ЛГБТ-спільнота. Чому права людини завжди на часі

Щоразу, коли лесбійки, геї, бісексуали та трансгендери намагаються говорити про захист своїх прав в Україні, вони чують: «це не на часі».

Вкотре це трапилось у Львові 19 березня, коли організаторів «Фестивалю рівності» засудили за порушення теми ЛГБТ під час Великого посту. Фестиваль, метою якого було об’єднати представників вразливих груп, зокрема, вимушених переселенців, людей з особливими потребами, безпритульних та ЛГБТ, зірвали праворадикальні активісти, щойно він розпочався.

За словами організаторів фестивалю, пізніше у той же день на п’ятьох людей напали через їхню причетність до події.

Львівська поліція заявила, що запобігла правопорушенням проти представників ЛГБТ, і проігнорувала запитання, чи був затриманий хоча б один з нападників. У той же час, критики ЛГБТ назвали «Фестиваль рівності» провокацією, метою якої було зірвати консультативний референдум у Нідерландах щодо асоціації України і Євросоюзу, призначений на 6 квітня.

Експерт Коаліції з протидії дискримінації Ірина Федорович, обурена такими заявами, каже, що кожен день підходить для дискусії про права людей, зокрема про права ЛГБТ-спільноти. За її словами, влада, включно з правоохоронними органами, не захищає українських громадян.

«Ніхто не вимагає від них ходити на гей-прайди чи загортатись у прапори кольорів веселки, ми всього лише вимагаємо виконувати свій прямий обов’язок, виходячи з того, що всі мають рівні права», — каже вона.

Олена Шевченко, директорка громадської організації «Інсайт», яка захищає права ЛГБТ, каже, що місцева поліція не змогла захистити учасників «Фестивалю рівності».

Насильство у Львові

Проблеми у організаторів події почались задовго до її початку.

Мер Львова Андрій Садовий, якого сприймають як прогресивного політика, проігнорував запрошення долучитись до фестивалю, або принаймні підтримати його. Більше того, коли активісти подали заявку на проведення квесту у центрі міста, Львівська міська адміністрація звернулась до суду з проханням заборонити будь-які публічні події у зазначений день.

Організатори вирішили провести закриту подію, проте декілька закладів відмовились прийняти їх, заявляючи про ймовірну загрозу нападів.

Готель «Львів», у якому учасники фестивалю заздалегідь забронювали декілька номерів та конференц-залу, виявився раптово переповненим напередодні події. Під час запланованого заселення 18 березня адміністратор перепросила і посилаючись на технічну помилку відмовила учасникам фестивалю — мовляв, вільних місць немає.

Активісти записали розмову з нею, яку пізніше оприлюднили онлайн. На записі чутно, що адміністратор зізнається — організаторам фестивалю не раді через їхню причетність до ЛГБТ-спільноти. Інші учасники розмови натякали на те, що представники ЛГБТ — збоченці, яким не місце у Львові. Готель «Львів» відмовився коментувати.

Врешті решт, готель «Дністер» погодився розмістити учасників фестивалю.

А вже 19 березня під стінами готелю зібрались щонайменше 150 молодиків у масках та балаклавах і з камінням та палицями в руках. За словами організаторів, вони заблокували вхід до будівлі, тож лише близько 60 з понад 200 зареєстрованих учасників змогли потрапити на фестиваль.

Олена Шевченко каже, що неодноразово намагалась викликати поліцію, проте правоохоронці з’явились лише за годину. Щойно приїхали поліцейські, до готелю зателефонував невідомий та повідомив про замінування будівлі. На цьому фестиваль закінчився, і його учасників евакуювали. Коли автобуси від’їжджали, згадує Шевченко, молодики жбурляли по них каміння. Ввечері того ж дня, додає вона, на активістів фестивалю відкрили «полювання», внаслідок якого постраждали п’ятеро людей, серед яких були й випадкові перехожі.

Львівська поліція не відповіла на запитання, чи затримали когось у зв’язку з цими подіями. За словами речника Національної поліції України Ярослава Тракало, поліція Львова запобігла будь-яким провокаціям.

Бездіяльність влади

Марш рівності у Києві 6 червня 2015 року також закінчився насильством. Група радикально налаштованих активістів правих сил прорвались через кордон правоохоронців та кинули в натовп петарди й димові шашки. Двоє поліцейських отримали поранення. Марш закінчився менш ніж за півгодини після початку.

І Шевченко, і Федорович наголошують — такі інциденти лише підсилюють гомофобні настрої у суспільстві, адже люди бачать, що насильство проти ЛГБТ-спільноти можливе, і з ним ніхто не бореться.

За даними правозахисного центру «Наш світ», щонайменше 71 людина постраждала від гомофонних нападів у 2015 році.

Виконавчий директор благодійного центру «Точка опори» Богдан Глоба каже про навіть більшу цифру — за його словами, протягом 2015 року до його організації 150 людей звернулись за допомогою внаслідок нападів на ґрунті гомофобії.

Справжня кількість таких нападів, ймовірно, набагато більша, погоджуються правозахисники. По-перше, напади на представників ЛГБТ важко порахувати через відсутність окремої норми у кримінальному кодексі. По-друге, жертви таких нападів у більшості випадків не заявляють про насильство — або не вірять, що правоохоронці розслідують справу, або просто не хочуть щоб з них глузували представники поліції.

Такі страхи мають підґрунтя.

Ілля Ківа, очільник департаменту Національної полції України по боротьбі з наркозлочинністю, коментуючи події у Львові, оприлюднив на своїй сторінці у Facebook цитату зі Старого заповіту, яка закликає вбивати гомосексуалів. 

Речник поліції Тракало вважає, що цитувати Біблію і закликати до насильства чи вбивства — це різні речі. «Особиста сторінка у Facebook — приватна справа Іллі Володимировича», — заявив він. Сам Ківа пізніше видалив допис зі своєї сторінки.

Певний прогрес

Нік Сторчай, 17-річний відкритий гей з Запоріжжя, — один з тих, хто не заявив до поліції про напад на нього.

Невідомі зламали йому ніс після Маршу рівності у Києві. Проте, за його словами, офіційне розслідування означало б, що йому треба їздити до столиці та надавати свідчення, а він не хотів відволікатись від навчання в останньому класі школи.

Сторчай каже, що у Запоріжжі панують гомофобні настрої, і він часто чує не дуже пристойні коментарі щодо ЛГБТ-спільноти. Тим не менше, він каже, що йому пощастило зі школою, адже учні знають про його сексуальну орієнтацію і не знущаються з нього, навіть навпаки — підтримують.

За його словами, Україна зробила декілька важливих кроків у бік захисту прав ЛГБТ-спільноти.

Один з них — ухвалення поправок до трудового кодексу, які забороняють дискримінацію співробітників, зокрема, на ґрунті сексуальної орієнтації. Ці поправки були однією з вимог ЄС, які Україна мала виконати для отримання безвізового режиму.

Проблема у тому, каже Сторчак, що українці досі розглядають питання прав ЛГБТ людей лише у контексті євроінтеграції. «Мало хто задумується, що це стосується й українських цінностей. Йдеться ж про права усіх громадян. ЛГБТ люди — це також громадяни, також українці. Українці, які мають такі ж права як і всі інші», — каже він.

Автор: Олена Жук, Kyiv Post

Фото на головній сторінці: Костянтин Чернічкін

Cтаття опублікована в рамках проекту «Журналістика толерантності» громадської організації «Фонд Розвитку ЗМІ» та газети Kyiv Post. В рамках проекту висвітлюються проблеми та виклики, з якими стикаються представники сексуальних, етнічних та інших меншин в Україні. Проект проходить за підтримки американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Інтерньюз. Зміст матеріалів необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.