Web Analytics
Перед вибухом купила янгола: у Харкові попрощалися з художницею Веронікою Кожушко — фото | MediaPort

«Я був шокований, скільки у неї було друзів», — каже Ігор Кожушко, батько 18-річної Вероніки. На прощанні з Нікою він описує її кімнату — усюди малюнки доньки, ліногравюри вона робила на підлозі: «Паркет був чорним, я постійно його відмивав. Але ми на неї не ображались, тому що розуміли, що це її життя, її світ». Картини Вероніки сьогодні — на стінах зали, де 4 вересня з нею прощалися. 

Фото: Олександр Осіпов/Facebook

18-річна художниця і волонтерка літмузею загинула від тяжкого уламкового поранення на бульварі Юр’єва, саме там, де смертельні ураження дістала і 14-річна Софія Глиняна. «МедіаПорт» публікує, що розказали батько та друзі Вероніки.

Ігор Кожушко, батько Вероніки:

  • Я пам’ятаю за часом усе. Я з нею розстався о 14:51. О 14:53 вона зайшла у магазин «Аврора» й купила собі янголятка. О 15:18 стався вибух. Після цього вибуху я почав їй телефонувати, вона не відповідала. Хвилин за 40 мені зателефонували з лікарні і сказали, що вона перебуває у тяжкому стані. Ми з дружною швидко приїхали туди. Медики зробили виключення й пустили до неї. Вона лежала як жива… Лікарі ніяк не могли врятувати її. Всі спрацювали добре, поліцейські були миттєво на місці, швидка приїхала за 3-4 хвилини. Ми знайшли лавку, на якій вона сиділа на бульварі Юр’єва. Охоронці сказали, що поліцейські тримали її рану, наскрізне поранення було в області живота. У лікарні сказали, вона померла від втрати крові.
  • Вероніка ділилася зі мною завжди найпотаємнішим. Але у плані творчості у неї був свій світ. Вона зачинялася у кімнаті і творила. Якщо я заходив і вона щось малювала у блокноті, вона не показувала. Я їй казав: «Я не дивлюсь, малюй, будь ласка». Як батько я вважав, що це найкращі малюнки у світі. Але, можливо, недооцінював. І зараз, після того, як її не стало, я тільки вповні зрозумів, наскільки ці малюнки затребувані. Мені телефонують і просять продати, дати на аукціони. Я не готовий поки що цього робити. Я хочу зібрати всю її колекцію.
  • В її кімнаті був, скажімо так, творчий безлад. Малюнки були на підлозі. Ліногравюри робила на паркеті білому чорною фарбою. Паркет був чорним і я постійно його відмивав. Але ми на неї не ображались, тому що розуміли, що це її життя, її світ. А щодо віршів і прози чому вона цим зі мною не ділилась? Не знаю, чому. Я розмовляв із головним режисером театру «Мур» і питав: «Чому вона зі мною не ділилася?» Він сказав: «Ймовірно, не хотіла поки, вона сама не розуміє, що ці малюнки, вірші та проза затребувані серед інших».
  • Я шокований від кількості її друзів [контакти яких знайшов у телефоні]. Коли хтось писав пости про неї, я одразу ж телефонував на цей номер і казав: «Я вас не знаю, але я такий-то, давав свої координати». Я завжди радий дзвінкам від друзів Вероніки. Вона була світлою людиною. Постійно посміхалась. Вона навколо себе могла зібрати будь-яку кількість людей.

Валерій Левчук, друг Вероніки:

  • Літо у нас було насичене і кожен день ми були разом. Пройшли весь Харків пішки. Ніка була неймовірною людиною, дуже веселою. Вона єдина, хто сміявся з моїх жартів… Я розумію, що кожен з нас тут не хотів би бути. Всі хотіли б бачити Ніку біля себе. Бачити її разом з нами. Малювала вона нас усіх. І це точно можна сказати: коли зустрічаєшся з Нікою, то можна очікувати 2-3 малюнки себе. Я вдячний Ніці, що ми були разом у той час, який її був відведений. Ми починали разом виставу. Вона приходила на всі репетиції і працювала разом з нами. І «Буря» Карменського, вистава творчої спілки «Химера», буде присвячена Ніці. Можливо, тема вистави буде депресивною. Але ми починали разом і закінчимо разом.

Наталя Спольник, подруга Вероніки, разом вчилися у ХНУРЕ:

  • Ми товаришували, малювали разом. Вона була дуже креативною людиною, різноманітною, цікавою. Це дуже тяжко… Великий сум. Такої людини більше не буде. Це жахливо. Я навіть не знаю, як це описати. Це привід більше турбуватися за своїх близьких. Тому що ніколи не знаєш, коли прилетить до тебе.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by MediaPort 🇺🇦 (@mediaport_ua)

Тетяна Комарова, мати подруги Вероніки:

  • Ніка близька подруга моєї доньки Регіни. Вони дружили, мали дуже багато творчих проєктів. У них було дуже насичене літо. Вони не просто гуляли, а кожен день вони мали якісь проєкти, плани. Вони брали участь у різних заходах творчих, культурних. Або самі навіть їх готували: виставки, літературний клуб. Ніка це людина, котра до всього мала палаюче серце. Як у Леся Курбаса: «Бійтеся байдужих людей, в них немає серця, бо воно в них висихає». Ніка якраз небайдужа. І мене це вражало. Хоча вона така з першого погляду як повітря, як сонячний промінчик, усміхнена, незахищена. У Ніці така внутрішня сила нашої молоді. Вони в життя тільки вступають… І під впливом цих страшних подій війни вони зовсім інші. Вони такі сильні, вони мудріші. Вона дуже любила життя. І кожен день цінувала. Про це мені сказала моя донька.
  • Ви знаєте, я не повірила. Я сказала: «Цього не може бути!» Ну як? Ми вчора лише бачились, обіймалися, коли прощалися. Не може бути! Розум цього ніяк не міг прийняти. Потім це вже підтвердилося. І ми живемо у тому районі, де це все сталося, ми чули ці страшні вибухи, котрі забрали стільки життів, покалічили, понівечили і згубили нашу Ніку… Дуже страшно, що наші діти у цьому всьому опинилися через тих нелюдів, агресію, котра відбувається з боку нелюдів, не можна їх назвати людьми. Це нелюди, котрі паплюжать, нищать, котрі хочуть залякати. Однак це їм не вдасться. І сьогодні скільки друзів прийшло. Я знаю, що всі вони люди з палаючими серцями. І Регіна моя казала: «Ми тут. І нас не подолати». Харків живе, Харків бореться і Харків крізь сльози сміється і буде сміятися.