На фронті загинула військовослужбовиця «Гострих Картузів» і волонтерка Марина Воронцова
У районі Покровська під час виконання завдання загинула бойова медикиня «Гострих Картузів» Марина Воронцова. Харків’яни пам’ятають її як волонтерку «Станції Харків». Сама родом з Луганщини, Марина з 2014 року постійно допомагала цивільним та військовим, у 2019 займалася підприємництвом — мала у Харкові млинцеву, у 2025 долучилася до «Гострих Картузів».
«Під час бойової місії в районі Покровська героїчно загинула наш бойовий медик Марина Воронцова «Лагерта»… Марина була добровольцем нашої групи і тривалий час виконувала бойові місії. Вона була перлиною та талісманом нашої групи. Тепер вона стала янголом охоронцем для кожного з нас», — повідомили у підрозділі.
Після виїзду з Луганщини Марина волонтерила — допомагала переселенцям, харків’янам, захисникам.
«Останній рік життя Марина присвятила війні пліч-о-пліч з Гострими Картузами. За чисельні бойові досягнення вона отримала бойовий шеврон групи і з гордістю носила його», — зазначають «Гострі Картузи».
«Вона була чесною, відвертою, прекрасною»
Друзі, колеги та побратими Марини Воронцової діляться спогадами про неї у соцмережах. На своїх сторінках вони пишуть про біль утрати, дякують Марині за її силу, щирість і роботу, яку вона виконувала до останнього дня.
Спогадами про роботу з Мариною Воронцовою поділилась з «МедіаПортом» волонтерка Алла Фещенко:
«Ми з Мариною працювали разом на вокзалі, у пункті допомоги. Для нашої команди — я тоді була координаторкою — вона стала однією з тих справжніх і сильних людей, які з’явилися поруч. Марина була справжньою. Вона ніколи не була «зручною» — вона була чесною, відвертою, прекрасною. Вона дуже віддавалася роботі. Наприклад, на вокзалі повністю включалася в допомогу людям. Мені здається, що все, що вона робила, — не заради статусу, не заради нагород і не для того, щоб хтось це оцінив. А тому що це було потрібно тут і зараз. Я дуже за нею сумую.
Коли Марина пішла до «Картузів», ми стали спілкуватися менше. Я про це у неї не розпитувала. Дивилася наші останні дописи й якось запитала, чому вона більше не пече торти. Я хотіла замовити в неї особливий. Вона справді вміла пекти — дуже красиві, дуже класні торти. І вона сказала, що мусить його уявити — і що торт обов’язково має мати кольори. А потім додала: «У підвалі в мене забрали кольори. Я більше не бачу кольорів, бачу тільки чорне й біле».
Вона волонтерила для військових, і на цьому моменті я вже не стала розпитувати. Коли побачила її публікацію, що вона пішла до війська, — чесно, не наважилася запитати. Я знала, що вона мала втрату на війні, втратила близьку людину. І не вважала коректним про це говорити».
Побратим Артем Фисун дописі на Facebook назвав Марину Воронцову жінкою-воїном з незламним характером, яка знає ціну боротьби та свободи:
«Загострене відчуття справедливості заточило в тобі стрижень і ти, як жалом могла ужалити усіх, хто намагався з тобою сперечатися. Твоя винахідливість та оперативність іноді приємно шокувала побратимів, які були в шоці, як швидко і оперативно ти все вирішуєш і знаходиш. З твоєю життєвою позицією та добрим серцем ти обрала шлях волонтера та приходила на допомогу навіть туди, куди бояться зараз рухатись чоловіки».
Анастасія Бондаренко з Мариною познайомилась у 2014 році на «Станції Харків».
«Ми постійно підтримували стосунки, навіть після того, як пішли зі станції. Увесь цей час вона намагалася розвинути свій бізнес: відкривала справу, брала гранти як переселенка. Ми їздили до неї по млинці, замовляли їжу, а останні роки перед повномасштабним вторгненням — її неймовірні торти. У неї була традиція: готувати штолени на замовлення, і навіть з початком вторгнення ми продовжували їх купувати.
Я пам’ятаю, як на Салтівці вона сиділа під обстрілами, а ми пропонували переїхати у безпечніший район. А Марина відмовлялася: «Не можу. У мене тут пацани поруч. Мені тут зручніше». Вона й далі замовляла продукти, готувала і відвозила їжу військовим — усе глибше на фронт. Постійно ризикувала. Ми просили її зробити паузу, бо в неї були проблеми зі здоров’ям, боліла спина, вона періодично лікувалася. Але це її не зупиняло.
До «Картузів» вона приєдналася після загибелі Антона Спіціна. Для неї це був ключовий момент. Улітку вона вирішила: треба долучатися. І вона долучилася», — згадує Анастасія Бондаренко.