«Герої Харкова». Рятувальники
З початку російського вторгнення харківські рятувальники загасили понад тисячу пожеж, викликаних російськими обстрілами, близько шести тисяч вибухонебезпечних предметів знешкодили. Виконуючи службові обов’язки, у Харкові та інших містах області загинули троє працівників ДСНС, смертельні поранення отримали троє піротехніків. Про рятувальників Харківщини — другий епізод подкасту «Герої Харкова».
Герой епізоду: Сергій Білоус, рятувальник-верхолаз, начальник караулу пожежно-рятувальної частини №8
- Підписуйтеся на подкаст в Apple Podcasts та Google Podcasts
Таня Федоркова: Усім привіт. Це другий випуск подкасту «Герої Харкова». Мене звати Таня Федоркова, традиційно на зв’язку — Володимир Носков. Цього разу говоримо про рятувальників Харківщини. П’ять місяців війни вони гасять пожежі, викликані російськими обстрілами. Щодня розміновують місто. Збирають уламки ворожих снарядів і ракет. Вово, чуєш мене?
Володимир Носков: Так, я тебе дуже добре чую. Якраз вдень, коли ми з тобою записуємо подкаст, стався черговий приліт ворожої ракети в Чугуїв…
Таня Федоркова: Дійсно, в останні дні Чугуїв, як і Харків, майже щодня піддається і ракетним, і артилерійським обстрілам. В ніч на 25 липня російська армія вдарила по будинку культури та місцевій школі. Про наслідки того удару на місці події журналістам розповіла міська голова Галина Мінаєва.
Галина Мінаєва, Чугуївська міська голова, 25 липня: З 3:00 до 4:00 були ракетні удари по нашому місту. Зараз ми перебуваємо у самому центрі міста, де будинок культури. Не було ні військових, нікого, просто будинок культури. Сьогодні ми бачимо, що від нього залишилося. Будинок повністю зруйнований, він не підлягає відновленню… На жаль, також зруйновано повністю школу, також цивільний об’єкт. Там зовсім нікого не було. І я зовсім не розумію, кому ця школа заважала.
Таня Федоркова: Під завалами будинку культури вдалося врятуватися трьом людям. Один з них — переселенець і волонтер Мансур Хакімов, який до 2014 року жив в Алчевську, захопленому бойовиками місті на Луганщині. Є відео рятувальників, як Мансур, кульгаючи і радіючи, виходить з-під завалів чугуївського будинку культури.
Таня Федоркова: На жаль, надія, що трьох інших людей знайдуть живими, не справдилася. Під завалами загинув брат Мансура Сардор та Вікторія Мішаріна, які активно займалися волонтерством у Чугуєві — за підтримки благодійних організацій та небайдужих людей вони готували їжу для місцевих жителів та переселенців. Серед загиблих також — 83-річна Світлана Попкова, місцева жителька. Про неї відомо небагато: з того, що вдалося дізнатися від людей, які її знали, жінка була прихожанкою місцевого храму, прийшла ночувати у будинок культури. Пошуково-рятувальна операція тривала три дні. Увесь цей час на місці, крім місцевих добровольців, працювали рятувальники. І саме про рятувальників сьогоднішній наш подкаст.
Володимир Носков: Якраз, коли надходить, можна сказати, сигнал про повітряну тривогу, одразу на автоматі, напоготові, стають рятувальники, бо вони розуміють, якщо прилітає ракета, починається черговий обстріл з якогось ствольного озброєння, значить, це їм буде робота, тобто для них сьогодні сигналом є ось це повідомлення про повітряну тривогу, про черговий обстріл. І їхня робота в умовах повномасштабної війни розпочалася буквально у першу годину.
Таня Федоркова: До твоїх слів хочу додати трохи статистики, яку надав речник Головного управління ДСНС Харківщини Євген Василенко: з початку російського вторгнення, 24 лютого 2022 року, рятувальники Харківщини виїжджали на виклики понад 4800 разів, з них понад тисячу разів — на гасіння пожеж, пов’язані з обстрілами. Є також окрема статистика виїздів на знешкодження мін, вибухонебезпечних предметів, ракет — понад 6700 виїздів. І щодня на чергування, за словами Євгена Василенка, заступають близько шестиста працівників ДСНС, напоготові щодня 150 одиниць техніки.
Взагалі до Служби порятунку Харківщини належать окрім, власне, пожежників, ще й піротехніки, водолази та верхолази. І наш співрозмовник сьогодні — Сергій Білоус, він обіймає посаду начальника караулу пожежно-рятувальної частини №8, і є одним з тих двох людей, які окрім гасіння пожеж, виконують складні висотні роботи — йдеться про демонтаж небезпечні конструкцій аварійних будівель. Аварійних — внаслідок обстрілів, влучання російських ракет.
Володимир Носков: Так, можна констатувати, що для працівників ДСНС, фахівців, які займаються якраз висотними роботами, вже стало, у сумному плані, але рутинною роботою. Зрозуміло, що після вибухів, чергових обстрілів, треба все прибирати, бо інакше, це може бути небезпечно людям, які можуть йти повз вулицею, повз зруйнованого будинку. Тому їм потрібно швидко працювати. Тим паче це ж не просто прибирати плити, вони дивляться, чи нікого не залишилося там, під завалами.
Таня Федоркова: Кількість таких будівель рахується сотнями та вже й тисячами. Статистику наслідків п’яти місяців російського вторгнення днями озвучив голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов.
Олег Синєгубов: Ми маємо знищену інфраструктуру, житлову інфраструктуру, більше 4000 будівель, враховуючи і житловий фонд, школи, дитячі садочки, адмінбудівлі, заклади культури тощо.
Володимир Носков: Якщо тільки брати Харків, то тільки шкіл — понад сотня. Що вже говорити про лікарні, соціальні об’єкти, багатоповерхівки. Якщо ми заглянемо на П’ятихатки, Північну Салтівку, Олексіївку. Зрештою, ті куточки Харкова, де найбільше обстрілюються.
Таня Федоркова: Повернемося до рятувальників. З перших днів війни у Харкові, на його околицях, в інших районах області щодня ставалися пожежі, іноді це десятки пожеж, або масштабні пожежі. Це щоденна робота рятувальників. Якщо зараз відкрити канал харківських рятувальників на YouTube, то можна побачити, який обсяг роботи вони виконують. Попри надскладні умови, обстріли. Щодо обстрілів. Як ти знаєш, за одним обстрілом можуть відбуватися повторні. І хоча рятувальники перечікують і не одразу виїжджають, все одно обстріли непередбачувані. У березні після обстрілу ринку «Барабашово» загинув рятувальник Олександр Подольський. Йому був 31 рік. Далі хочу, щоб ми послухали фрагмент з прощання рятувальника…
Олена Подольська, березень 2022, звернення до колег загиблого рятувальника: Я вам дуже вдячна за все, що ви зробили. У мене до вас одне тільки прохання: бережіть себе, щоб було менше ось такого… Бережи вас Бог!
Таня Федоркова: Були ще люди, які загинули від російського вторгнення внаслідок обстрілів. Це один рятувальник в Ізюмі, один в Балаклії, а також троє піротехніків, які загинули внаслідок підриву на ворожих снарядах. Незважаючи на те, що це окремі підрозділи, все одно це єдиний гарнізон рятувальної служби.
Таня Федоркова: З того, що ще я хотіла сказати, я собі написала трохи схематично — випадки ракетних обстрілів по Харкову, коли на вулиці Чоботарській завалило подружжя у власній спальні. Рятувальники прибули доволі швидко на місце події і відкопували цих людей. Врятувалися дивом, по-перше, вони були так завалені, що їм можна було чимось дихати.
Володимир Носков: Я взагалі розумію, що для рятувальників найголовніше — швидко приїхати і майстерно працювати, якщо можна вжити це слово. Принаймні, розбирати так завали, щоб не зашкодити людям, тим паче людям, які в цей час переживають величезний стрес. А коли ми беремо ще й дітей, то в цей час ще треба підтримувати дитину. Тут їм доводиться бути і психологами, доводиться весь час підтримувати цей зв’язок. Принаймні, давати до останнього надію, що ми з тобою, ми тебе не залишаємо. Щоб людина змогла там, у замкнутому просторі, дочекатися, поки її витягнуть, коли вона вже опиниться у безпеці. Тому можна сказати, що професія рятувальника є такою мультифункціональною. Це не просто технічна робота, де є певне обладнання, якісь технічні прилади. Тут треба проявляти свої найкращі людські якості. Мені здається, це дуже важливо сказати.
Таня Федоркова: Ти сказав з приводу універсальності роботи. Можна сказати, що людина, з якою я спілкувалась, — Сергій Білоус, саме такий і є. Окрім цієї специфічної роботи по розбору цих небезпечних конструкцій, які можуть впасти на голову, він бере участь у всіх інших заходах порятунку на Харківщині.
Сергій Білоус: У зв’язку з війною було сформовано верхолазний загін співробітників ДСНС, які мають навички альпінізму, пройшли навчання. Ми проводимо розбирання аварійних конструкцій на висоті, демонтаж. Зазвичай це плити, які мають вагу від 5 до 10 тонн. Плити зависають у нестабільному положенні, тому можливе їхнє самовільне падіння. За допомогою спеціального спорядження ми підіймаємось на висоту і проводимо їхнє контрольований демонтаж. Дві особи: я та мій напарник Кирило. Ролі рівнозначні — це альпініст та рятувальник. Також працюємо на завалах, де потрібно провести пошукові роботи, де треба відшукати потерпілих або загиблих осіб по всьому Харкову та починаємо виїжджати по області, де безпечно стало.
Володимир Носков: Війна їх змушує збільшити штат. Якраз людей, які працюють над розбором різних завалів і людей, які ведуть розмінування територій. Збільшується фінансування з бюджету, проговорюється про те, щоб готувати фахівців і збільшувати штат ДСНС. На жаль, є така сумна статистика і сумна даність війни.
Сергій Білоус: На наш графік впливають обстріли. Є моменти, коли прилітає поруч з нами. Найбільш зруйновані, звісно, Північна Салтівка, де багатоповерхові будинки. Коли були моменти затишшя, ми там працювали. Зараз там періодами проходять обстріли… Комісія з керівництва міста приїжджає, проводить обстеження будинків, визначає необхідний обсяг робіт, далі передає заявку до нашого Головного управління, якщо це так звані планові роботи з демонтажу. Якщо це позапланові внаслідок обстрілів, який щойно стався. Таким прикладом є обстріл будинку на вулиці Кооперативній, там були проведені оперативні роботи з демонтажу аварійних конструкцій.
Таня Федоркова: Є окуповані території, там залишаються рятувальники. Як ми говорили з тобою про екстрену медичну допомогу, яка залишається на окупованих територіях, так само залишаються на окупованих територіях рятувальники, які продовжують гасити пожежі і долати наслідки обстрілів в районах окупованих.
Володимир Носков: Мабуть, іншого варіанту у цьому немає. Якщо ми вважаємо себе, свою державу цивілізованою, то ми не маємо залишати своїх людей на тимчасово окупованих територіях і їм допомагати будь-що. Якби ми були дикунською державою, як то Росія, то ми б залишили своїх. А оскільки ми говоримо про те, що ми мирна нація, мені здається, це абсолютно нормально, що там люди працюють. Головне, щоб ці фахівці, відчували підтримку центрального керівництва, українського керівництва. Головне, щоб ці люди мали і технічне обладнання, і фінанси допомагати, щоб вони там себе не відчували залишеними, ось це мені здається важливим.
Таня Федоркова: Давай послухаємо, що говорить Сергій Білоус про свою роботу, специфіку своєї діяльності.
Сергій Білоус: Обсяг роботи дуже великий, тому потрібно її швидше виконати. Намагаємось якомога більше виконати за менший проміжок часу. Населення до нас зазвичай не звертається з питаннями. Буває, що пропонують чай, каву. Нам потрібно спрогнозувати, як поведуть себе будівельні конструкції, які є аварійними, які є зафіксованими, як вони в подальшому, куди будуть падати — врахувати ці всі моменти, щоб не скинути більше, ніж потрібно. Багато факторів потрібно прорахувати, а потім вже беремо, виконуємо роботу. Використовуємо обв’язки, верхня та нижня мотузки, карабіни, спускові та підйомні пристрої. Чіпляємось: або за конструктив будівель, якщо це дозволяє, або через автопідіймачі та автодрабини наші.
Таня Федоркова: Ми розмовляли з Сергієм Білоусом на Північній Салтівці, одному з найураженіших районів Харкова від російських обстрілів. Є будинки повністю зруйновані, є будинки, які частково зруйновані, але все одно, скоріше за все їх будуть зносити.
Володимир Носков: Ігор Терехов сказав в останньому інтерв’ю, що там десь п’ять сотень будинків непридатних до відновлення. Тобто руйнування вже надто серйозні.
Таня Федоркова: Так, він назвав кількість харків’ян, які залишились без квартир.
Ігор Терехов, 18 липня 2022, в інтерв’ю Суспільному Харків: 150 тисяч харків’ян залишились без квартир. Тому їх потрібно забезпечити житлом. Багато з них сьогодні поїхали. Звісно, ми зіткнемося із певним викликом, коли люди захочуть повернутися, а повернутися їм немає куди.
Володимир Носков: Я тобі мушу сказати, що тут, перебуваючи у Львові, спілкувався не з одним подружжям, мабуть, до десятка людей, які переповідали історію, що їм нема куди повертатися через саме руйнування. І люди реально у стресі. Вони з одного боку, чекають перемоги, коли закінчиться війна. А з іншого боку вони у сум’ятті, бо не знають, що робити.
Таня Федоркова: Як працює підрозділ Сергія, він розповідає, що коли місцева влада, спеціальна комісія оглядає будівлі, вони фіксують ці небезпечні конструкції і тоді вносять заявку, щоб їх демонтувати.
Володимир Носков: Тобто ухвалюють рішення, що цей будинок піде під демонтаж, так? Або, наприклад, частково ми відсікаємо такий і такий під’їзд і щось може залишитися більш-менш придатним. От наскільки я зрозумів зі слів міського голови Ігоря Терехова, це відбувається саме за таким принципом.
Таня Федоркова: Так. І в багатьох таких будинках, попри те, що вони аварійні, попри те, що частина конструкцій зруйнована, знищена, демонтована, залишаються люди, вони туди повертаються, живуть у повністю вигорілих або напівзруйнованих хатах своїх, квартирах. Йдеться здебільшого про людей похилого віку, які таку філософію, притримуються думки, що я вже помру тут, у своїх стінах.
Володимир Носков: Для мене це взагалі складно сприймати. Перед моїми очима розвалена будівля, майже нічого не залишилось. І от одинока людина, коли вона говорить такі слова, що я звідси нікуди не піду, що я тут все життя своє прожила і що мені тепер? Для мене взагалі настільки складно психологічно сприймати. Тобто, ця людина все ж таки може знайти якийсь прихисток, принаймні спробувати. А вона залишається. Тобто я не знаю, як краще у цьому випадку чинити. Чи щоб до цих людей приходили психологи, проводили якісь інші фахівці соціальних служб, намагалися розмовляти, наводити якісь аргументи, що треба далі жити, не можна тут залишатися. Складно говорити, наскільки це правильно чи неправильно, що люди не виїжджають з цих обгорілих, зруйнованих стін.
Таня Федоркова: Так, дуже складне питання. Особливо у селах, наприклад. З того, що я знаю, наприклад Золочівська громада, яка піддається постійним обстрілам, там вже просто немає живого місця. Це не єдина така громада, але, тим не менш, ми постійно отримуємо інформацію про знищення об’єктів і приватних, і підприємницьких на території Золочівської громади, яка є прикордонною до Російської Федерації, звідти постійно йдуть обстріли. І люди, які живуть у селах, вони приросли до своїх хат, вони просто відмовляються кудись рушити попри те, що їх постійно вмовляє місцева влада. І коли я знову чую або пишу новини про те, що знову вдарили по тій чи іншій громаді, і там знову є загиблі… Був час, коли я була зла на місцеву владу, яка не могла взяти якийсь автобус, посадити людей, знайти, куди їх розселити, вмовити їх, примусити. Колеги мені тоді відповідали, що примусово це зробити ніхто не може. І люди такі, що от в один день воно бахкає-бахкає, а потім тихо і начебто все закінчилось. У людей з’являється знову ця надія, вона дуже підступна. Через день вбиває п’ятьох людей і знову починаються сумніви, чи дійсно мені варто тут залишатися. І оця постійна…
Володимир Носков: …гойдалка. Я тут ще хочу згадати чернігівський досвід, я робив історію про Альберто Кортес, латиноамериканця латинського походження, він зараз живе під Києвом. І він, побачивши великі руйнування на Чернігівщині, проїхався селами і першому своєму підопічному придбав за допомогою дописувачів у Facebook, своїх друзів, спортсменів, бізнесменів модульний будиночок. Потім ще три будиночки вже придбав. І цей дід, от що цікаво, попри те, що дякує Альберто за модульний будиночок, каже: «А ви знаєте, якби мені оцей сарайчик, в якому я вже жив, після того, як зруйнували будиночок, зміцнили, поклали тут підлогу, то краще б я жив у сарайчику». Мені здається, йдеться тут вже про певну психологічну деформацію людини. Коли людина вже не може в повній мірі оцінювати свої дії і ухвалювати рішення, які дійсно можуть вберегти життя. Слово, яке ти сказала — прив’язані, прикипіли до своєї хати. Мені здається, тут і влада має працювати, і залучати психологів, фахівців, які володіючи певним інструментарієм могли б людей спонукати не ризикувати своїм життям, а виїжджати.
Сергій Білоус: Робота з ними сподобалась, мовного бар’єру не було, оскільки розуміли один одного, принципи роботи одні й ті самі. Вони більш педантичні, більш підходять до всього з опаскою, ми більш відважні.
Таня Федоркова: Це Сергій Білоус розповідає про досвід співпраці з волонтерами з-за кордону. Це професійні рятувальники, які приїжджали до Харкова на допомогу рятувальникам Харківщини.
Володимир Носков: Я давно хотів про це якраз поговорити. Це настільки вражаюче. Уяви собі — людина живе в Америці чи в якійсь мирній європейській державі, залишає свою роботу, бере за свій рахунок чи відпустку, їде в Україну, де йде війна, розуміючи, а вони розуміють це, тому що вони працюють в таких службах і розуміють, що тут може бути і ризик, і загроза життю. І попри це вони виїжджають. Це особисто у мене настільки не вкладається в голові. Мене це реально дивує і реально ти такими людьми захоплюєшся.
Таня Федоркова: Так, йдеться не тільки про рятувальників, а й про інших людей, які хочуть допомогти, і про волонтерів — люди, які приїжджають на Харківщину і всіляко допомагають. І люди, пов’язані з медициною, і військові, ми ж знаємо.
Володимир Носков: Так. І грузини, і американці. І ми знаємо, що гинуть добровольці з інших країн.
Таня Федоркова: На жаль, є втрати. І жінка серед загиблих військовослужбовців.
Володимир Носков: Я взагалі спостерігаю, що війна відкриває в людях як погані такі якісь якості, але скільки неочікуваних і добрих якостей відкриває війна в людях! Просто вражаєшся і вже думаєш, як би ти міг з цією людиною співпрацювати чи спілкуватися, щось робити спільне після війни. Це неймовірно. І нам потрібно цінувати цей досвід і ці відкриття в людях.
Таня Федоркова: Зараз послухаємо, що говорить про свою роботу Сергій Білоус. З приводу кількості викликів, як він взагалі прийшов до такої роботи, як ставляться його родичі…
Володимир Носков: Перш ніж ти включиш запис, мені просто цікаво портрет, яким на твій погляд ти відчула цю людину, бо я за голосом чую, що він такий стриманий, міцний хлопець. А от яким ти його побачила?
Таня Федоркова: Так само. Дійсно, це молода людина, яка, як мені здалося, не боїться взагалі нічого. Обстріли і обстріли, висота — висота, пожежі постійні. Робота рятувальників дійсно захоплює. Перехоплює дух, коли спілкуєшся з людьми таких професій, які від початку, без ніякої війни, з початку свого обраного професійного шляху вони покладають життя на людей.
Володимир Носков: Вони абсолютно не вважають щось, знаєш, таким надзвичайним у своїй роботі. Вони говорять: а що, ми до війни не витягували людей з вогню чи з-під завалів? Тобто для них є абсолютно нормальним те, чим вони займаються. Вони більше дивуються послідовній жорстокості, бентежаться руйнуванням, кількістю загиблих людей, але вони абсолютно нормально сприймають ту справу, якою звикли займатися все своє життя.
Сергій Білоус: 24 лютого я повинен був заступити на добове чергування. Просто довелося приїхати до частини на пару годин раніше через оголошений збір особового складу. Заступив та виконував свої прямі функціональні обов’язки по гасінню пожеж та рятуванню людей. Якщо відсутні роботи по демонтажу, то заступаю у штатному режимі та виїжджаю разом зі своїми підлеглими. Безпосередньо по висотних роботах робота розпочалась із середини березня: відшукували тіла та знімали аварійні конструкції у Харківській обласній адміністрації. У лютому було багато виїздів, у березні ще більше. Затишшя було, а потім кінець квітня-травень, пішло знову збільшення. Зараз знов, на щастя, йде на спад кількість пожеж, але їхні масштаби стосовно людських жертв — це дійсно трагедія.
Таня Федоркова: Ще один момент, про який я питала у Сергія. Пам’ятаєш, ти мене навів на думку в минулому випуску, що людям естрених служб потрібна психологічна підтримка? Я спитала в Сергія, чи є в нього можливість отримати психологічну підтримку, адже робота його пов’язана з тим, що він витягає людей, в тому числі загиблих людей. І він сказав, що він такої підтримки не потребує.
Володимир Носков: Ми не звикли, насправді, ходити до психологів, відкривати свою душу перед незнайомою людиною. Тут я одразу хочу передати привіт і згадати лабораторію, я зараз точно не можу згадати її назву, але назвемо її «екстремальної психології», яка знаходиться в університеті, де навчають ДСНСників. Я знайомий з багатьма зі співробітників цієї лабораторії. У них є тривожна психологічна валізка, в якій і трави можуть бути, і іграшки, і інші штуки, які можуть трошки допомогти розслабитися людині, яка знаходиться в надзвичайній ситуації.
Сергій Білоус: Маю великий досвід роботи із постраждалими, загиблими. Зараз, звісно, те, що бачив за п’ять років, можна побачити за тиждень. Все нормально, мати знає, що все добре. Аби подзвонив та сказав, що все в порядку.
Володимир Носков: Я зараз думаю, чим кожен з нас може допомогти рятувальникам? Все-таки, мабуть, не додавати їм роботи, якщо це можливо. Про що я зараз кажу? Це і про те, що коли ми чуємо повітряну тривогу, то треба йти в укриття. Тобто, я розумію, що на п’ятий місяць війни ми вже всі втомилися, звикли, у кожного з нас є свої причини, але все-таки життя одне. І про це варто пам’ятати. Не треба зараз таких фаталістичних міркувань «а мене ракета відшукає і іншого виходу не може бути». Сергій зараз сказав нам, що їх люди можуть пригостити чаєм, кавою. Я думаю, це теж дуже важливо — якщо ви бачите, що йдуть рятувальні роботи поруч, то запитайте, можливо, що їм треба. Просто з харчів, або щось випити гарячого, або навпаки прохолодного, в залежності від погоди.
І, мабуть, не заважати зайвими розпитуваннями чи взагалі своєю зайвою присутністю. Я розумію, що у людини може бути складний емоційний стан, можливо, речі під завалами опинилися, рідні й близькі, все одно треба намагатися виконувати інструкції рятувальників. Якщо вони працюють на місці, ця територія обмежена стрічками, в цей час є небезпека і туди не можна заходити, то не можна їх відволікати. Якщо під завалами залишаються ваші рідні і близькі, треба дати всю можливу інформацію про ваших родичів, номери мобільних телефонів, як виглядає, тобто все, що може допомогти їм ідентифікувати вашого рідного або ж просто знайти його. Тобто, востаннє бачили її у спальні, в центральній кімнаті, на кухні… Щоб цим людям було легше і швидше дістати того, хто залишився під завалами. Це от зараз мені прийшло у голову. Мені здається, це дуже важливі речі. Людям не заважати, а навпаки сприяти їм у пошуку.
Таня Федоркова: Наостанок давай, щоб не закінчувати на такій сумній ноті, згадаємо ті десятки, сотні випадків, коли рятувальники не тільки рятували людей, а й рятували з-під завалів обстріляних будинків собак, котів, інших звірів. Я пам’ятаю, одного кота обгорілого мили водою з гідранта. Як рятувальники дістали з якоїсь покинутої квартири кролика.
Дмитро Карімов, харківський рятувальник, березень 2022: Кролика знайшли під час гасіння пожежі в центрі міста від ворожого снаряду. Він був по вуха у воді. Так як на вулиці було прохолодно, водій пожежного автомобіля заховав тваринку під бушлат. Після чого разом з ним повернувся до підрозділу.
Володимир Носков: Слухай, це взагалі щось дивовижне. Давай згадаємо і Північну Салтівку, і П’ятихатки, Бучу, Ірпінь, інші міста, де рятувальники вскривали квартири і діставали звідти собак, котів, які опинялися реально в заручниках. Або ж залізали через вікна, щоб дістати чотирилапих. Це не можна передати жодними словами, що все-таки в нас люди людяні.
Таня Федоркова: Не тільки рятували просто, а ще й прихищали.
Дмитро Карімов, харківський рятувальник, березень 2022: Тепер це наш улюбленець у підрозділі. Годуємо, організували місце для проживання.
Таня Федоркова: Це теж така історія порятунку зі щасливим кінцем.
Володимир Носков: Я думаю, ти знаєш, що їх теж такі історії трошечки відволікають від буденних смутних історій, тому що це ж маленьке, лагідне, тепленьке, що вдалося врятувати і є певним релаксуючим засобом, можливо.
Таня Федоркова: Так, Володю, ми з тобою підійшли до кінця. Будемо тоді прощатися до наступного випуску. Все буде добре!
Володимир Носков: Ми дякуємо нашим героям Харкова. Сьогодні ми якраз розповідали про рятувальників.