Суд арештував підозрюваних у пожежі в пансіонаті в Харкові: що вони кажуть
Четверо підозрюваних у справі про пожежу в будинку для літніх людей «Золотий час», де загинули 15 людей, відмовились свідчити у поліції, але дали пояснення у суді. Якою була роль кожного затриманого за даними слідства та чи визнають вони провину — пряма мова.
Версія слідства
«З 2019 року по 21.01.2021 року включно Кравченко О. А. та Кравченко В. М., які керували, контролювали та матеріально забезпечували діяльність пансіонату «Золотий час» та фактично найманими працівниками, у тому числі Мірончуком в порушення ст. 55 Кодексу Цивільного захисту України та пунктами 1, 2, 5, 16, 20 розділу другого, підпунктами 2.2, розділу третього Правил пожежної безпеки […], Закону України «Про пожежну безпеку», будучи керівниками та власниками пансіонату «Золотий час», як особами, які безпосередньо організували його діяльність, не визначили у встановлений законом порядку посадових осіб, які мали забезпечувати пожежну безпеку, не призначили офіційно та документально посадових осіб за пожежну безпеку будівель, споруд, приміщень, а також утримання експлуатації засобів пожежного захисту, не забезпечили проведення з усіма працівниками при прийнятті на роботу інструктажів з пожежної безпеки, не забезпечили приміщення пансіонату засобами протипожежного захисту у справному стані, системою оповіщення про пожежу та управління евакуації при її настанні.
Незважаючи на те, що життя та здоров’я людей є найвищою соціальною цінністю, фактично керівники пансіонату «Золотий час» Кравченко О. А. та Кравченко В. М., усвідомлюючи наявні порушення вимог законодавства щодо пожежної безпеки на об’єкті, що може створити загрозу життю та здоров’ю вразливих категорій громадян, а саме осіб похилого віку та інвалідів, маючи на меті лише отримання прибутку від надання цих послуг, не вжили заходів щодо дотримання пожежної безпеки…».
«Чи розумів він (орендар будинка В’ячеслав Кравченко — ред.), що пожежа може статися? Я думаю, що так, повністю розумів. Але жодних заходів з його боку, з боку інших учасників та організаторів пансіонату вжито не було. На місці пригоди не знайдено жодного вогнегасника! Чи могли три жінки врятувати 33 особи, які знаходились там і які самостійно фактично не могли рухатися, оскільки вони потребували допомоги сторонніх осіб? Ні, не могли. Це все прекрасно розумів як наш підозрюваний, так і інші учасники цієї події».
«Акопян Славік Цолакович обґрунтовано підозрюється у тому, що, будучи власником вказаної будівлі, не забезпечив приміщення будинку засобами протипожежної безпеки у справному стані, системою оповіщення про пожежу та управління евакуації людей при пожежі, тобто грубо порушив правила пожежної безпеки, що спричинила виникнення 21.01.21 приблизно о 15:00 пожежі в пансіонаті «Золотий час».
В’ячеслав Кравченко, орендар будинку
«Допомагаю людям, які потрапили у скрутну ситуацію, наркозалежним, консультую людей».
«Цим займалася моя дружина. Вона (дружина) перенесла операцію. І вона не ходить, ходить насилу… Коли вона захворіла, вона іноді просила виконувати якісь доручення, мені доводилося це робити… Поїхати продукти купити. Такі організаційні моменти… Для мешканців пансіонату».
«Мені зателефонувала дружина, і я тут же виїхав на місце пригоди, допомагав організовувати дії спасіння людей, організаційні моменти… Але я був у такому стані, що відмовився надавати покази, на підставі ст. 63 Конституції України».
«І досі не можу прийти у себе, не зовсім у повному обсязі розумію ступінь своєї участі у даній… пригоді. Я готовий співпрацювати зі слідством, судом, усіма органами, щоб розібратися у всьому цьому».
«Приховуватися від органів розслідування чи суду я не збираюся, знищувати або спотворювати будь-яку інформацію, у мене немає потреби, я хочу у цьому всьому сам розібратися. Перешкоджати кримінальному провадженню я не збираюся… Чому я не буду здійснювати ці дії? Якщо мене звільнять… Старі батьки, їм потрібна допомога, у нас ще маленька дитина. Через те, що розірватися неможливо, ми розподілили свої обов’язки, відповідальність. У мене добрий тесть, теща, вони прийняли мене до родини як рідного, я допомагаю їм у цьому. Здійснювати якийсь вплив на свідків, якісь речі, я не збираюся цього робити. Навіщо?»
Ольга Кравченко, керівниця будинку
«Ніхто з нас не хотів, щоб це сталося, я вас запевняю… У нас у всіх діти, ніхто нічого не заподіював… Є родичі, підіть, спитайте, ніхто ніколи не ображав».
«Щось може не доробили, не встигли (щодо дотримання пожежної безпеки — ред.). Я перепрошую, приношу співчуття, ніхто не хотів такого жаху у нічиєму житті…(плаче)».
«Якби я хотіла втекти, я б втекла. У той момент, коли мого чоловіка взяли під слідство, я була вдома, у мене на руках був закордонний паспорт, я нікуди не збираються тікати, буду повністю співпрацювати зі слідством».
Славік Акопян, власник будинку
«Це, я вважаю, просто недбалість. Я некомпетентний чоловік, не зміг стежити, уся ця пожежна безпека, усе інше. Коли у нас була угода, вони зобов’язувалися, що самі усе це робитимуть. І у нас в угоді це вказується, цей пункт, що вони відповідають за усі ці параметри».
«Ми спочатку почали з цього будинку, вони там лікували наркоманів (сусідній будинок — ред.)… А цей будинок (де сталася пожежа, Нижня Гиївська, 150-Б — ред.) потихеньку почав будуватися. Вони мене так просто, як симпатичні люди, попросили: «Дай нам увійти, і потихеньку, поки розкрутимося…». А я у цей час буду здавати на експлуатацію. Вийшло так, що не встигли у цьому проміжку. Вийшло те, що вийшло».
«Винний, винний, визнаю свою вину, що не встиг вчасно здати на експлуатацію. Я не хотів здавати, мене просто вмовили. Так вийшло».
Ігор Мірончук, за даними слідства, адміністратор пансіонату
«Я — в минулому залежна людина, вживав систематично з 2020 року. У 2015-му розпочав шукати вихід із цієї ситуації, не хотів бути асоціальним, не добре це було. У 2016-му приїхав до Харкова, знайшов виходи на громадську організацію «Європа плюс», керівниками якої були Кравченко В’ячеслав Миколайович і Кравченко Ольга Анатоліївна. У них проходив реабілітацію, вони мені допомогли. Протягом шести років я приїжджав туди щоденно як волонтер… Спілкувався з хлопцями, які теж мали залежність, протягом чотирьох з половиною років. Залишався з ними увесь цей час, багато з них мінялися, але я все одно приїжджав, продовжував спілкуватися, допомагати, мотивуючи їх своїм власним прикладом».
«За деякий час вони відкрили пансіонат для літніх людей. Я, приїжджаючи туди, теж розпочав допомагати бабусям і дідусям. У 2019 році закінчив курси медичних сестер, ходив вже як медбрат. Розпочав теж приходити до бабусь, допомагав їм занести-принести-встати-покласти, до ванни піти… Сталося так, що я там довше за всіх, до мене була довіра. Я був старшим серед персоналу. Наглядав за подвір’ям, за тим, щоб купити поїсти комусь — кому яєць, кому фруктів, кому овочів, з’їздити за м’ясом або за крупами. Покосити газон, підняти та перегорнути бабусю, винести сміття».
«Безпосередньо я отримував вказівки, що робити. Мені телефонували на казали: «Привезуть бабусю, треба допомогти її поселити». Я допомагав родичам, вони підписували бланки, які вже були готові. Я дивився, щоб паспортні дані були вказані. Один бланк забирали родичі, один я залишав, клав до шафи».
«Так, безпосередньо мені виділяли гроші, щоб я купував… Але не як зарплата, а як подяка за те, що я робив. Точної суми встановлено не було, часових меж — теж. Кожного разу по-різному».
«Не лише я допомагав цим бабусям. Хлопці з центру реабілітації, які позбавилися залежності, теж брали участь у цьому. Якщо я не міг, дівчата фізично не могли — зверталися до них по допомогу».
«Для мене величезною мотивацією та плюсом є те, коли людина, яку привезли з лікарні й кажуть, що вона ніколи вже не встане… Шляхом розмови, коли доглядальниці допомагають, людина починає робити свої перші кроки, хоча на ній всі ставили хрест, а ти чуєш від неї слова вдячності. Від людини та від родичів. Це дорого вартує».
«Я приїжджав до громадської організації, що знаходиться на одній території з пансіонатом, щодня. Заходив до пансіонату за потреби або за вимогою Кравченка. Того дня приїхав о десятій ранку, поспілкувався з хлопцями. Мені треба було відвезти дружину на поїзд «Харків-Ужгород»… Посадив на потяг, попрощався і пішов, коли мені зателефонувала нянечка — Іра, здається — і каже: «У нас пожежа!» Я одразу поїхав туди».
«Я побачив багато диму, у дворі, кого видно, кого не видно. Я бачив цих бабусь, знав, що люди ще є у будинку, тому що були не тільки ходячі, а й лежачі люди, з якими я безпосередньо розмовляв, проводив частину часу»
«Я накинув куртку, капюшон, якесь простирадло, спускався туди разом з хлопцями. Я не пам’ятаю, хто це був, і ми вже разом виносили людей з цоколя… З цоколя дістали усіх. Нагору уже ходу не було».