Оленівка: гра за правилами і без

Безкарність вбиває. Зухвало і цинічно. Всупереч гарантіям і домовленостям. Доведено Оленівкою.

Добігає кінця четверта доба після вибуху на території колонії в окупованій Оленівці, де утримували українських військовополонених, серед яких були захисники «Азовсталі». Четверта доба тривоги і невизначеності. Кількість загиблих і поранених досі достеменно невідома. Є дані російського міністерства оборони: 48 військовополонених загинули на місці, двоє — дорогою до лікарні. Ще 73 людини з важкими пораненнями госпіталізовані до Донецька. Незалежного підтвердження чи спростування цієї інформації немає. Невідомо, чи отримують поранені належну медичну допомогу. Міжнародний комітет Червоного хреста досі не отримав доступ до Оленівки та військовополонених. Хоча мандат МКЧХ передбачає негайний доступ до всіх військовополонених у всіх місцях, де їх утримують.

***

В ніч на 17 травня агентство Reuters повідомило, що з «Азовсталі» виїхали близько десятка автобусів, які перевозили українських бійців.

Тієї ж ночі від замміністра оборони України Ганни Маляр стало відомо, що 53 важкопоранених евакуювали до медичного закладу окупованого Новоазовська, а ще 211 осіб через гуманітарний коридор були доставлені в окуповану Оленівку. Згодом стало відомо, що в російському полоні перебуває понад 2,5 тисячі оборонців «Азовсталі».

Вивід бійців відбувався під наглядом та під гарантії Червоного хреста і ООН. Із самого його початку українські високопосадовці стверджували, що це єдина можливість, яка дає шанс зберегти життя, і всі бійці мають бути звільнені за процедурою обміну.

«Завдяки діям українських військових — Збройних Сил України, розвідки, а також переговорної групи, Міжнародного комітету Червоного Хреста й ООН маємо надію, що вдасться зберегти життя наших хлопців. Хочу підкреслити: українські герої потрібні Україні живими», — заявив президент Володимир Зеленський у щоденному зверненні 17 травня.

Пізніше він сам визнавав, що росіянам не можна довіряти, але менше з тим вважав, що катувати та завдавати шкоди саме полоненим з «Азовсталі» у них сенсу немає, оскільки це «публічні полонені».

29 червня відбувся найбільший обмін з початку повномасштабного вторгнення. З полону біло звільнено 144 бійці, серед яких 95 оборонців «Азовсталі», у тому числі 43 військовослужбовці полку «Азов». Це здавалося цілком неймовірним і так само обнадійливим. Здавалося рівно місяць. 29 липня вибух зруйнував барак в Оленівській колонії. Десятки українських військовополонених були вбиті. Була вбита надія повернути їх живими. Так виглядає масова страта без суду і слідства. Цинічна і зухвала. Всупереч гарантіям і домовленостям.

***

«Вони заслуговують на страту, але смерть не через розстріл, а через повішення, оскільки вони несправжні солдати. Вони заслуговують на принизливу смерть», — це сказав не Гітлер і не Сталін, не хтось із їх кровожерливих колег-попередників тиранів-диктаторів. Це висловлювання щодо «азовців» в офіційному твіттері посольства РФ у Великій Британії. Хоча за версією посольства це цитата начебто жителя Маріуполя, вона сприймається саме як офіційна позиція Росії. Дикість якась. Несправжніми солдатами вони називають тих, кого попри значну перевагу у силах майже три місяці не могли «вибити» з «Азовсталі». Про необхідність страти і вибір між розстрілом та повішенням говорить країна, в якій вже 25 років офіційно діє мораторій на смертну кару. І все це не заважає їй звинувачувати Україну в розправі над українськими ж військовополоненими — мовляв, щоб іншим не кортіло здаватися у полон. Що це? Хвороблива уява чи по собі судять? Ясна річ, Україна ці закиди відмітає.

***

Мене не полишає відчуття дежавю. Це ж все вже було. Було скидання провини на безвинного.

Катинська трагедія. Навесні 1940 року масові розстріли польських військовополонених проводили енкавеесівці. Пізніше радянська влада звинувачувала в них нацистів.

Катастрофа MH17 на Донбасі в червні-2014. Одразу після падіння малайзійського Боїнга на форумах і в чатах сепаратистів з’явилися повідомлення, що їм вдалося підбити українську «Сушку». Їх підхопили пропагандистські російські «Лайф-ньюз» и «РИА Новости». Як тільки з’ясувалося, що насправді збили не військовий літак, а пасажирський, ще і з іноземцями, концепція змінилася. У падінні малайзійського Боїнгу звинуватили Україну.

І порушення гарантій і домовленостей теж було. У 2014-му — розстріл військових, які виходили з Іловайського котла узгодженим гуманітарним коридором. У 2022-му — обстріли евакуаційних колон, що рухались так само узгодженими зеленими коридорами. У проміжку між цим — численні порушення хлібного перемир’я, великоднього, різдвяного й інших — які там вони ще були? Із зовсім «свіжого» — обстріл росіянами Одеського порту наступного дня після підписання угоди щодо розблокування експорту зерна. Про Будапештський меморандум і його гарантії згадувати навіть якось незручно.

Щоразу Росія і її сателіти поводилися як шулер чи гопник, для яких правила існують лише аби їх порушувати. Висловлення глибокої занепокоєності і категоричної рішучості міжнародної спільноти лише додавали їм куражу і впевненості. Безкарність штовхала на нові злочини. Оленівка — один з них.

***

Хто саме насправді влаштував масакру в Оленівській колонії? Кадрові військові, вагнерівці чи якісь інші російські найманці? Навіщо вони це зробили? Аби зірвати наступні обміни полонених? Помститися «азовцям» і іншим українським військовим? Знищити докази їхніх катувань, тобто власних воєнних злочинів? Чи «підготуватися» до комісії і приховати розкрадання грошей на утримання полонених? А може це частина ІПСО? Може це зроблено аби зневірити українське суспільство, розколоти його і спровокувати недовіру до влади? Чи навпаки, щоб «розбудити звіра» в українських бійцях, спровокувати дзеркальне ставлення до полонених росіян, а отже і порушення міжнародних конвенцій і вчинення злочинів, які можна буде інкримінувати вже Україні? Чи метою було залякати цим «звіром» російських солдат, аби вони боялися полону більше смерті?

Все це питання без відповідей і припущення без ґрунтовних доказів, доки не буде проведене повне і всебічне незалежне розслідування. А таке розслідування вимагає часу навіть за максимально сприятливих умов. Сьогодні їх немає. Аби до них наблизитися, міжнародна спільнота має менше обіцяти і більше діяти. Готовність і рішучість зробити все, аби не залишити російські злочини без покарання — це чудово. Але посилення санкцій — краще. Це те саме покарання, яке можливе за сьогоднішніх умов. Це можливість покласти край безкарності, зменшити простір для нових злочинів і наблизити час, коли винуватці опиняться на лаві підсудних.

Фото на головній: Генштаб ЗСУ/Facebook

Читайте також: Війська РФ вчинили теракт в Оленівці — заява силових відомств України