Мобілізація та мотивація: чому потрібно будувати сильну армію без «бусифікації»
На початку лютого мені на очі потрапив лист від одного з оперативних командувань, розісланий на підпорядковані військові частини. У ньому командування визнає: як не рахуй, самовільних залишень частини не меншає. Не допомогла ані індульгенція для тих, хто повертається, ані «заходи широкомасштабного розшуку та повернення військовослужбовців».
У листі перелічено цілий вагон причин СЗЧ, але одна просто кинулась мені в очі:
«Недостатня ефективність відбору та низька мотивація мобілізованих військовослужбовців, що зумовлено примусовим характером мобілізації».
Тобто командування ЗСУ відверто визнало: примусове затягування людей до армії не працює, тому військовим частинам треба зосередитися на рекрутуванні на конкретні посади у себе в підрозділі. Паралельно з цим згори дали вказівку створювати групи рекрутингу в кожній частині.
Одразу скажу. Є люди, які захищають ТЦК, бо наповнювати військо треба, а служать там військові з бойових частин після поранень. І я з цим повністю згоден. Але в цьому ж і є проблема. Я не хочу сказати, що ці люди погані. Це звичайні люди, які після років війни втомилися і змушені виконувати плани мобілізації, щоб не втратити місце служби поряд із домом. Роблять вони це так, як уміють.
Наприклад, утікача з нашої частини зупинили на вулиці ТЦК і… мобілізували знову, не знаючи, що він чинний військовий. З’ясувалось це вже у військовій частині, до якої його направили і яка тепер не знає, що з ним робити. У Харкові була ситуація, коли військовослужбовці ТЦК побили звільненого військового, який був у полоні «вагнерівців». Свіжий випадок — коли чоловіка збили з велосипеда та «запакували» у бусик.
Але найбільше мене турбують не окремі випадки, а відсутність правової визначеності та контролю у всьому цьому процесі. Центри комплектування перетворилися на силові органи, які описують свої дії евфемізмами «групи оповіщення», «запросили для уточнення даних», коли насправді це все означає примусове затримання людини. Коли стаються ексцеси, розслідувати їх просто нікому. Максимум, на що можна розраховувати, — пост на сторінці ТЦК, з якого завжди випливає, що в усьому винен постраждалий. За законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» представники ТЦК та поліція мають фіксувати на відео спілкування з громадянами. Чи бачили ви бодай одне оприлюднене ними відео?
Даруйте, але навіть обвинувачені у найтяжчих злочинах мають більше процесуальних прав і гарантій, ніж люди, які мають виконувати свій почесний обов’язок. Але у чинних військових прав ще менше, і суспільство це чудово розуміє. Тому обирає єдиний ефективний метод «правового» захисту — СЗЧ. Причому з районів ведення бойових дій тікають лише 12%, інші роблять це раніше. За даними Офісу генерального прокурора, у 2024 році зареєстрували 66,2 тисячі СЗЧ, не рахуючи ще 23,2 тис. випадків дезертирства. Статистика Сухопутних військ, за моїми даними, вказує понад 84 тис. СЗЧ.
Виникає запитання — що робити і як наповнювати військо, якщо методи роботи ТЦК та СП не задовольняють ані суспільство, ані військові частини, ані командування?
Думаю, що обов’язок військової служби можна було б реалізувати за аналогією з фіскальним обов’язком. Не секрет, що більшість податків в Україні сплачуються добровільно-декларативно. Тобто податківці не приходять і не заглядають до вас у касу — здебільшого вони вірять вашій декларації. Лише у невеликому відсотку випадків податкова проводить перевірку й накладає санкції (і значна частина з них потім скасовується судами).
Закон може вимагати від людини чоловічої та жіночої статі певний відрізок свого життя перебувати на військовій службі. Наприклад, 6 місяців у мирний час і 18 місяців під час війни. Як саме виконати цю вимогу — кожен обирає самостійно. Так само як ми всі обираємо роботу або шукаємо замовників. Можна відкрити сайт із вакансіями й самостійно домовитися з підрозділом, можна прийти до рекрутингового центру.
Ви знаходите собі підрозділ, проходите співбесіду та відбір (якщо потрібно), з вами оформлюють усі документи й зараховують до частини. Потім ви або ваш підрозділ сповіщає владу, що ви почали виконувати ваш обов’язок і претензій до вас немає. Тих, хто не виконує свій обов’язок добровільно, переслідує поліція в загальнопроцесуальному порядку як інших порушників закону. Насправді навіть зараз ані закон, ані підзаконні акти не дають ТЦК права затримувати людей, проте на це закривають очі.
Функції рекрутингу та цивільно-військового співробітництва, які зараз частково виконують військкомати, перейдуть до військових частин, де й так уже є або створюються відповідні служби. Завдання ТЦК в такому випадку можна буде звести до умовного департаменту Міноборони.
Будь-які намагання створити «кодекс поведінки ТЦК» не будуть ефективними — я в цьому переконаний. Ми вже 10 років реформуємо поліцію, кожен поліцейський чи поліцейська проходить багаторічну підготовку перед службою, але скільки з них зможуть бездоганно скласти протокол про перевищення швидкості або здійснити затримання?
Нам треба поступово позбутися ТЦК у нинішньому вигляді та будувати сильну армію іншими методами. Після року агресивної мобілізації влада це нарешті збагнула та вже озвучує рішення (контракт 18-24, обов’язкові підрозділи рекрутингу в частинах). Аби лише винними в усіх порушеннях не почали призначати військових, коли дійде до виборів.
Позивний «Маямі», молодший сержант ЗСУ
Читайте інші матеріали у розділі «Думки»