«МедіаПорт» продовжує серію матеріалів в пам'ять про вбитих росією харків'ян. 26-річний Олександр Шевченко — один з 19 загиблих внаслідок ракетного удару по колишньому гуртожитку на Салтівці у серпні 2022 року.
«Ми були, як рідні брати»
Дмитро Глубокий дружив з Олександром Шевченком з часів навчання. Він познайомився з ним близько 10 років тому у технікумі, куди обидва вступили після 9-го класу школи.
«Познайомилися і дружили до останніх днів. Дуже дружили. Ми вчилися на автомеханіків у Харківському автотранспортному, а в інститути різні пішли, але все одно дружили. Саша дуже любив автомобілі, спочатку працював в автосалоні. А останнім часом інкасатором. Любив техніку: від самого дитинства мав мопеди, машини і пішов вчитися на автомеханіка, бо мав пристрасть до цього. На строковій службі був водієм. Захоплювався ще автозвуком, коли у машинах встановлюють спеціальні динаміки, посилювачі, сабвуфери. Це нас об’єднувало, ми навіть трохи змагалися, хто краще обладнає машину. Весело було», — розповідає він.
Дмитро пам'ятає Олександра як людину з добрим характером: «Ніколи нікому відмовити не міг. В нього багато друзів було, і коли до нього зверталися за допомогою, навіть якщо в нього гроші останні — віддавав».
Секретів між друзями не було, вони знали батьків один одного і часто бачилися.
«У нас була традиція — щовечора зустрічалися пити каву. Кожного дня після роботи, що б не трапилося. Коли почалася війна, жили разом недовго, а коли роз’їхалися, то могли і по дві години кожного дня говорити. Ми їздили у відпустки разом, ми були, як рідні брати. Допомагали один одному. Зараз мені нелегко, але я не забуваю», — ділиться Дмитро Глубокий.
Мріяли до народження сина зробити ремонт
Квартира Олександра була не у самому колишньому гуртожитку, а у будинку, що примикав до нього. Він мешкав там близько семи років, але так і не встиг пожити там з дружиною Діаною — весілля було незадовго до вторгнення, у середині лютого.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, він переїхав з вагітною Діаною до мене у приватний будинок. На початку березня вони виїхали з Харкова. Спочатку до його батьків у Сумську область, а коли у самих Сумах все стабілізувалося — до батьків дружини в Суми», — розповідає друг загиблого.
Пара познайомилася у рідному селі Олександра, звідки були і їхні батьки.
«Дружина тримається, тому що є син. А так — важко. Вони мріяли до народження сина зробити ремонт у квартирі. Хотіли замінити вікна і ще по дрібницях, щоб кімнату сину в певних кольорах зробити. Я допомагав йому», — згадує Дмитро.
«Встиг відпрацювати одну зміну»
Олександр прагнув якнайшвидше повернутися до Харкова. Усі його колеги повернулися і вийшли на роботу, чоловік сестри залишився у місті й теж працював.
«А я знайшов роботу у Полтавській області, хотів, але не міг все кинути й повернутися. Діана відмовляла його, просила залишитися [на Сумщині]. Але Саша був рішуче налаштований. Щойно повернувся, зустрівся зі всіма своїми знайомими, приїхав на день раніше, щоб прибратися у квартирі — пів року там ніхто не жив. І домовився щодо зручного графіку, щоб бути пів місяця з родиною. Він встиг відпрацювати одну, першу зміну і загинув», — говорить Дмитро.
Друзі розмовляли за 20 хвилин до влучання ракети. Тяжкопораненого Олександра знайшли у ванній кімнаті. Зі слів медиків, які переказує Дмитро, його друг втратив багато крові і помер дорогою до лікарні.
«Наш спільний знайомий зателефонував мені та спитав, чи повернувся Саша додому, бо біля його дому був вибух. Так я дізнався, що сталося. Його друзі одразу поїхали туди, але Сашу вже повезли до лікарні. Там їх почали ганяти з кабінету в кабінет, його не могли знайти, він був як невпізнаний чоловік — без документів привезли. І тоді я згадав, що могло допомогти його ідентифікувати. Я підказав хлопцям, що татуювань у Саші не було, але була дуже масивна обручка, її не переплутати, і ланцюжок на шиї. Обручку я добре пам’ятаю, він мені перед весіллям скидував фотографії. І за цими фотографіями обручки його і вдалося ідентифікувати», — розповідає друг Олександра.
На упізнання вже приїхали родичі.
Незадовго до загибелі Олександр став батьком, сина назвали Даміаном. Дмитро пригадує, що малюка мали похрестити 3 вересня, але через смерть батька таїнство перенесли.
«Колеги проводили Сашу з Харкова, а поховали у рідному селі, у батьків на Сумщині. У Саші залишилася старша сестра, батькам дуже складно зараз. Не знаю, як їм це пережити. Я з ними постійно на зв’язку, але нам важко говорити, бо нагадуємо одне одному про Сашу», — пояснює Дмитро.
Пізніше Даміана похрестили. Хрещеним хлопчика став Дмитро, як того і хотів друг Саша.
Допомогти родині можна за номером картки дружини: 4149 4998 0344 8925 (Діана Шевченко).
