Один із 93%: чи несуть ветерани «загрозу»
«Учасники бойових дій після повернення до мирного життя можуть стати загрозою як для власних сімей, так і для всього суспільства», — заявив головний психіатр Міністерства оборони Олег Друзь 18 вересня під час засідання парламентського комітету з питань охорони здоров’я. Його слова обурили не тільки ветеранів, а й волонтерів та окремих фахівців із психотерапії. В результаті у соцмережах виник флешмоб «1 із 93%», де жартома ветерани називали себе загрозою. «МедіаПорт» розбирався, звідки взялася ця цифра, наскільки небезпечним є посттравматичний розлад і якою є роль суспільства в адаптації бійців.
Що не так із цифрою «93»?
Насправді заява Олега Друзя під час засідання комітету прозвучала так: «Як свідчить міжнародний досвід, учасники бойових дій після повернення до мирного життя можуть стати загрозою як для власних сімей, так і для всього суспільства. За статистикою, 98% з них потребують кваліфікованої підтримки і допомоги внаслідок дії бойових стрес-факторів».
При цьому під час виступу посадовця демонстрували слайди, де було зазначено, що 93% бійців «соромляться або перешкоджають прояву психічних проблем».
У соцмережах заяву інтерпретували так, що 93% ветеранів мають проблеми з психічним здоров’ям та несуть загрозу суспільству. Це викликало обурення й обговорення, внаслідок чого користувачі Facebook запустили флешмоб «1 із 93%».
Згодом Олег Друзь пояснив: йшлося про 93% із тих військовослужбовців, які мають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і приховують його ознаки і симптоми.
Невдовзі після заяви Друзя його звільнив міністр оборони Степан Полторак «у зв’язку з незадовільним виконанням службових обов’язків» та призначив службове розслідування.
Ще пізніше начальник Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ Назім Агаєв заявив, що зараз в Україні ознаки посттравматичного стресового розладу спостерігають лише у кожного четвертого учасника антитерористичної операції: «26% учасників бойових дій мали окремі ознаки посттравматичного синдрому. Із цих 26-ти відсотків 80% особового складу можуть повернутися до нормального функціонування психіки протягом двох місяців».
За його словами, такі дані випливають із досліджень центру. Тим самим у відомстві спростували заяву Олега Друзя.
Ветеран і військовий психолог Андрій Козінчук був присутній під час засідання парламентського комітету з питань охорони здоров’я, де виступав Олег Друзь. Він говорить, що фраза прозвучала по-іншому, ніж її сприйняли. Проте у компетентності цієї заяви він все одно сумнівається.
«Мені не сподобалась ця цифра, бо я її не відчуваю. 93% — це не загроза, це ті люди, які набули новий досвід, який чомусь страшний для цивільних. Людина не тільки вижила, вона рятувала інших людей. Це людина, яка в екстремальній ситуації врятує іншого», — розповідає військовий психолог та ветеран Андрій Козінчук. І додає: «Як у ветерана у мене була злість. Як психолог — я бачив некомпетентність».
Скільки учасників бойових дій в Україні мають ознаки посттравматичного стресового розладу, говорити складно. Немає жодного серйозного дослідження, яке б могло відобразити реальну ситуацію.
Це підтвердила співробітниця госпіталя мобільної оборони Євгенія Гриневич 23 вересня під час обговорення із психологами та ветеранами скандальної цифри «93%» в Українському кризовому медіа-центрі. За її словами, такі дослідження проводяться вже два роки на базі військових госпіталів, але ще не завершені.
«Точної оцінки та відсоткового співвідношення, скільки ветеранів АТО мають ПТСР і певні психічні розлади, поки що немає», — зазначила Євгенія Гриневич.
Читайте також: «Проблеми психологічного здоров’я серед ВПО. Дослідження International Alert»
ПТСР
Поняття посттравматичного стресового розладу (ПТСР) з’явилося після В’єтнамської війни. У ветеранів розлад проявляється майже за півроку після сильного стресу.
«Основними проявами ПТСР є флешбеки і непрошені спогади. Є дуже чіткий діагностичний критерій — випадання у ці спогади. У снах, на вулиці, реакція на спогади, реакція на стимули, і це не тільки на звук», — пояснює психотерапевт та молодша наукова співробітниця Інституту соціальної та політичної психології Ольга Кухарук.
Після В’єтнамської війни 30% американських військових повертались із посттравматичним стресовим розладом. Уже сьогодні, за словами Ольги Кухарук, 10-12% американських ветеранів новітніх воїн отримують ПТСР. Проте меншого відсотку, ніж 10%, серед ветеранів активно воюючих країн фахівці не спостерігають.
«Дуже часто через те, що людина не дуже розуміє, що із нею відбувається, підключаються інші розлади — депресія, вживання алкоголю, тривожний стан. Це є дуже специфічний розлад, бо має дуже сильну пов’язаність з іншими розладами», — пояснює Ольга Кухарук.
Як буде вести себе людина із ПТСР в суспільстві, важко передбачити, додає психотерапевт: «Чи буде він цією «загрозою» — не думаю. Бо все-таки ПТСР — це більше про уникання. Це більше про те, що «я не буду ходити до людей», я не буду ходити за допомогою».
Соціальний фактор важливий, певна Кухарук. Якщо суспільство реагує нормально, і сам ветеран приймає ситуацію, адаптація дається легше.
«Коли людині говорять, що ти «окей», коли є просвітницька кампанія, у людини виключається негативізм, зменшуються негативні думки про себе, відключаються ускладення, вона відсипається, вона відпочиває, її підтримують, пояснюють, що навколо відбувається, не таврують психом, у неї з’являються цілі життя та ресурс пережити це», — пояснює Ольга Кухарук.
Також для ветеранів важлива підтримка, можливість говорити про це із побратимами.
Ненасильна адаптація
Досвід війни не є достатнім приводом для виникнення ПТСР.
«Реальність війни є стресовою, але не аж такою травматичною, щоб ми говорили про те, що сама реальність війни може спровокувати якісь розлади. Для того, щоб говорити про якісь травми на війні, повинно статись ще щось дуже специфічне», — розповідає Ольга Кухарук.
У будь-якому випадку людина, що повертається із війни, має потребу адаптації до сучасного стану, переконаний ветеран і військовий психолог Андрій Козінчук, але ця адаптація не має бути насильною. Є тільки один критерій, який допоможе зрозуміти ветеранові, чи йому потрібна допомога психолога після повернення: відповідь на питання, комфортно йому чи ні.
«Що робить психолог? Він не рятує нікого. Він підтримує людину у віднайденні внутрішніх ресурсів для адаптації свого досвіду, комфортного життя», — пояснює Андрій.
Ветеранський досвід
Два з половиною роки Андрій Бондаренко воював добровольцем на передовій у найгарячіших точках. Він також вважає, що людина повинна сама відчути, чи їй потрібна допомога. «Якщо людина не може впоратися із своїми нервами — вона повинна пролікуватися, так. Бо є різні ситуації», — говорить Андрій.
Вже більше року, як він повернувся у мирне життя. У лютому 2016-го отримав поранення, переніс 19 операцій на руці. Зараз, після вживлення кісток, Андрій може рухати пальцями. Каже, що хоч ще й лікується, але може тримати автомат і збирається повернутися на передову.
Призвичаїтись до мирного життя йому спершу було непросто, але він не бачив потреби користатися послугами психолога. Найбільше, що відчув після війни — загострене відчуття справедливості: «У мене воно проявлялось до всього. Особливо до влади, до лікарів, до патріотів. І воно ніяк не зменшилось, а тільки затвердилося. Відчуття справедливості — це відчуття справедливості».
Андрій не мав жодних ілюзій щодо війни, адже їхав підготовленим із семирічний досвідом служби у Югославії.
Психотерапевт Ольга Кухарук каже, що на війні у ветеранів формуються чіткі цінності — за короткий період вони бачать те, чого не завжди побачиш упродовж мирного життя: народження, смерть, порятунок. Усе це, на думку Ольги, формує їхню реальність і потребує часу для адаптації: «Якщо ти маєш справу із такими от цінностями, то в тебе все дуже просто: або так, або так. Там дуже прості правила. А тут цих правил може бути багато. Виникає певний дисонанс, і людині потрібен час, щоб підлаштувати ці цінності, щоб вони стали суттю життя».
В цьому контексті фахівець також каже про публічну відповідальність.
«Стався один суїцид (з військовим — ред.) — попри це сталися 10 інших суїцидів, і ніхто про них не знав. Достатньо дуже специфічному психологу чи волонтеру розігнати у певних колах хвилю — для того, щоб почали робити якісь узагальнюючі висновки. Тому що ветерани є зараз у фокусі. І зараз це часто негативний фокус, бо суспільство не знає, як ставитися до ветеранів», — зазначила Ольга.
За опитуванням Інституту соціальної та політичної психології, ставлення цивільних до учасників АТО в цілому є позитивним, переважні почуття до ветеранів — повага і вдячність. Та попри це 71% цивільних сказали, що ветерани потребують психологічної допомоги. У той час як серед військових із таким твердженням погоджуються тільки 53%.
«Відповідно, коли кожен раз відбувається щось таке — це виноситься в новини і відбувається хвиля. Тоді робиться загальний висновок про самогубства, алкоголізм. Останню статистику, яку я бачила, показала, що вона не є більшою, ніж серед цивільних», — підкреслює Ольга Кухарук.
Спікери вказують на брак державної програми з допомоги адаптації після повернення з війни.
«Я хочу сказати, що у нас не все так погано, але нам треба визнати проблему, — коментує Андрій Козінчук. — У нас немає цілісної програми по адаптації ветеранів у соціумі. Та програма, яка є, називається «відправ ветерана у санаторій і там йому видадуть котлету та макарони» — не працює».
Громадське об’єднання, де Козінчук працює військовим психологом, не намагається «лікувати» ветеранів: «Люди з якими ми працюємо — вони мають бути функціональнішими після війни, ніж вони були до. Ось це наш фактор. Ми працюємо по іншій системі. Ми не лікуємо нікого. Ми не кажемо, що тобі треба психолога, ми вчимо ветеранів працювати з іншими ветеранами».
Скандальні «93%» стали не тільки приводом для флешмобу, але й показали необхідність сприйняття ветеранів та готовність суспільства розуміти.