«Недосліджені біотопи» Еміля Мамедова у Саржиному Яру

«Я відчуваю, що я із землею на «ти» 

Роботи Еміля пронизані природними мотивами та спогадами з дитинства. Зв’язок із землею став ґрунтом для сьогоднішніх робіт.

«Для мене дуже важливе відчуття, що ти можеш о другій ночі вийти на вулицю і просто постояти на траві босоніж, подивитись на небо і подумати: ось я тут, я існую. Цього мені достатньо для перезарядки. Я відчуваю, що я із землею на «ти». Я думаю, що ми гарні друзі», — говорить художник.

Проєкт «Меліорація» — перша сольна виставка Еміля, що відбулася у жовтні 2023 року в «ARTпідвалі» Харківської муніципальної галереї. В її основі лежить тема землі.

«Афіша виставки «Меліорація» — це рельєф. Це моя згадка з дитинства. Подвір’я, в якому я виріс у селі в Азербайджані. Там була унікальна система зрошення землі. Клімат більш сухий і було важко зрошувати рослини однаково, щоб вода доходила до кожного», — розповідає автор.

Про силу землі художник думав під час російського повномасштабного вторгнення.

«Це мої думки — про землю, про її захист… Це ставлення до своєї землі, до рідного. Чому ми кажемо, що нам треба повернутись до кордонів 1991 року? Це ж не про фізичні межі чи мапу. Це відчуття дому, відчуття своєї землі. Це була виставка, присвячена українській землі. Її неймовірній здатності до регенерації після всього, що вона бачила і що з нею сталося», — пояснює Еміль Мамедов.

За місяць після початку повномасштабної війни родина Еміля виїхала в Азербайджан, але невдовзі повернулася.

«Сказали, краще бути під бомбами в Харкові, ніж у безпеці в Баку. Вони не змогли витримати довше місяця в іншому місті. І у 2022 повернулися. Всі тут. Працюємо, живемо. Я думаю, що треба було перейти цю ментальну межу, коли тобі дорожче саме сприйняття міста, в цьому місті, ніж фізична небезпека», — говорить художник.

За кордоном він відчуває, як його тягне додому: «Харків — це щось унікальне: атмосфера, люди. Процес формування харківського духу і досі триває».

«Простір покордоння»

Криза у мистецтві, що виникла у воєнному місті, водночас породила нові зв’язки, розповідає Еміль:

«Ми не можемо жити без цих зв’язків і ми їх знаходимо. У митців не дуже багато опцій зараз, але все одно Харків працює… І знову це ком’юніті почало збиратись. Мені це було важливіше, ніж те, як поставляться до моїх робіт. І я дуже радий, що зміг зараз зробити щось у Харкові. Нам треба нагадувати про себе, бути активними. Зараз ігнорування чи замовчування — не вихід. Це щось про активну дію, про боротьбу».

Він згадує відкриття проєкту «Меліорація», прем’єру вистави театру ляльок «Жираф Монс» та презентацію проєкту «Простір покордоння. Внутрішньо переміщений ландшафт», над якими працював художник Костянтин Зоркін.

Еміль Мамедов — один з учасників проєкту «Простір покордоння». За кураторства Зоркіна він створив роботу «Недослідженні біотопи» і, як і інші учасники, встановив її у Саржиному Яру — у воді.

«Це для мене змалку культове місце. Тому що це був шматочок природного в урбаністичному. Я був у Сержиному Яру в усі пори доби: починаючи від третьої-четвертої ранку, закінчуючи другою ночі. І завжди там люди знаходять якийсь спокій», — продовжує художник.

Еміль задумав і виконав «Недосліджені біотопи» ще 2021 року. Тоді він не сподівався, що вони перетворяться на проєкт для Саржиного Яру.

«Сама концепція моєї роботи співпадає з формою Яру. Ці острови можуть бути такими мінімоделями Саржиного Яру. Як робили трипільці будиночки на ніжках. Ніхто не розуміє, навіщо вони це робили: чи будували вони будинок після цього, чи до цього. Така сама історія в мене. Тобто це як Яр, а ці відростки — це як дерева в Ярі», — показує Еміль.

Щоб показати роботу «МедіаПорту» повністю, Еміль заходить у воду і запалює свічки на кінчиках металу. День співпадає із другими роковинами повномасштабного вторгнення.

«Я почув, коли запалював, що хтось каже: «Дивись, там вогні загоряються, треба йти!» Невипадково, що люди підійшли, тому що роковини повномасштабної. І багато хто вбачав у цьому символізм, ритуальне значення. І воно притягує всіх, тому що усі думають про одне. У всіх один біль. І побачити щось обнадійливе  — це дуже приємно», — розмірковує автор.

Віск — сакральний матеріал для Еміля і ще одна згадка з дитинства.

«В дитинстві мене водили на кладовище. І там був вівтар, язичницький. І переважну частину вівтаря займав віск. Це було каміння, вкрите воском. Коли ти заходив у вівтар, ти мав поцілувати цей камінь. І навіть смак воску, запах його, в мене ще з дитинства зберігся як щось священне. Те, що оберігає», — говорить художник.

У кількох роботах Еміль використовує свічки, які створив сам.

На місці удару — майстерня

Еміль Мамедов не відокремлює для себе, що є мистецтвом, а що ні. Його більше хвилює, як правильно його оцінити.

«Я схиляюся до досвіду дадаїстів чи Дюшана: все, що оголошене мистецтвом, є мистецтвом. Якщо його принесли в галерею і там тобі кажуть — це мистецтво — значить, це мистецтво. Значить, ця людина хоче, щоб ти подивився на об’єкт з іншого боку. Дуже важко відокремити, що є мистецтвом, а що не є мистецтвом. Якщо глядачі це не сприйняли, це теж натуральний процес, це нормально. Якщо воно викликає якусь емоцію — це вже добре», — каже художник.

Мистецтву в Україні потрібен розвиток, адже це є репрезентація того, хто ми є і хто ми в цьому світі, говорить Еміль:  «Нам треба показувати всьому світу, що унікального в Україні. Що тут є митці, що тут є культура. Що це не вигадка, це не Ленін придумав. Це велика культура. Ми соромилися цього якийсь час. Коли, якщо не зараз, будувати ці фортифікаційні споруди? Мені здається, що культура — це невіддільна частина державотворчого процесу. І Харків заслуговує на те, щоб бути гідно репрезентованим на культурній мапі України і світу».

«Саме зараз багато харків’ян, які поїхали, починають думати про місця, які їм близькі. Тому що кожне влучання, кожна деструкція сприймається дуже болісно. Ти починаєш цінувати те, що втрачаєш. У центрі є школа, в якій я навчався. Навпроти — «Політехник», який розбомбили, а в тому басейні я плавав. Таку прив’язку до міста неможливо забути», — продовжує Мамедов.

Зараз Еміль працює в новій майстерні — у квартирі знайомих, в якій тимчасово ніхто не живе. У двір будинку в серпні 2022 року прилетів російський снаряд. Одне вікно в тимчасовій майстерні Еміля вибите, на стіні залишився слід від уламка.

«Усвідомлювати, що ти працюєш в місті, яке цей досвід отримує майже кожного дня… Цей досвід я теж не забуду ніколи. Ось уламок був на дні ями, а зараз на місці цієї ями — майстерня. І ми щось робимо, тут ростуть вже нові проєкти. Тому що для нас це було лише зерно для нових початків», — говорить художник.

Еміль демонструє уламок і цитує книгу «Позивний для Йова» Олександра Михеда: «Я хочу це все забути. Я хочу цього ніколи не забувати».

«Це дуже влучна цитата. В якому стані ми зараз перебуваємо і що нам треба з цим робити. Це нагадування, щоб бути сильнішими, але все одно не травмувати себе», — говорить художник.

Матеріали стали твердішими

Війна вплинула на вибір матеріалів, з якими працює художник.

«Я намагаюся брати… Як це? Solid materials. Тобто твердіші, не зламані, тому що вони більше витримають. Матимуть віку», — говорить Еміль.

Посеред його майстерні — глиняна квітка. Він поводиться з нею, як з живою, поливає водою. Ця робота стане продовженням серії «Завирва».

«Це частина серії про такі рослини чи вигадані, неіснуючі істоти. Наприклад, рослина, що за мною — «Завирва». Це істоти, які скликають воду. І з’являються на місцях пошкодженої землі. Я хотів би продовжити цю серію. Про шлях води, вода мала збиратися у верхньому шарі роботи, переміщуватись по стовбуру вниз і витікати в кожен інший шар, тобто в кожен інший ряд цих листів. Далі вона стікає все нижче. І зупиняється на нижньому шарі. Це як зворотний фонтан. А пелюстки мають ставати вітрилами чи навіть крилами. Тобто шлях вітру. Вони закручуються і нагадують такі собі лопаті вентилятора», — пояснює автор.

Коли під час виставки «Меліорація» Еміля питали про плани на майбутнє, він відповів: «Дожити до наступних проєктів».

«Мені здається, що молодим митцям важко знайти собі роль, тому що кожен митець, як і кожен громадянин хоче бути корисним державі. Молоде мистецтво формується в цих подіях і може навіть більш емоційно реагувати», — говорить Еміль Мамедов.

Художник відчуває, що сучасні події відіб’ються у творчості цілого покоління українських митців.

«Зараз ми всі одне покоління, покоління митців, які живемо і працюємо в історичний час. Така генерація українських митців — це щось окреме. І мистецтво живе серед митців. Воно в такому живому стані, як тісто, що ще не добродило до хліба», — говорить художник.

Читайте також: «Три молитви за Харків» Костянтина Зоркіна