«Не ми прийшли зі зброєю в чужу країну»: останнє слово бійця «Азову» з Харківщини у російському суді
У Південному окружному військовому суді у російському Ростові-на-Дону судять українських полонених з Маріуполя — їм незаконно інкримінують «терористичну діяльність та насильницьке захоплення влади». Під час засідання 19 березня четверо полонених українців Олександр Мухін, Олег Жарков, Анатолій Грицик та боєць «Азову» з Лозової на Харківщині Микита Тімонін виступили з останнім словом. «МедіаПорт» наводить пряму мову Тімоніна за звукозаписом засідання, який виклало російське видання «Медіазона».
Суд над українцями, яких взяли у полон під час оборони Маріуполя, розпочався у червні 2023 року. Спочатку судили 24 людей, двох з них обміняли до початку слухань. З 22 обвинувачених, які постали перед судом, вісім були жінки — кухарки та кладовщиця батальйону «Азов». Їх звільнили з полону у вересні 2024 року.
«Не Україна нападала на росію»
Тут багато було сказано про те, що ми — фашисти, нацисти, терористи, бандерівці й так далі. Хочу провести маленьку аналогію. 22 червня 1941 року о 04:00 ранку нацистська Німеччина напала на Радянський Союз, а 24 лютого 2022 року вся Україна прокинулась під вибухи російських ракет. Не Україна нападала на росію, не ми прийшли зі зброєю в чужу країну.
Ми захищали свою землю, свої міста. Російська армія приїхала у місто Маріуполь на танках, БТРах, літаки прилетіли, кораблі припливли. Російські снаряди падали на українські міста, ми боронили нашу землю, а тепер нас судять за повалення влади — мені здається, несправедливо.
Я хотів розповісти маленьку історію з Оленівки. У колонії, де нас тримали незрозуміло чому — як раз той проміжок часу, коли мене 11 квітня взяли у полон, а справа з 5 травня — і в цей проміжок часу я був в Оленівці, як і багато кухарок. Вони там питали, чому ви винні, за що нас хочуть судити? А їм працівники казали: «Ви винні, тому що потрібно було отруїти їх всіх у столовій, тоді, може, і війни не було б». При цьому ми — терористи, виходить.
Прокурор багато доказів надавав: з ютуб-каналів якісь незрозумілі покази, розповіді якогось перебіжчика зі Служби безпеки України — як можна довіряти таким людям?
Також багато у вас звучить показів місцевих жителів з Маріуполя: звірські злочини, насилля, мародерство, знищення будинків… Але в жодних з показів не фігурував ніхто з підсудних, які присутні тут наразі.
Про «утиски» російськомовного населення в Україні
Я все життя займався спортом, об’їздив всю Україну на різні змагання, турніри. Я вчився в школі Олімпійського резерву, в якій були зібрані спортсмени зі всієї України — і не забороняли нікому говорити російською. Ми їздили у Львів, грали у баскетбол, говорили російською — нам продавали тістечка, пиріжки, морозиво… Я просто багато чув — ми тут вже три роки по тюрмах та СІЗО катаємось — що якомусь постовому у Львові морозиво не продали, комусь — пиріжок…
Я не знаю, якась фантастика, не було такого: усі спілкувались вільно російською, хто хотів — українською. Хочеш — польською говори, хочеш — чеською, та якою хочеш, такою мовою і говори. Також у вас є телефони наші, в яких чудово видно, якою мовою ми спілкувалися. Усе листування, усі розмови в телефоні — це все російською, соцмережі. Ви були на наших базах, у військових частинах, там також багато доказів, що досить багато людей спілкувались російською і ніхто нікого не утискав.
«Сидячи у Ростові, ви не дуже відчуваєте, що війна йде»
Мені інкримінують також навчання для терористичних актів. Всі ми вчилися тримати зброю стрілецьку штатну, навчались медицині, навчались тактиці, тобто по суті, нічого нового, чому б не вчили у російській чи якійсь європейській армії — все те саме.
Також багато про тероризм сказано. Я хотів би сказати пару фактів, не всім відомих. Наприклад, про удар по дитячій лікарні «Охматдит» у Києві ракетами — там тяжкохворих дітей лікують від онкології. Ракета не українська була, це усім відомий «Іскандер». Також було багато зруйновано дитячих садочків, шкіл, лікарень. Думаю, сидячи у Ростові, ви не дуже відчуваєте, що війна йде між росією та Україною. А в Україні це відчувають: багато людей гине, дітей. Багато родин були вимушені виїхати за кордон, тому що банально хвилюються за здоров’я своє та своїх дітей.
Тут багато разів говорили, що осудили нашого командира на 24 роки, але йому не інкримінували повалення влади. Цікаво було б подивитися, як би ми повалили владу без його відома — крадучи пиріжки на ринку?…
Я побачив мішки на головах, дроти на різних кінцівках тіла, зламані ребра, відбиті нирки, люди, забиті до смерті, голод понад рік, жодної медичної допомоги, люди гнили, ноги, руки, воші, клопи, двічі за рік душ, в який ми сходили — пішли брудніші, ніж прийшли, ще й побиті.
Нам не дають можливості спілкуватися з нашими рідними та близькими. Навіть зараз ми надсилаємо листи, а вони не доходять і губляться. Це все — обман системи. І до речі, 12 березня Володимир Володимирович Путін заявив, що росія ставиться до всіх військових, хто потрапив у полон, гуманно, і Женевська конвенція не буде застосовуватися лише до іноземних найманців — це цитата 12 березня 2025 року. Володимир Путін, якщо не авторитет для шанованого прокурора, я не знаю, що і казати. У мене все.
Олександра Мухіна, Олега Жаркова, Анатолія Грицика та Микиту Тімоніна росія «судить» як бійців «Азову». Їх взяли у Маріуполі на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Українців звинувачують за двома та трьома статтями Кримінального кодексу рф:
- насильницьке захоплення влади (ч. 4 ст. 35, ст. 278 КК рф),
- організація діяльності терористичної організації (ч. 1 ст. 205.5 КК рф),
- проходження навчання для терористичної діяльності (ст. 205.3 КК рф).
Максимальний термін ув’язнення, що загрожує трьом з чотирьох захисників України, сягає 22 років тюрми.
Читайте також: З російського полону повернули чотирьох бійців з Харківщини