Незручний Пушкін: якою буде доля пам'ятника у Харкові

Аватар пользователя Олена Львова

Сьогодні пам’ятник Пушкіну в Харкові нагадує валізу без ручки. З одного боку, один з найстаріших пам’ятників у місті, пам’ятка національного значення. З іншого — уособлення «ворожого всього». Викинути на смітник (поки що) трошки шкода, але й залишати як є, не можна.

Наразі шанс цивілізованої депушкінізації публічного простору міста залишається. Але чим далі, тим більш примарним він видається. Попри антиросійську риторику місцеві посадовці не поспішають діяти. Ховаючись за нормами закону або відверто опираючись спробам прибрати згадки про імперського кумира з харківських назв і вулиць, вони (свідомо чи ні) провокують неминучу радикалізацію процесу і додаткове напруження в суспільстві. І те, і інше на користь лише ворогу.

До чого тут Пушкін?

«У чому винен Пушкін, що народився Путін? — обурювався міський голова Ігор Терехов наприкінці червня у коментарі Радіо Свобода. — Тим більше Пушкін — всесвітньо відомий поет, так само як і Лермонтов. Є й інші видатні поети, письменники, художники. Не треба усіх під один гребінець».

Терехов не міг втямити (чи вдавав, що не міг), чому Пушкіну не місце на мапі Харкова, хоча відповідь на це питання була вже у перші тижні повномасштабного вторгнення.

«Місту треба видалити принаймні головні ментальні зв’язки з країною-агресором… Звичайно, ім’я Пушкіна не має відношення до нинішньої російської агресії, але він — потужний символ «русского мира», з одного боку, а з іншого, як поет вже закордонний не має такого впливу як раніше, його вже і в школах не вивчають ретельно», — йшлося у відкритому листі до Терехова щодо очищення топоніміки Харкова від «русского міра». Серед авторів і підписантів цього документу — історики, краєзнавці, архітектори, громадські діячі, журналісти, митці і так далі.

Пам'ятник Пушкіну у Харкові та станція «Пушкінська» вранці 25 лютого 2022 року, де від російських обстрілів ховалися харків'яни. Колаж mediaport.ua

І ще одне. Пушкінізація самісінького центра Харкова почалася ще наприкінці ХІХ століття за вказівкою з імперської столиці під час всеросійського відзначання 100-річчя з дня народження поета і не припинилася за часів радянської влади. Тож сьогодні маємо у місті погруддя, вулицю, театр, метро, ще і в’їзд на честь Пушкіна. Чи не забагато для людини, яка тут жодного разу не була? Але це не завадило їй зверхньо і зневажливо порівняти Харківський університет із курською ресторацією на користь останньої.

«Мне предстоял путь через Курск и Харьков; но я своротил на прямую тифлисскую дорогу, жертвуя хорошим обедом в курском трактире (что не безделица в наших путешествиях) и не любопытствуя посетить Харьковский университет, который не стоит курской ресторации», — написав Пушкін у «Подорожі до Арзрума під час походу 1829 року».

Від Шевченка до Пушкіна

Саме за таким маршрутом ходили харківські євромайданівці у січні 2014 року.

«Вони обоє (Шевченко і Пушкін — авт.) мали складні стосунки з владою того часу, і обидва вони були досить незалежні у своїх поглядах, і обидва оспівували свободу. У Харкові традиційно російськомовна культура була потужною, сильною, вона і зараз такою залишається. І нам важливо підкреслити, що те, що тут відбувається, стосується не лише україномовних громадян», — казав тоді один із організаторів акції «Поезія Свободи: від Шевченка до Пушкіна» Сергій Жадан.

Сьогодні він серед тих, хто виступає за депушкінізацію міста.

«Чи винен Пушкін у тому, що в Росії народжуються військові злочинці? Винен. Звісно, винен. Вони всі винні», — написав Жадан 18 серпня, після того як російські ракети поцілили у два харківські гуртожитки і спричинили найбільшу кількість жертв та поранених від початку повномасштабного вторгнення.

Листівки російських окупантів, знайдені у деокупованому селі Глушківка Куп'янського району. До російських діячів записали і Тараса Шевченка

Громадська ініціатива «Харківська топонімічна група» запропонувала цивілізований варіант депушкінізації площі Поезії — перенести пам’ятник Пушкіну до одного з міських музеїв, наприклад, до історичного або літературного.

«Сучасний підхід до музею базується на тому, що музей… не дає готових відповідей, як за радянських часів, як інструмент пропаганди. А він саме ставить питання перед своїми оглядачами. І таке саме питання, чому Пушкіна переміщено з центральної вулиці в музей? Це теж питання, над яким відвідувач мусить попрацювати, якусь інтелектуальну роботу зробити, щоб дати собі відповідь», — пояснила таку пропозицію в інтерв’ю Суспільному голова Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, координаторка Харківської топонімічної групи Марія Тахтаулова.

Проте місцеві посадовці не поспішають підтримати цю ініціативу громадськості. Депутатка міськради Ірина Гончарова ще у травні надіслала пану Терехову листа з відповідною пропозицією, але відповіді не отримала.

Співзасновнику проєкту «Декомунізація.Україна» Вадиму Позднякову пощастило більше. Він звернувся до Харківської ОВА з пропозицією підтримати ініціативу перенесення погруддя Пушкіна до музею і отримав відповідь із зустрічною пропозицією: звернутися до Міністерства культури і інформполітики. Бо пам’ятник внесений до реєстру як пам’ятка національного значення, а отже — ХОВА безсила самостійно щось вирішувати і робити з ним.

Влада умиває руки

Депушкінізація Харкова поки що йде шляхом декомунізації. Коли є політична воля зробити те, чого вимагає час і історія, місцеві посадовці діють. Коли її немає — шукають шпаринки в законі, аби виправдати свою бездіяльність. Слова тодішнього голови облдержадміністрації Ігоря Балути, що він за цивілізований демонтаж пам’ятника Леніну, не були підкріплені діями. За справу взялася вулиця. Леніна повалили.

Повалення пам'ятника Леніну на майдані Свободи, 28 вересня 2015 року

Міська влада гралася в наперстки, доводячи відсутність необхідності перейменування проспекту Маршала Жукова, проспекту Правди і інших топонімів або змінюючи назву Жовтневого і Фрунзенського районів на Жовтневий і Фрунзенський, але з іншим «декомунізованим» обґрунтуванням. Наступник Балути Ігор Райнін змінив всі ці назви у примусовому порядку.

Постамент від пам'ятника Леніну на майдані Свободи після повалення Ілліча. Фото Павла Пахоменка

Відверте небажання місцевих посадовців позбавлятися пам’ятників і меморіальних дошок радянським діячам знову змусило діяти вулицю. Розпочався масштабний бовванопад і дошкопад.

Коли мерія на чолі з Геннадієм Кернесом з розрахунку на політичні дивіденди вирішила повернути на мапу Харкова радянського маршала Жукова замість відомого правозахисника генерала Григоренко, вулиця знову радикалізувалася.

«Проспект Жукова в Харкові був, є і буде», — казав Кернес.

Повалений 2 червня 2019 року пам'ятник Жукову у Харкові, який міська влада за дорученням Кернеса відновила. Фото Павла Пахоменка

«Пушкінська залишиться Пушкінською. У нас є вулиця Пушкінська, у нас є станція метро імені Пушкіна. Це нехай залишається», — каже Терехов.

І він не один. Сьогодні посадовці танцюють гопака на тих самих граблях, чи то сподіваючись отримати політичні дивіденди, чи просто за звичкою і небажанням брати на себе відповідальність.

Після російського вторгнення пам'ятник Жукову знесли захисники Харківщини. Скріншот відео: Костянтин Немічев/Telegram

Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики України з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму включає урбаноніми, пов’язані з Пушкіним до переліку тих, які рекомендуються до перейменування у першу чергу. Мерія пропускає її повз вуха. Це ж рекомендація, не зобов’язання.

«Ми не можемо давати команди, якщо мова не йде про пам’ятки національного значення», — пояснює міністр культури і інформполітики Олександр Ткаченко.

Облрада провалює голосування про виключення імені Пушкіна і слова «російський» з назви театру драми попри звернення творчого колективу. Голова облради Єгорова-Луценко каже, що для неї це принципове питання і включає його до проєкту порядку денного наступної сесії. Але коли відбудеться пленарне засідання — питання. Чи вдасться цього разу знайти 15 голосів, яких не вистачило для прийняття рішення на попередній сесії, — ще одне.

Невідомі облили пам'ятник Пушкіну у Харкові червоною фарбою, 26 вересня 2022. Фото: Суспільне Харків

Харківська ОВА уникає висловлювати позицію з питання переміщення погруддя Пушкіна до музею, ховаючись за Мінкульт і норми закону. Мінкульт, в свою чергу, теж зволікає з рішеннями.

«Єдине, від чого ми застерігаємо, — від так би мовити партизанських дій стосовно об’єктів культурної спадщини. Ми ж не варвари і маємо діяти згідно законів і європейських традицій. Багато пам’яток дійсно потребують уточнення їхнього місця знаходження», — заявив Ткаченко ще на початку серпня під час перебування на Харківщині.

Але якщо влада і надалі умиватиме руки і відмовлятиметься брати на себе відповідальність, знову почне діяти вулиця. Це справді саме те цивілізоване і європейське рішення, про яке казав пан Ткаченко?

Якщо Ви виявили помилку у тексті — виділіть її курсором та натисніть "Ctrl + Enter". Дякуємо Вам за уважність та ввічливість.
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке автору, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Вы также можете отправить свой комментарий.