Аліна Ханбабаєва: «Наші вечірки не тільки для розваг»

Фестиваль соціальних ініціатив і нової музики «Plan B» організовується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) вже вдруге. Цьогоріч він розширив свою аудиторію — відвідав Львів, Дніпро, Бахмут, а 1-3 грудня проходитиме в Харкові. Організатори хочуть познайомити активних людей між собою і надихнути їх на нові ідеї. Аліна Ханбабаєва розповіла «МедіаПорту», як їм це вдастся.

З чого складається фестиваль, і на що б ви порадили звернути увагу?

Цього року ми зосередились на таких темах: технології, культура і мистецтво, урбан та інновації, освіта, медіа і соціальне підприємництво, права людини, активізм і соціальні мережі, візуальні комунікації, ЛГБТ-спільноти. 

Фестиваль складається з двох частин: денна частина буде відбуватися в архітектурній школі, вечірня — основна музична програма у кулуарах Оперного театру і нідерландський проект «Progress Bar» в МКЦ «Живот». Крім того, в різних закладах Харкова відбуватимуться вечірки, зокрема в легендарному кафе «Кристал», яке святкує 50 років. З ним пов’язані дитячі історії харків’ян. Раніше це був ресторан у 70-тих. Якось під час школи культурних практик «Пам’ять» від CSM та журналу «Korydor» ми з колегами зайшли в цей заклад і зустріли жінку, яка обідала зі своїм правнуком: «А я ходила в цю кав’ярню, коли мені було 17. Я втікала з університету на побачення», — казала тоді жінка. Тому зараз ми хочемо використовувати звичні місця у незвичний спосіб, щоб люди їх по-новому відкрили.

Ми залучили проекти з усіх міст України, а також з Великобританії, Німеччини, Нідерландів, Зімбабве, Малі, Сирії, Тунісу, США, Австрії, Сербії. З Німеччини приїдуть організатори фестивалю незалежних гейм-мейкерів «A Maze», які привертають увагу до різних соціальних проблем через комп’ютерні ігри; нон-стоп кінопокази будуть від фестивалю кіно та урбаністики «86». Також незвичним форматом буде «нано-диско», коли ти перенаситився знайомствами та інформацією, то можеш піти в маленьку кімнатку потанцювати і повернутися назад. Ще ви зможете побувати на музичній конференції, яка буде всередині іншої конференції.

Manny Ansar з Малі організовує фестиваль «Au Desert». Фестиваль зараз подорожує цілим світом. Це був музичний фестиваль в пустелі, на який люди приїжджали на верблюдах і не тільки. А згодом частину їхньої країни загарбали релігійні фанати і заборонили музику. Ти сидиш в спокійному Харкові і чуєш про те, що в іншій країні десять років тому взяли і заборонили музику у всіх формах: рінгтони на телефоні, навчання у музичних школах, співи. Фестиваль виїхав з цієї країни і тепер став мандрівним і розповідає про цей досвід. Взагалі це абсурдно: заборонити музику — це як заборонити дихати чи ходити.

Чому фестиваль має назву «Plan B»?

Одного разу нам довелось змінити дві локації перед першою промо-вечіркою, бо попередні вечірки в тих закладах поліція завершувала до 23.00. Нашим «планом Б» стали друзі із закладу «Фарш». В Бахмуті також спрацював «план Б», бо там планували провести вечірку в соляній шахті державного підприємства «Артемсіль». Оскільки ми більш гнучка організація і з партнерами в недержавному секторі домовитись легше, і тут працюють людські стосунки, в державних підприємствах — стоси паперів і листів. Ми працювали місяць щоденно і не могли побороти цю бюрократичну систему. А згодом держава заарештувала рахунки підприємства і проводити вечірку довелось у вечірньому клубі, який став для організаторів кращим варіантом, бо це було свого роду занурення в культурний пласт міста.

Назва «Plan B» відповідає суті фестивалю. Система, яку пропонує нам держава і в якій більшість з нас сформувались і виросли, не працює. І завжди доводить шукати інші можливості, інші «плани Б». Мені здається, що всі люди є «планом Б» один одного. Мені дуже пощастило з командою, яка працює зі мною в різних проектах і на цьому фестивалі теж. Без них я б ніколи не змогла організувати будь-що. Людський ресурс — це одна з найпотужніших речей, яка працює в сучасному світі. 

Навіщо фестиваль організував 200 стипендій?

Нам важливо знайомити креативних людей між собою, тому ми оголосили цього року про можливість виграти 200 стипендії, які забезпечують дорогу, проживання і харчування, адже не кожен може собі дозволити приїхати до Харкова на три дні. Скоро ми оголосимо список, але претенденти є зі Львова, Києва, Дніпра, Запоріжжя, Вінниці, Одеси, Бахмута, Слов’янська, Рівного, Луцька, Краматорська.

Ми більше фокусуємося на маленьких східних містах, бо це наш соціальний і культурний форпост, жити там набагато складніше, ніж у великих містах. Там живе багато натхненних людей. Наша країна дуже сильно централізована: є центр і є все інше, немає інфраструктури, транспортного сполучення, і люди просто розірвані між собою, часто не доїжджають зі своїх областей. Ми нічого не знаємо про людей, які організовують схожі проекти в інших містах. Ми хочемо, щоб ці люди зустрілись в одному місці, познайомились один з одним, з людьми які створюють проекти в інших країнах, щоб бачити позитивні приклади і те, що вони не самі.

Чим для вас цінний досвід ваших сербських кураторів?

Сербські колеги мають досвід у організації фестивалів у Європі. Вони працювали з такими зірками як Іггі Поп, Мадонна та інші. Найбільший і найуспішніший їхній проект — це фестиваль «Exit» у Сербії. У свій час цей фестиваль і організатори взроблили внесок у повалення тоталітарного режиму в своїй країні. В післявоєнній Сербії вони цей фестиваль розпочали як музичні вечірки, а згодом, коли кількість людей збільшилась, вони почали розповідати (не агітувати за якусь з політичних сил) і пояснювати молоді, чому важливо йти на вибори. Фестиваль тривав приблизно 100 днів аж до дня виборів. Кожного дня. Вони переконали, що все залежить від тебе. Це хороший приклад ненасильницького впливу культури і фестивалю як інструменту змін.

Чи помічаєте ви зміни, які відбуваються завдяки проектам в Харкові?

Крім «Plan B» я займаюся кількома культурно-соціальними проектами і слідкую за містянами. Раніше мені здавалося, що немає зв’язку між середовищами. Це був наслідок довгого радянського періоду, що кожен вариться в своєму соціальному колі: дизайнери тусуються з дизайнерами, музиканти з музикантами, хтось робить вечірки і хтось симпозіуми, і всі в таких своїх замкнених колах перебувають.

Нам хочеться відновлювати ці зв’язки всередині міста і в масштабах країни. За останні два роки з’явилась низка культурних цікавих проектів, люди почуваються більш впевненими в тому, що вони роблять, стають більш відкритими до різних колаборацій. В нас кожна частинка фестивалю — це співпраця з певними людьми з певного середовища. Люди починають трохи більше довіряти один одному і створювати щось разом, і від закритості і конкуренції ми потроху йдемо до співпраці. Наприклад, в Харкові є крамничка «Культура звука». Спочатку ми домовлялись про технічну підтримку, але за місяць часу все настільки змінилось, що вони проводитимуть музичну конференцію.

У Харкова довгий час був і закріпився такий імідж сірого міста, де нічого не відбувається. Я досить часто про це чую: «Харків? Ой, що робити в тому Харкові». Такий фестиваль, як «Plan B», Харкову потрібен, бо ми маємо амбітну мету — нанести Харків на культурну мапу країни. Часто я помічаю за межами Харкова, що про нього нічого не знають, знають хіба що про музику 2000-них і про творчі рухи у 20-тих роках. Було б класно і харків’янам показати, що відбувається у їхньому ж місті.

На вашу думку, наскільки добре знають харків’яни своє місто?

Мені здається, що харків’яни мало знають про своє місто, тому тут втрачений частково зв’язок між людиною і місцем. Глобально харків’яни не почувають себе своїми в місті, що Харків — це їхній дім. Бо коли людина відчуває, що це її дім, то вона ставиться до нього відповідально, і це розповсюджується навіть на те, чи викидають сміття в смітник, чи ходять на вибори і так далі. Харків’яни не відчувають цей зв’язок, але я не можу казати про всіх. В останні пару років у Харкові розвивається напрямок екскурсій, є дуже популярні екскурсії і проекти, присвячені харківській історії. 

Чому практика едутейменту, тобто поєднання освіти і розваг, для вас так важлива?

Цей формат хороший. Наприклад, на фестивалі є конференція і є нічна частина. Люди знайомляться і отримують нові знання, а на вечірках закріплюють свої знайомства. Наші вечірки не тільки для розваг, але і для культурного розвитку, тому що ми намагаємося старанно підбирати якісну музику, цікаві проекти, музику, яка не доїжджала до Харкова. Мені здається, цей формат реально показує харків’янам, що ці зміни роблять звичайні люди, як ти і я. Цей формат додає такої людяності і людського обличчя того, що ми називаємо активізму, хоч я не люблю вживати це слово. Ми хочемо поєднати тусовки, бо нам всім є про що говорити. А ще це спосіб підсунути класну музику всім.

Або, наприклад, проект «День однієї вулиці», який можна вважати сімейним святом. Люди приходять компаніями чи сім’ями. Фестиваль пересувається вулицями Харкова і розповідає історію цих вулиць. Ми перекриваємо цю вулицю на цілий день, і там відбуваються екскурсії чи лекції. Люди мають можливість потрапити в будинки, де вони ніколи не були або куди не могли потрапити. Так ми відновлюємо зв’язок між і людиною і людиною, і між людиною і місцем. Будь-яка відповідальність приходить через любов, а ти не можеш любити чогось, чого не знаєш. Ми вже провели чотири фестивалі. Найбільша кількість відвідин — це приблизно 15 тисяч людей за день, за нашими підрахунками і за підрахунками поліції. Такі проекти розраховані на те, щоб люди могли розслабитися і відчувати місто своїм, не боятися контактувати один з одним.

Ви з командою завжди маєте викручуватись з різних проблем. Як вам вдається не вигорати при цьому емоційно?

От не вдається мені професійно і емоційно вигорати, я думаю про те, як це зробити. Дуже добре, коли ти вмієш підходити розважливо до всього, а не «бігти щось робити», але оце «бігти щось робити» випливає з бажання отримати швидкого результату, швидких змін. А швидкого результату не буває. Один з кураторів нашого проекту сказав таку класну річ, коли я хотіла оцього швидкого результату: «Я не можу обіцяти тобі, що все швидко зміниться, але я можу тобі обіцяти, що, якщо нічого не робити, то буде гірше».

Фото організаторів. За подіями «Plan B» слідкуйте на сторінці фестивалю в Facebook.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED».