«Ніби розумієш — батька немає, але складно пояснити дітям»: два роки після удару по Грозі
Минуло два роки з дня наймасштабнішого за кількістю загиблих цивільних російського ракетного удару на Харківщині — 5 жовтня 2023-го у селі Гроза Шевченківської громади під час поминального обіду в кафе загинули 59 людей. Серед них був і 60-річний Олександр Нечволод — колишній рятувальник, який три роки очолював Петропільський старостинський округ.
«Навчив усьому»
Для сина старости Дмитра Нечволода батько завжди був прикладом дисципліни та відданості. Олександр Нечволод народився у селі Колісниківка Шевченківської громади, але більшу частину життя прожив у Чугуєві. Його професійна кар’єра пов’язана з ДСНС. Був начальником караулу, дослужився до пенсії. Про роботу говорити не любив — на службі бачив багато горя.
«Він був справжній рятувальник. А коли у нього з’явилися онуки, я казав: «Тату, ти різко змінився з суворого батька на доброго дідуся!». Дітвора по сьогодні бігає: «Дідусю! Дідусю!». Неможливо пояснити, наскільки ця людина була для мене прикладом. Навчив усьому чому можна», — розповідає син.
З Чугуєва Олександр Нечволод повернувся до села — доглядати за батьком. Земляки одразу розгледіли в ньому лідера.
«Уся ж молодість там була, і друзі підбивали йти у старости, — розповідає Дмитро. — Він погодився».
Після початку російського повномасштабного вторгнення Олександр Нечволод вирішив залишитися у громаді.
«Скільки ми просили батька виїхати, він відмовлявся. Сказав: «Мене обрали — маю допомагати людям», — говорить Дмитро.
Поки була можливість, староста на своїй машині розвозив людям продукти. Коли російські війська повністю зайняли села, окупанти забрали у старости ключі від усіх приміщень, почалися допити.
«Батько не дуже хотів розповідати, але мені вже потім люди казали, що його вивозили, катували. Його хотіли примусити бути старостою за окупаційної влади», — каже Дмитро.
Олександр Нечволод на співпрацю з окупантами не пішов. У машині старости лишився моток скотчу, яким окупанти обмотували йому руки — єдине, що він показав сину після допитів.
Удар, що забрав 59 життів
Коли постало питання перепоховання військовослужбовця Андрія Козиря, Олександр Нечволод допомагав його родині. Старосту запросили на цвинтар — на могилі воїна він звернувся до людей.
«Він це зробив, і йому терміново треба було їхати на роботу. Після кладовища рідні запросили у кафе, щоб і там сказати промову», — розповідає син.
Про ракетний обстріл Дмитрові повідомив кум:
«Дмитре, сталася трагедія, точних даних немає». У батька телефони не змовкають, але він не відповідає».
Син поїхав на місце удару, побачив автомобіль батька.
«Перед центральним входом стояла батькова машина. Телефони, як виявилось, він залишив на сидінні, бо постійно був на зв’язку», — розповідає Дмитро.
Серед тіл, які діставали з-під завалів, впізнати батька не вдалось.
«Я до останнього чекав, думав — відкинуло, відійшов. Я не міг повірити», — каже Дмитро.
Олександра Нечволода ідентифікували за експертизою ДНК. Староста був серед п’яти людей, які загинули в епіцентрі влучання ракети.
«Я намагаюсь часто їздити на кладовище. Я поки не можу відпустити ситуацію. Ніби розумієш — батька немає, а от дідуся — пояснити дітям набагато складніше», — продовжує Дмитро.
У спогадах родини Олександр Нечволод залишається серйозним як рятувальник, староста й одночасно веселим — грав на музичних інструментах, співав.
«Не забувається і не забудеться ніколи»
Петропільський старостинський округ після загибелі старости очолила Діна Носова. Вона пам’ятає Олександра Нечволода як відповідальну людину: «Треба знаходити спільну мову з усіма — і він знаходив».
Нині у Грозі мешкає 261 людина. Діти, які внаслідок обстрілу залишились без батьків, отримали опіку, навчаються в Україні та за кордоном.
«Підтримку [cім’ї загиблих] отримали на усіх рівнях. Було багато благодійних фондів. І на Новий рік дітям подарунки, і Червоний Хрест постійно допомагає. У мене 13 сіл. Те, що можемо — підтягуємо фонди, які можна. Реагуємо, кому потрібна допомога. Нещодавно фонд з Норвегії допомагав людям із дровами для опалення — тим, у кого немає газу. Волонтери з Німеччини привозять допомогу дітям. Є всі умови і для медичного огляду — можна замовити ліки, здати аналізи», — каже Діна Носова.
-
-
-
Після ракетного удару життя у Грозі змінилося, говорить староста:
«Важко те, що немає людей, які загинули. Це працьовиті люди, усі роботящі родини були. Гроза — згуртоване, дружнє село. І цей кістяк загинув. Це велика трагедія. Воно не забувається і не забудеться ніколи».
Розслідування атаки
У наведенні ракети по кафе у Грозі підозрюють двох братів — вихідців з села, які живуть у росії та оголошені в розшук в Україні.
«За процесуального керівництва Харківської обласної прокуратури заочно повідомлено про підозру двом братам, які навели ракету по кафе. Їм інкриміновано державну зраду, вчинену в умовах воєнного стану за попередньою змовою групою осіб, а також порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним убивством. За оперативними даними вони переховуються на території рф», — повідомила речниця Харківської обласної прокуратури Валерія Чиріна.
За результатами експертиз встановили, що російська армія вдарила по Грозі балістичною ракетою 9М723Ф з осколково-фугасною бойовою частиною зі складу ОТРК «Іскандер-М». Вага її бойової частини становить 480 кг, дальність — до 300 кілометрів. Били з району села Розсош у Воронезькій області рф, де на той момент перебували тактичні ракетні групи 119-ї ракетної бригади 41-ї загальновійськової армії центрального військового округу рф.
«Крім того, проведено експертизи щодо матеріальних збитків. Вже встановлено шкоду на суму понад 5,6 мільйона гривень. Це — не остаточні дані, оскільки частина експертиз триває. З метою їх прискорення прокуратура направила відповідні листи до експертних установ. Після завершення всіх необхідних експертиз ми ініціюватимемо проведення спеціального досудового розслідування, що дозволить передати обвинувальний акт до суду», — пояснили у прокуратурі.
Читайте також: «Тільки приляжу, все — вони перед очима»: роковини удару по Грозі на Харківщині