Олег Скрипка: «Якщо серце підкаже, то можна піти й на барикади…»

«Вопли Видоплясова» — перед окончанием гастрольного тура по городам Украины. Харьков — последний, пятый пункт остановки рок-музыкантов. О музыке, жизни, политике и не только — из уст главного ВВ-шника.

— Олег Скрипка: Здрастуйте, дорогі друзі! Давайте почнемо. У кого є питання, якщо ви ще не все знаєте про «ВВ»!!!

— Вы будете давать концерт на открытом воздухе, поэтому какое, по-вашему, может быть качество звука и всего остального?

— Олег Скрипка: Ну, сезон такой, летом надо на открытом воздухе играть. Это проверено практикой. Я вам говорю как профессионал. И ни одно помещение ни в городе Харькове, ни даже в городе Киеве не вместит столько людей потенциально, сколько могут прийти на концерт. Практика показывает, из 4-х концертов где-то по сто тысяч было на концерте. Нет еще такого зала в Харькове, который бы вместил столько. Тем более, бесплатно, и сам Бог велел на открытом воздухе играть. Мы уже сыграли четыре концерта в туре. Из них — в трёх городах в течение всего дня лил проливной дождь. А у нас как бы все решено: когда был концерт, тучи расходились, было солнышко, мы играли при хорошей погоде. Концерт заканчивался, тучи сходились, и снова лил проливной дождь. И я уверен, что сегодня произойдет точно так же. Либо наоборот!..

— Чи не спіткало вас яке-небудь лихо під час ваших концертів?

— Олег Скрипка: Ви маєте на увазі пожежу в Маріуполі? Ну, саме страшне, я вам признаюся, і це нервовий стрес був, тому що я дуже хвилювався на першому концерті, я ця пожежа… Ми з Олегом горіли в Маріуполі. І в мене відбувся нервовий шок і відбулося саме страшне, що статися з музикантом-гастролером. Я вийшов на сцену і Маріуполь переплутав з Мелітополем. Причому я чітко знав, що ми в Маріуполі. Я казав: «так, так, Олег, це Маріуполь, Маріуполь» — а на сцені: «Привіт, Мелітополь!» Така пауза, а потім: «Ой». Ну мене, зрозуміло, публіка вибачила. Дуже нас гарно зустрічали. Хоча в нас було обпалене обличчя. Ми продиралися крізь дим і пожежу. (Як усе було?) Ми приїхали до готелю, піднялися на п’ятий поверх готелю. І вже зібралися, припудрили носики і пішли. Спускаємося, а там валить густий дим. Я пішов на балкон і бачу, що їдуть ці пожежні машини, сирени. Пожежники швидко приїхали, а Олег якраз виходить, вогнетушитель знайшов. Ми якраз дізналися, що він не працює. Я попросив Олега піти намочити рушники, щоб на обличчя накладати… це по інструкціях пишуть. А пожежники приїхали, сіли на бордюр і перекурюють внизу. А я кричу: «Пожар, помогите!» а ті, хто там внизу, кажуть: «Почекай, ми зараз фотоапарата принесем». А потім я кажу: «Ну, дайте сходи, ми будемо злазити». А виявляється, що все не так, як у фільмах: машина, сходи під небо, і ти спускаєшся, не так. Тобто сходи знімаються з машини, ставляться наверх, а потім вони на два поверхи не достають до нас. І кажуть: «Ну, стрибай на сходи, тримайся!» Я був вже готовий, у мене була паніка. Ми стоїмо на балконі, у нас паніка, емоції. А ззаду підходить один з організаторів концерту і спокійно нас вивів чорним ходом вниз. І ми спокійно спустилися.

— Чи не маєте ви наміру продовжувати такі етнокультурні зразки: пісні-поховання, родинні, купальські?

— Олег Скрипка: Похорон, да? Ну, хотілося б про позитив. Ну ще є проводи в армію — з позитивного… хоча… я не знаю. Розлучення. До речі, спасибі за ідею.

— Чи щасливі ви в особистому житті?

— Олег Скрипка: В особистому житті? Чи щасливий я? Ну, я думаю, що не видно страждання на моєму обличчі. Ні, все в порядку, в повному порядочку. Все гаразд.

— Чому ви зняли відео саме на пісню «Горіла сосна»?

— Олег Скрипка: Чому саме ця пісня? Вона має досить цікаву історію, ця пісня. Ми були у Франції. Я працював в хореографічному колективі під керуванням Філіпа де Куфле. На той час, початок 90-х рр., найпотужніша фігура в тогочасному танці, колись ставив шоу на олімпійські ігри у Франції. Майстер танцю. Я працював у нього в одній виставі. І у виставі йому була потрібна українська народна пісня, обрядова пісня. Я запропонував «Горіла сосна», я сам співав. І були танцюристки, француженки, і вони підспівували ці пісні. І вони настільки гарно це робили, і ми записували альбом в Парижі, і не можна було знайти підспівки української. І я вирішив включити цю пісню саме в альбом «Музіка», запросити дівчат-францужанок, які заспівали цю пісню, і цю пісню записано в Парижі з француженками. А у французькій мові немає твердого «л». І коли вони співали українською, у них получався полтавський акцент з м’яким «ель». Вони не зрозуміли, про горілу. Вони запитували, що таке «сосна». Я транслітом написав цю пісню, і вони заспівали. І потім ми поїхали під Одесу знімати кліп «Були на селі» за англійські гроші. Десь років 3-4 тому. Ми все зняли, і в нас лишилася плівка, тому що бюджет був гарний, було багато плівки, і ми вирішили зняти кадри саме на цю пісню «Горіла сосна». Потім у нас відбулася катастрофа, і нам сказав режисер, що пропали як раз ті кадри, що ми знімали на пісню «Горіла сосна». І ми його не змогли змонтувати. Пройшло декілька часу, знайшлася людина, яка тоді знімала поряд з основною камерою на малу професійну камеру знімала все. Ця людина знайшлася, і нам передала цю плівку. І наш знайомий режисер, який знімав нам кліпи, сказав, що з цього можна змонтувати кліп. І получилося класно, було повне відчуття документальності, реальності. Тому що ніхто не працював на камеру. І я пишаюся, що кліп получився кращий, ніж ми думали. Дуже, дуже справжній. Тому що ніхто не вірить, що це все постановка, що це все актори, крім місцевих людей, тієї бабусі, що подумала, що то справжнє весілля, і сказала: «Щоб ви любили одне одного як голуб голубку». Вона повірила. Хоча там самогону не було на сцені. А от учора на ми були на презентації цього кліпу. У нас був справжній самогон. Я сам вибирав, їздив під Київ, привіз самогон. І одних знайомих, ми запросили на презентацію. І вони самі не змогли приїхати, а прислали своїх працівників. Ті побували на презентації, приїжджають наступного дня з отакою головою, на похмілля, і кажуть: «Слухайте, там не було презентації, там було просто весілля».

— Ви нещодавно відкривали пивний фестиваль у Львові, тепер – така акція з Фокстрот-туром, чи це вас не виснажує? І як ви плануєте відпочивати?

– Олег Скрипка: Тобто з пивом чи з «Фокстротом»?! А ми щойно приїхали з Ялти. Ми там були десь п’ять днів. Ми відпочили просто по самі вуха. Правда, холодна вода зараз у Чорному морі. Зате дуже-дуже гарна погода, сонце, їжа. Ми їли татарську їжу — плов. І якраз після Харкова у нас буде перерва невеличка. Ми їдемо відпочивати. Саме я, я їду до Угорщини. Я їду до своїх друзів — це фольклорний колектив «Божичі», які брали участь у записі нашого альбому, співали пісню «Ти ж мене підманула» і вони брали участь теж у нашій презентації вчора. І ми з ними їдемо в Угорщину на фольклорний фестиваль. Вони будуть там виступати, а я хочу побути там десь 5-6 днів, щоб послухати фольклорну музику — сучасну і традиційну.

— Олег, вы причисляете себя к поклонникам фильма «17 мгновений весны»? У вас есть проект «Я прошу», теперь следующая работа «Не думай»…

— Олег Скрипка: Ну, наверное, да. По-моему, это самый популярный советский фильм. Довольно удачный продукт советский. Нам всем хочется гордиться прошлым. Образ Штирлица у нас — секс-символ Советского Союза что ли. Это самый позитивный человеческий мужской образ. Гагарин и Штирлиц — это советские Элвисы Пресли. И почему бы не равняться на них. Тем более, это очень хороший и киношный, художественный продукт, музыкальный продукт. Это, наверное, самое лучшее, одно из самых лучших, что есть в советской музыке.

— А вы бы согласились, если бы вам предложили поучаствовать в таком римэйке?

— Олег Скрипка: Ну, они бы, безусловно, сделали плохо этот римэйк, и понаприглашали бы туда всяких Леонтьевых и грязных Киркоровых. И это безусловно получилось бы плохо. И, наверное, я бы не согласился на такое. Это, наверное, более святое, чем «Вечера на хуторе близ Диканьки».

— Олег, у нас є інформація, що чи ви особисто, чи вся команда маєте земельку на місяці. І ваші сусіди, — там, на місяці, — Віктор Янукович та Людмила Кучма. Сперечатися з сусідами за межу будете?

– Олег Скрипка: Ми не купили. Нам подарували. Є «місячне посольство», і вони звернулися до нас і вони принесли папери на землю на місяці. Я не пам’ятаю, скільки там «га». Ну, парочку «га», по-моєму. І при чому, дуже почесно, що це світла сторона місяця. Це поближче до Києва. А сприводу Януковича… Я не знаю, хто там сусід, але щось там фігурувало… Ну, я думаю, до того моменту, коли можна буде фізично совати штахетник на межі, я думаю, ми просто не доживем. Так що віртуально — ми сусіди, а реально я в Києві живу на Подолі, а вони живуть на Печерську.

— Як ви думаєте, чи будуть надходити пропозиції підтримати кандидата в наступні президенти?

— Олег Скрипка: Чому думати, вони вже є. Але ми дуже привілейована група, ми можемо вибирати, і ми можемо уникати політичних заходів. Ми маємо такий шанс. І в нас паралельно є багато пропозицій комерційного плану, сотні концертів рекламного плану. І вони просто програють в конкуренції. В них і гонорари менші, і потім, імідж псується групи, і інколи може бути навіть і соромно, що ти підтримував того чи іншого політика.

— Тобто ви ще не визначились, чи будете брати участь чи ні.

— Олег Скрипка: Ні, ми визначились. Ми не будемо брати участь, але якщо там буде якийсь там сильний тиск чи щось таке, чи, може, буде сильний якийсь кандидат, який дійсно позитивний, чи ми, наприклад, повіримо в Ющенка, чи в Тимошенко, наприклад. Ну, я не знаю, якщо серце підкаже, то можна піти і на барикади.

— А за кого ви б голосували сьогодні?

— Олег Скрипка: Я б за Тимошенко голосував.

— Какой поцелуй вам больше нравится?

— Олег Скрипка: Какой?.. С языком. Французский поцелуй.

— За результатами туру, де у вас був самий сонячний концерт?

— Олег Скрипка: Ну, по-різному було. У Маріуполі-Мелітополі. І несподіваний, тому що місто е дуже велике і було дуже багато людей і дуже гарячий прийом. Ми там просто ніколи не були. Я ніколи не був на Азовському морі — виявилось — класне море. Ну, так вже повелося, що ми уявляємо собі Азовське море, як калюжу якусь. А виявляється, дуже класне, суперове море. Пісчаний пляж. Туди можна їздити і гарно відпочивати. Тепла вода, ну і просто все чудово. Одеса – це наше традиційне місто, яке нас запрошує дуже часто. Ми в Одесі виступаємо частіше, ніж у Києві останнім часом. У Львові традиційно йшов дощ, і він просто чудом зупинився на наш концерт. Львів’яни – вони нас дуже люблять. Це така трішечки дивна публіка, вони дуже стримані. В принципі, всі анекдоти, що про естонців, можна перенести на львів’ян. Вони дуже стримані. Ну, в стилі: ти граєш, а публіка стоїть так тихо і дивиться. А після концерту підходить і каже: «Ви нас розірвали». Ну, це такий темперамент. Сама україномовна прес-конференція получилася у Харкові. Навіть у Львові було більше питань російською мовою.

— Недавно вас одарили звездой. Вы ее видели?

— Олег Скрипка: Да, я ее видел ан бумагах. Это 7-го, на Ивана Купала, в прошлом году в Одессе нам подарили звезду класса… «с», по-моему. И на поверку, это оказалось две звезды. Одна большая, а другая карликовая. Ну у нас столько работы, что в небо некогда глянуть…

— Кроме памятника Независимости, какие есть еще места, которые радуют глаз?

— Олег Скрипка: Ну, Поплавский… очень радует глаз. Это символ нашей эпохи, секс-символ современной Украины и ее культуры. Это тот фаллос, которых тр… нашу беспомощную культуру, и в принципе, очень много молодых девушек, в основном, проходит через него в институт культуры. Очень много девушек хотят заниматься культурой, танцами и т.п. они тянутся в институт культуры, который самый раскрученный на Украине, и они проходят через его грязные руки. И, в принципе, этот человек, он хорошо представляет наше время, наше украинское общество. Это после некоторых политических деятелей — это самый непопулярный человек на Украине. И в принципе, очень мало людей, которые позитивно могут сказать про Поплавского, все недовольны, и он хорошо себя чувствует. Это феномен нашего государства.

— Каким памятникам вы еще пели, кроме памятника Ленину в Харькове?

— Олег Скрипка: В Одессе мы уже парочку раз для месье Дюка пели. Потемкинская лестница, на море выглядывает Дюк. Ну, правда, мы у него за спиной стояли. Спиной нас слушал, старина Дюк. Мы пели еще для памятника Бастилии, который в Париже стоит. Ну тоже фаллосоподобное такое строение, где стоит женщина, олицетворяющая республику. Для нашей новоиспеченной девушки в Киеве, мы тоже уже пели. Как раз она была еще новорожденной. Буквально парочку дней, ее поставили, и мы уже для нее спели. Потом есть у нас еще Архангел Гавриил, он же Бэтмен, на майдани Незалежности, мы для него тоже пели, для музея Ленина мы пели.

— Зачем вы принимали участие в тех попсовейших проектах, новогодних огоньках?

— Олег Скрипка: За тем, чтобы я тут сидел перед вами и вещал. Если бы мы изредка не делали эти новогодние огоньки, то мы бы сейчас сидели в подвале, и никто бы не знал о феномене украинской рок-музыки вообще. Но сейчас ситуация в нашей рок-группе такова, что мы можем уже отказываться от подобных предложений. Мы отказались от участия в «Песне года», как мы отказались от поездки на «Таврийские игры» и т.п.

— З чим у вас асоціюється Харків?

— Олег Скрипка: У Харкові гарні фотографи, ми знаємо про класних музикантів з вашого міста. І мені десь раз на дав місяці приходить касета чи диск з Харкова з класними цікавими групами. Прикольно, що у вас з’являються музиканти, артисти, які співають не тільки російською, а й українською мовою. Гарні приклади — це ТНК, це Бурмачка і група «П’ятниця», яка теж співає українською мовою. Ми з ними зустрічалися в Москві, і я вам відкрию таємницю, у нас є ідея зробити разом з ними пісню. Саме українською мовою, тому що в них українська лірика дуже класна. Що ще сказати про Харків? У вас є якась церква, на якій хрест весь час падає. Я не знаю, чому?! В Харкові класна нічна тусовка, я знаю. Сама класна тусовка в клубах — це в Одесі і у вас, у Харкові.

— Что вы не можете простить женщине?

— Олег Скрипка: У женщин, не у всех, но это заложено нашей многонациональной культурой, это как бы псевдо социальная незащищенность женщины и это у некоторых женщин стремление использовать и манипулировать мужчиной. Если мужчина хочет женщину сексуально, то женщина иногда хочет мужчину социально. Чтобы мужчина решал ее социальные проблемы. И когда тебя женщина хочет социально, это неприятно. Хочется, опять-таки, романтики, луны, каких-то отношений человеческих, а если у тебя возникают взаимоотношения с такими женщинами, то они быстренько превращаются в поездки за картошкой на дачу к теще и т. д. и т.п. Как бы, не без этого, но я как бы хочу сложить взаимоотношения с человеком, чтобы мне самому захотелось поехать за картошкой к теще, и чтобы это не было моим чуть ли не единственным мужским долгом.

— Как вы думаете, стоит ли нам, украинскому шоу-бизнесу, соваться в Россию?

— Олег Скрипка: Россия, это масса людей, очень похожих на нас. Среди них — масса очень хороших людей, которые имеют хороший вкус, они любят хорошую музыку, и они интересуются тем, что творится на Украине. И опыт показывает, что без каких-то ротаций. К примеру, наша группа «Пятница» имеет бешеный успех в Москве и по всей России. Нас хотят там слушать, и туда нужно ехать. Другой вопрос, что это рынок, рынок, более сформирован, чем украинский. И который более жесткий со всеми вытекающими последствиями. И вот туда соваться, конечно, очень сложно, а иногда и очень опасно. Опасно не для жизни, а для жизни группы. То есть группа может быть полностью вычищена из эфира, что, в принципе, произошло с нашим последним альбомом. Мы представили тяжелый альбом с довольно современным звучанием, он был вычищен из российских эфиров. Он, по-моему, там никогда не звучал, в России.