«Герої Харкова». Водоканал
У фокусі уваги нового епізоду подкасту «Герої Харкова» — комунальне підприємство «Харківводоканал», яке забезпечує місто водою та послугами водовідведення. Як в умовах війни комунальники підтримують життя Харкова, журналісти Тетяна Федоркова та Володимир Носков розпитали у слюсаря водоканалу з Новобаварського району Олексія Гармаша. Про внесок працівників інших комунальних служб у перемогу України, яка неодмінно настане, слухайте у наступних серіях «Героїв Харкова».
Герой епізоду: Олексій Гармаш, слюсар аварійно-відновлювальних робіт комунального підприємства «Харківводоканал», Новобаварська філія
Підписуйтеся на подкаст в Apple Podcasts та Google Podcasts
Таня Федоркова: Привіт усім! Ви слухаєте новий епізод подкасту «Герої Харкова», у якому ми, Таня Федоркова і Володимир Носков, розповідаємо про воєнний Харків і його жителів. Вово, з місця в кар’єр поставлю тобі питання. Що, як ти думаєш, часто кажуть жителі інших міст про Харків, коли приїжджають сюди? Якщо забути всі ці шаблони про місто студентів, промисловість, представниками якої сфери нашого міста захоплюються, хоч час від часу ці люди і стають об’єктами критики?
Володимир Носков: Найчастіше, коли я чую про Харків, від людей, які там були, кажуть: «О! Ваше місто найчистіше!» Це правда. І це було до війни. І, що дуже приємно, і зараз так говорять люди. Незважаючи на те, що місто постійно обстрілюється, як артустановками, так і ракетами, але все одно, місто в порядку, і що не менш важливо, є вода, є газ, електрика, все, що необхідно для міста Харкова.
Таня Федоркова: Так, дійсно, ти вгадав. Сьогодні ми будемо говорити про комунальників. І я згадую перші місяці повномасштабного вторгнення, це був березень, майже щоденні обстріли міста з артилерії. І попри все це дорожники приїжджали на місця обстрілів або за кілька годин після події, або наступного ранку, щоб заасфальтувати ці ями.
Володимир Носков: Перед війною, я пам’ятаю, нас дуже лякали, що перед війною повинно перше, що повинно «лягти» — це комунальна сфера. Я пам’ятаю свій ранок 24 лютого, що я перше зробив, то набрав повну ванну води. Думаю, що це ж точно мають обстріляти, вивести з ладу систему водопостачання. І згадай перші дні, скільки були вкидів у пабліках місцевих, саме того, що зупиниться постачання гарячої води, холодної води, просто стільки фейків! Відрубають електрику.
Таня Федоркова: Насправді час від часу, дійсно, були перебої. Тимчасово не працювало світло, не було води. Але все це досить оперативно усували. Попри авіаудари, які у перші дні були постійними, у березні, обстріли, ми телефонували у ці комунальні підприємства або обленерго, і вже за кілька годин саме по Харкову знову з’являлося і світло, і вода.
Володимир Носков: І треба сказати, що люди працюють у небезпеці. Перші дні вони точно не мали спецзасобів, захисних жилетів, вже потім у них з’явилися за допомогою благодійних міжнародних організацій, міської влади, але ж спочатку люди працювали просто у звичайних костюмах.
Таня Федоркова: Тоді Маша Малевська, наша колега, журналістка СТБ, записала ці знамениті слова робочого з бригади дорожників.
«Ми помремо стоячи, ніж будемо жити на колінах».
Володимир Носков: Я пам’ятаю, що у різний час ми ставилися до харківського патріотизму по-різному. Подекуди він невиправдано зашкалював у наших співгромадян. Ще і міська влада навіть від часів Володимира Шумілкіна, а потім Добкін, Кернес, Терехов культивували цей патріотизм, що: так, ми харків’яни, наше місто найкраще, тому що ми найкрутіші, але сьогодні ми можемо з упевненістю говорити, що дійсно цей харківський патріотизм, якщо брати представників комунальної сфери, він виявився виправданим. Принаймні, бачиш, з перших днів повномасштабного вторгнення не виправдалося найжахливіше очікування: це руйнація комунальної сфери, що люди залишаться без світла, тепла, газу, без нічого.
Таня Федоркова: У фокусі нашої уваги сьогодні — комунальне підприємство «Харківводоканал», яке забезпечує харків’ян водою і послугами водовідведення. За час війни точно відомо про одного загиблого працівника підприємства. 1 серпня внаслідок обстрілу зупинки громадського транспорту загинув машиніст екскаватора Микола Токар, у вересні йому мало виповнитися 72 роки. Майже тридцять років чоловік працював у водоканалі. І того ранку, близько сьомої години, ймовірно, направлявся на службу. Я познайомилася з одним з працівників «Харківводоканалу» з Новобаварської філії Олексієм Гармашем. Він обіймає посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт і працює у «Харківводоканалі» 13 років.
Олексій Гармаш: Наша задача полягає в тому, щоб жителі були цілодобово, сім днів на тиждень, з водою. Це наша задача. Ліквідація аварійних пошкоджень, абсолютно будь-який ремонт, тільки зовнішніх мереж. Зараз графік: два через два. Але у перші три місяці не було такого. Ти розумієш, що тобі потрібно виїжджати працювати. Хто поїде, якщо не ми? Надходить заявка, упродовж пів години ми виїжджаємо. Якщо це нічний час, то ми вранці приїжджаємо. Або вночі виїжджаємо на огляд, відключаємо аварійну ділянку, а вранці вже беремо його в роботу. Копаємо, задіюємо усю спецтехніку, яка є на підприємстві, відкопуємо, визначаємо місце і характер пошкодження, і вже ухвалюємо рішення, як ліквідувати цю аварію. Бувають, складні аварії, але справляємося.
Таня Федоркова: Чи були аварії, безпосередньо пов’язані з війною?
Олексій Гармаш: Було таке. Змінилося все кардинально. Я з 1 березня переїхав з родиною до бомбосховища. Я жив три місяці у бомбосховищі на підприємстві. Я перевіз дружину, дитину і кота. Були такі випадки, що потрібно було вночі виїжджати. Це було, звісно, небезпечно, але виїжджали.
Таня Федоркова: Бригада Олексія на початку війни обслуговувала не тільки свої ділянки, а й решту районів. А Новобаварський район, за який відповідає філія Олексія, одним з перших у Харкові потрапив під авіабомбардування російських окупантів — пам’ятаєш авіаудар по будинку на Холодній Горі, один з перших масштабних ударів, коли вісім харків’ян загинули.
Олексій Гармаш: Прильоти дуже сильно пошкоджують магістралі, це не передати. Буває, приїжджаємо, а там кратер 8х8 і труби немає, просто її не існує. Доводилося міняти по 150 метрів магістралі. Було пошкодження на водоводі, магістральному, великого діаметру 1600 мм, який живить пів міста водою. Ми справилися буквально за 11 годин, усунули цю досить серйозну аварію, на глибині сім метрів, довелося вирізати вікно технологічне, спускатися до труби, і 4,5 години зі зварювальником варили трубу. Були складні пошкодження. Тюрма, вулиці, що поруч, приватний сектор, житлові будинки. І водовід йшов на всі ці будинки, приватний сектор. Шість авіабомб прилетіло, 500 кг. Зруйнувало нашу трубу діаметром 400 мм у трьох місцях. Поміняли 150 м труби через це. Тиждень розбору завалів і три дні — ліквідація пошкодження із заміною. Нещодавній приклад (ракета вдарила біля коледжу у центрі Харкова): прилетіло — замінили. Наступного дня вже асфальт лежить. Виїхали вночі, із супроводженням, визначили, що це магістральна теплотраса, що живить 25 будинків, передали на «Тепломережі». «Тепломережі» вже наступного ранку спільно з комунальниками розбирали завали, усували пошкодження.
Таня Федоркова: І це паралельно з вашою повсякденною роботою, звичайні пориви.
Олексій Гармаш: Так, ми виїжджали і на такий порив, закінчували, їхали по своїх заявках. Багато людей повиїжджало, залишивши квартири, приватні будинки, затоплює будинки, двори.
Таня Федоркова: Яка атмосфера у вас у колективі? Наскільки багато людей виїхало? Чому ви не виїхали?
Олексій Гармаш: У нас на підприємстві дружній колектив. Працівники, які залишилися в області, не вийшли на роботу. А хто у місті, так, є люди, які не повиходили, хто виїхав за межі Харківщини. Але людина сама визначає, що для нього краще: залишитися у місті чи виїхати у безпечне місце? Я не виїхав, залишився у місті. З 24 лютого. Це моє місто.
Таня Федоркова: А як родина? Можливо, були якісь думки, бо зараз ракетні обстріли посилилися.
Олексій Гармаш: Були розмови, але до того, щоб виїжджати… до такого не доходило.
Таня Федоркова: Там, де ви живете зараз, безпечно?
Олексій Гармаш: Зараз немає такого поняття: «безпечне» місце у місті. Зараз абсолютно небезпечно. 50 на 50.
Таня Федоркова: Як до вас ставиться населення? Як взаємодієте з людьми.
Олексій Гармаш: На початку [війни] нам дякували, а потім якось почали знову: «вода тече, нічого не робите». Приїжджаємо. «Чого ви приїхали?» Розкопали дорогу. Але ж ми не просто так приїхали, ми приїхали усунути пошкодження, щоб усі були з водою! Ми завжди прибираємо на місці розриття. Приїдуть спеціально навчані люди і заасфальтують. На початку, коли були морози, люди виносили нам термоси з кавою, чаєм, печивом, тобто з вдячністю.
Таня Федоркова: А зараз звикли вже до цього.
Олексій Гармаш: Або можна згадати, коли фотографують, як шість людей стоять, один в ямі. А що? Семеро людей в яму залізуть? Одна людина працює в ямі, решта дивиться за ямою, щоб стіни не обвалилися.
Таня Федоркова: Наскільки ця робота є специфічною, не будь-хто може її виконувати. Наскільки ви взаємозамінні?
Олексій Гармаш: Незамінних людей немає, складно відповісти на це питання. Все приходить з роками. У нас залишилися люди, які давно працюють. Коля Репринцев, начальник Сальков Євген Миколайович, Сергій Самойлов, Євген Горбатенко. Зараз дефіциту немає у працівниках, всіх вистачає, є обладнання.
Володимир Носков: Люди, які безпосередньо зайняті ремонтом водопостачання, забезпеченням міста водою, їхню роботу фінансують, неначе у них все норм. І тут ще треба сказати, що благодійники допомагають і обладнанням, і машинами, ми бачимо про це новини. І Ігор Терехов постійно говорить, що на зв’язку з різними містами-побратимами Харкова, вони у нього запитують, що зараз потрібно, яке обладнання. Хоча ти ж бачиш, що ми зараз спостерігаємо? Ворог активізує свої зусилля в напрямку знищення систем теплозабезпечення. Тут ми можемо згадати ТЕЦ-3.
Запис телемарафону, ведучий: Харківщина сьогодні також була під постійними обстрілами. З нами на зв’язку Олег Синєгубов, голова місцевої військової адміністрації.
Олег Синєгубов, голова Харківської ОВА: Ми працюємо із містом, із районами, над відновленням критичної інфраструктури, оскільки ворог також б’є і нещодавно пошкодив ТЕЦ-3 у місті Харкові. Це одне з великих підприємств, які забезпечують майже третину міста Харкова теплоносієм і гарячою водою. У нас наразі завдання через резервний фонд, який нам було виділено, і ми знову будемо звертатися до уряду за цим, щоб максимально відновити критичну інфраструктуру і підготувати місто, область до зимового періоду.
Володимир Носков: Тут ми можемо згадати інфраструктуру тепломереж. І про це вже говорив Ігор Терехов, міський голова Харкова, що, на жаль, активізувалися дії російської армії щодо знищення систем комунальної сфери…
Ігор Терехов, Харківський міський голова, у телемарафоні: Насправді ситуація дуже складна, загострюється вона тим, що цілеспрямовано російський агресор руйнує нам інфраструктуру міста. Я маю на увазі і ТЕЦ, і трансформаторні підстанції, і водогони, і системи теплозабезпечення, тому це великий виклик, і сьогодні ми працюємо над тим, як цей виклик усім містом, комунальними службами пройти.
Володимир Носков: …І що всім нам зараз потрібно акумулювати свої сили, зібратися, все це витерпити, а головне — є завдання запустити сезон опалення. Та що там говорити! Я вже з батьками своїми говорим, знаю, і у інших є тривога: чи зможе місто вижити восени, взимку, навесні, коли є холоди. І як нам доведеться жити? Під ковдрами, як казав Віталій Кличко, мер міста Києва, який говорив, що киянам потрібно приготувати теплий одяг, ковдри і так далі.
Запис телепрограми, ведуча: Готуємо теплий одяг і ковдри, — закликає киян Віталій Кличко, мер міста. В інтерв’ю інтернет-виданню «Бабель» столичний голова відзначив, що український уряд обіцяє газ для населення цієї зими, причому за старою ціною і влада міста своєю чергою робить все можливе, щоб забезпечити жителів міста теплом, прораховує різні можливі сценарії: «Ми не виключаємо, що можуть бути терористичні акти, атаки по газонасосних станціях. Цей сценарій ми теж враховуємо. Ми закупили генератори, паливо для цих генераторів. У першу чергу, вони підуть на лікарні, на садки і школи. Ми зробимо все можливе і неможливе, що залежить від нас, щоб в оселях було тепло. Але прошу кожного підготувати теплий домашній одяг, теплі ковдри, тому що не виключаємо, що температура в домівках буде на декілька градусів нижчою за норму. Норма — 21 градус, а може бути 19 чи 18. Можуть бути і перебої з електрикою. Сподіваємось і зробимо все для того, щоб цього не було».
Володимир Носков: Чи можемо ми витримати і вчасно реагувати на виклики тих, хто запускає ракети?
Таня Федоркова: Так, і цю тему ми теж обговорювали з Олексієм, про опалювальний сезон і про виклики, які стоять перед містом. І він відповів, що все, що залежить від нього самого і від його команди, вони будуть робити.
Олексій Гармаш: Ми все робимо, щоб усе було добре. Якби з неба нічого не летіло, все буде добре. Що про них [росіян] можна сказати? Що вони роблять? Це демони.
Таня Федоркова: Жахливі події останніх днів. Росія і не закінчувала ракетний терор по нашому місту. Щодня і щоночі ми чуємо ці ракетні удари. Окупанти нищать підприємства, мережі, комунікації, заклади освіти, а й житлові будинки, гуртожитки. Після двох днів масованих ударів по Харкову 17 та 18 серпня на цю годину загинуло 24 людини (доповнено: 25 людей), ти знаєш, що у Харкові 19 серпня був день жалоби за загиблими від російських обстрілів.
Володимир Носков: Я пам’ятаю голос Тамари, здається, так звати мешканку, яка просто перелічує прізвища людей, яких вона поруч з собою не бачить…
Тамара Крамаренко, мешканка гуртожитку, запис Суспільного Харків, 17 серпня: Один довгий коридор, у кожного своя кімната. Ну людей 50 у цьому будинку точно будуть, якщо нас тільки четверо уціліло. От дівчина з чоловіком, я і Вадим. Все, більше ми нікого не бачимо. Ні дядю Борю, ні тітку Аню, ні Свєту, мою сусідку, ні трьох братів… Люди постраждали, за що?
Володимир Носков: Знаєш, у мене склалося враження, вона трохи не народилася в цьому гуртожитку, це я так умовно кажу. Життя у гуртожитку зовсім інше, ніж у квартирі. Там товаришують, приятелюють поверхами, між собою, спільні столи, спільні свята. І от людина, яка весь час прожила в гуртожитку, можна сказати, втратила величезну свою сім’ю, це жахливо. Це жахливо, якщо вона залишилася сама. І ще згадаю історію про глуху дівчину. У мене так склалося, що я готував передачу про життя глухих людей в умовах війни, і якраз через день мала вийти передача, і тут ця харківська історія. І, звісно, що одразу виходжу на контакт із перекладачами жестової мови, вони одразу дивляться на внутрішні Telegram-канали глухих. Глухі починають з’ясовувати, хто ж там міг жити, і що робити, як врятувати, тому що є проблема: глухі люди не можуть дати сигнал рятувальникам, що вони опинилися під завалами і де їх шукати. Так, вони голос можуть подати, але він не настільки може бути сильним. В результаті вижила глуха дівчина, а її батьки, мати і брат, чуючі, загинули. Тобто дівчина залишилася одна, нечуюча. І так складно, а в умовах війни ще складніше.
Таня Федоркова: Говорили також про ці події з Олексієм. Він описав свої емоції і розповів про свої почуття, коли бачить всі ці руйнування.
Олексій Гармаш: Тяжко, звісно, на все це дивитися. Коли проїжджаєш або безпосередньо біля цього місця працюєш. Звісно, дико, що ти там був буквально пів року на тому місці, все було добре, люди сиділи на лавочках, діти на дитячому майданчику бігали, машини їздили. А зараз ти приходиш, а на цьому місці нікого немає. Самі руїни залишилися.
Таня Федоркова: Це Олексій говорить про свої емоції, а трошки раніше він мені сказав, що він упевнений в тому, що Харків стане ще красивішим, ніж був.
Олексій Гармаш: Навіть не знаю, з яким містом порівняти. Не просто ж кажуть, що це найкраще місто було! Патріотичність, так. Вона і була, і зараз ще більша стала. Усі комунальники, я вважаю, вони усі герої. Абсолютно усі! Це Харків.