, за яким вона мала б будуватись. Аби зробити це, самому Спешньову або його служилим довелось спочатку оглянути місцевість. План фортеці складався на основі типових рішень для всіх фортець Білгородської оборонної лінії, які застосовувались у московитів на той час.
Тоді йшлося не про додаткові укріплення чи формування форштадту в Харкові. Метою було поставити цитадель на випадок нападу татарських загонів, оскільки за переписом 1655 року кількість козаків становила 530 чоловіків, а враховуючи їхні родини, напевно, сягала не менше трьох тисяч людей. У наступному 1656 році в Харкові проживало 476 козаків, з їхніми повнолітніми синами — 649, а ще отаман, п’ять сотників і осавул з родинами. Було ще і таке населення, яке взагалі не переписувалось, оскільки не збиралось перебувати на службі московитів і отримувати жалування, тому в реєстрах його і немає.
Сам кресленик першої фортеці Харків досі невідомий дослідникам і є бажаною знахідкою для будь-кого, оскільки за традицією тих часів на таких кресленнях вказували кількість ланок у зрубі, що дає можливість розрахувати вишину стін і башт, закладені проєктом. Цікаво було б подивитися на планування першої фортеці, оскільки, судячи з результату, будували козаки зовсім не за креслеником. Ймовірно, чугуївський воєвода взагалі не контролював забудову фортеці за власним проєктом. Хотілося б дізнатися його резони — не хотів сперечатися з козаками чи йому просто було нецікаво цим займатися? Пізніше саме його виставлятимуть крайнім у невдалій першій фортеці Харків.
Коли навесні 1656 року до Харкова приїхав перший воєвода Воїн Калинникович Селіфонтов (1637 р. н.), якому доручалось і керування фортецею в Хорошеві, від відчаю він не знав, що йому робити. Фортеця була фортецею лише за назвою, тільки номінально. Вона виглядала як обнесений загостреними дубовими кілками посад, тобто поселення за парканом. Крім того, острог був низький (близько одного сажня, тобто близько 2.13 м), між кілками були дірки такого розміру, що в них можна було запросто просунути руку чи ногу. Не влаштували воєводу і кріплення острожних колів. Посередині вони мали поєднуватися глицею, тобто дерев’яними голками, які вбивалися в суміжні кілки. У багатьох фортецях це склепіння виконували подовжніми колодами, зверху і знизу острожних колів. Зазвичай при острожних стінах будували і помости для ведення бою з другого поверху захисниками фортеці, однак в Харкові його козаки не побудували.
Не було в Харкові і металевих скоб для такого з’єднання, однак глицю вони закріпили поверху острожних стін, а не посередині, що теж не сподобалось воєводі. Внизу острожних колів не було колод (фундаменту). Козаки просто прикопали дерев’яні стовби в землю — і все. Щоб вони були міцніше, треба було зробити конструкцію з колод (тараси), де три сторони — це конструкції заввишки у три колоди, а з четвертої — стіна фортеці. У середину такого зрубу насипали землю й каміння. Башти фортеці були тільки на початку будівництва і не перевищували висоти стін. Замість проїзних башт стояли ворота. Ніде було розміщувати гармати, які вже планувалося перевезти до Харкова з Тули, оскільки башт у повному сенсі слова не існувало. Навкруги фортеці не було ровів та валів, які б мали бути з півночі, сходу та частково півдня Харківського городища. У середині бракувало колодязя, не існувало і Тайницької башти для підземного виходу до річки Лопані.
Натомість у середині кривого й косого острогу стояли козацькі хати, вкриті очеретом, що було неприпустимо з огляду на протипожежний стан. Місця для порохового льоху, воєводського подвір’я не було зовсім, тобто воєводі ніде було тримати запасів хлібу, солі, свинцю з порохом. Якби великий татарський загін підійшов до Харкова, йому нічого б не заважало спалити фортецю.
Отямившись, перший харківський воєвода почав роздумувати, як йому вийти із цього становища. Спочатку він взагалі думав побудувати нову фортецю в іншому місці, але Харківське городище не мало зайвої території для такого будівництва. До того ж місцеві козаки відмовились від участі не тільки у побудові нової фортеці, але і перебудові наявної, натякаючи, що треба займатись хлібом, скотом та пасіками на хуторах навколо міста. У самого Селіфонтова було 70 служилих людей, так званих зведенців, яких йому зібрали з різних фортець Білгородської лінії на пів року. Якби вони були спроможні щось робити, це була б значна сила. Проте це були найневдаліші служилі — або молоді, або хворі. Будувати нову фортецю воєводі було ні з ким.
Як виявилося, були і певні проблеми з будівельним матеріалом. Довкола Харкова росло багато дубів, проте вони були косі та покручені, саме тому зведені козаками острожні стіни мали чимало вад. Сплавити добрий ліс по річках Лопань чи Харків не було можливості. Соснового лісу поблизу Харкова в ті часи не росло.
Єдине, що залишалося воєводі Селіфонтову, — писати білгородському воєводі або московському уряду скарги на козаків, які не хочуть займатись перебудовою фортеці. У своїй характеристиці харківських козаків він жаліється, що вони постійно пиячать, а виборна старшина не може їх вгамувати. Не менш ганебною була і характеристика власних служилих людей, яких було мало, та і ті переважно неспроможні до будівельних робіт.
Окрім цього, слід було позбавитися забудови хатами у середині фортеці. Ймовірно, козаки самі зрозуміли, що краще прибрати своє житло, аби їм менше дорікали неучастю у перебудові фортеці.
Підсумовуючи, можна сказати, що весь 1656 рік воєвода Селіфонтов тільки частково міг взятися за перебудову першої харківської фортеці. Лише наступного року московський уряд почав діяти, щоб покращити стан фортеці Харків. За три роки вона стане схожою на справжню фортецю з усіма її властивостями та оборонними функціями.
«Фортеця Харків» — цикл матеріалів дослідника історії Слобідської України Андрія Парамонова. Читайте колонку автора на MediaPort