«Не хочемо бути дикобразом» — перебудовуємо Лопанську набережну за десятки мільйонів Колонка

Після майже чотирьох років повномасштабної війни харківська влада вкотре доводить: у міста й досі немає розуміння, що великі інфраструктурні проєкти потребують публічної аргументації. Сквери та набережні ремонтуються до аукціону, а громадяни дізнаються про зміни, коли техніка вже стоїть у ґрунті, або взагалі за декілька тижнів до відкриття локації.

Новий приклад — реконструкція Лопанської набережної

Загальна ціна проєкту, заявлена у бюджеті міста — 255,5 млн грн (2023-2026 роки). З них «натендерили» вже близько 50 млн грн. За умов повномасштабної війни, регулярних обстрілів та перебоїв з енергосистемою наміри витратити понад чверть мільярда гривень з бюджету не на оборонні потреби чи відновлення критичної інфраструктури вимагають пояснень. І міський голова Ігор Терехов, не кліпнувши оком, пояснює:

«Для нас сьогодні, щоб утримати людей, потрібно зробити так, щоб у них був гарний настрій, гарні емоції, було освітлення, було тепло в оселях».

Роботи з реконструкції Лопанської набережної розпочалися навесні цього року під час ремонту підземних комунікацій.

Основний аукціон на суму 35 млн грн пройшов тільки у грудні, та і договір навіть не підписаний.

При цьому Ігор Терехов анонсував відкриття реконструйованої локації найближчими тижнями. На Лопанській набережній встановили ялинку (вочевидь, готуються встигнути до свят), для декорацій у вигляді торшерів звели балкони, установили нові лавки тощо.

Це та сама логіка, за якою багато років діє міська влада: підрядник відомий заздалегідь, роботи починаються «до паперів», а тендер — лише ритуал, який має створити правильну картинку в ProZorro.

Чи є до цього питання у правоохоронців? Ні. Чи бачить у цьому проблему мерія? Так само ні.

Пішохідна зона: питання без відповідей

Офіційний меседж влади: робимо «нову локацію — пішохідну зону на набережній».

Але що таке пішохідна вулиця у розумінні влади? Простір, де не їздять машини? Чи все-таки гармонійне середовище: з культурним життям, людьми, активностями?

Чи прораховувала ці аспекти міська влада перед реконструкцією набережної? Дуже на це сподіваюсь.

Заборона руху автівок без зміни сенсу — це не пішохідна зона. Це лише перетворення автомобільної дороги у тротуарну зону.

Найгостріше питання — чому саме тут?

Поруч — Полтавський Шлях, колись найбільша торгова артерія міста, яка сьогодні втратила ці характеристики. Чи є в задумах міської влади продовжити пішохідну зону, і, наприклад, частину Полтавського шляху робити без автівок на вихідні? Тим більше там є декілька паралельних вулиць-дублерів, завдяки яким таке перекриття на суботу-неділю буде не дуже критичним для автомобільного руху.

Але якщо міськрада цю реконструкцію подає як старт великої пішохідної зони, де стратегія? Де мережа пішохідних зон? Де дискусії щодо продовження цієї мережі?

Влада цього не артикулює. А без логіки мережі, «пілотний проєкт» — це просто ремонт за десятки або мільйони гривень.

Комунікація — як завжди

Цікаво, що вперше презентація проєкту відбулася не в Харкові, а в Києві, на інвестиційному форумі, ще у 2023 році. Для містян ніхто нічого окремо не пояснював.

А далі, за класикою, харків’яни про реконструкцію мали здогадатися самі, коли побачили, що на локації працює техніка.

І лише після того, як активісти почали ставити питання міській владі, в анонімних телеграм-каналах, пов’язаних із нею, прокотилася хвиля матеріалів про те, що «старі дерева замінюють новими» і «все робиться для людей».

Прозорість, участь громади, чесна розмова про пріоритети? Ні, знов не цього разу.

Такий стиль не просто демотивує — він відтворює стару модель управління, в якій громадськість має дізнаватися постфактум і «радіти» тим змінам, які хтось уже затвердив.

Чи доречно це зараз?

Питання безпеки та пріоритетів — те, що мало б ставати першим аргументом у будь-якому проєкті.

Лопанська набережна — не той випадок, коли реконструкція рятує життя як укриття. Це не відновлення критичної інфраструктури. Це естетичний проєкт у центрі прифронтового міста.

«Що стосується Лопанської набережної, знаєте, дуже показово, що всі сьогодні підтримують одне: ми не хочемо бути дикобразом, ми не хочемо бути випаленою землею. І для нас сьогодні, щоб утримати людей, потрібно надати їм якісніші послуги. Зробити так, щоб у них був гарний настрій, гарні емоції, було освітлення, було тепло в оселях. Щоб вони не виїжджали з прифронтових міст та громад», — прокоментував міський голова.

x

Але коли на Харківщині повторно знищують відбудовані школи, амбулаторії й адмінбудівлі, а вимкнення світла відбувається постійно, питання «чому саме зараз реконструкція набережної?» звучить гостріше.

Такі проєкти не є злочином — вони можуть бути потрібними. Але вони мають бути переконливо пояснені.

Гроші в трубах чи труба грошам?

Лопанська набережна вже зараз виглядає дорожче, ніж оголошена вартість тих тендерів, які є у відкритому доступі. Окремо відремонтували каналізацію, окремо перенесення мереж, окремо заміна металевого огородження, монтаж системи електропостачання. У підсумку — проєкт розпорошений на багато договорів, що ускладнює контроль і створює ширше поле для маніпуляцій.

Конкурс концепцій, залучення архітекторів, урбаністів, бізнесу, робота з місцевими, аналіз транспортної моделі — це не про цю реконструкцію. Про неї — «робимо, бо вирішили».

Це той самий шлях, який привів до публічної акції протесту в Саржиному Яру у 2023 році, до невдоволення частини громади з реконструкцією скверу «Вічний вогонь» у цьому році, до десятків рішень, які ухвалюються кулуарно й видаються як благо.

Лопанська набережна могла б стати частиною масштабної ідеї нового центрального простору Харкова — після війни, у стратегії, де є зв’язки між середовищами, маршрутами, вулицями, бізнесом і людьми.

Замість цього поки це фрагмент ремонту з традиційним підходом міської влади: «Ми краще знаємо».

Містяни мають повне право питати — чи є в цій реконструкції логіка, сенс і необхідність.

Бо без цих трьох складових навіть найкрасивіша набережна не стане живим міським простором.