Місто-фортеця: як народився логотип «Харків – залізобетон»

За незламність перед російськими окупантами Харків, що з перших днів повномасштабного вторгнення РФ перебуває під постійними ракетними та артобстрілами, називають залізобетонним. Логотип «Харків – залізобетон», який став фірмовим мерчем, створив харківський художник Патрік Касанеллі. Купуючи футболки або інші речі з цим символом, українці допомагають армії. Про створення логотипа і культурне віддзеркалення історичного процесу автор символу розповів «МедіаПорту».

Патрік (Ілля Костін-Кассанеллі) — корінний харків’янин, живе тут понад 30 років. З початком повномасштабної війни залишився у місті, але переїхав в іншу частину Харкова.

«До війни в мене було дитинство та те саме «молоде життя». Навчання, робота, концерти, рок-тусовка. Студентські роки — один курс в ХПІ на лінгвістиці, а потім вже Академія культури. В принципі, по тексту вже зрозуміло, що лінгвістика в політехніці виявилась не тим, що мені було цікаво», — говорить Патрік.

Диплом бакалавра він захищав влітку 2014 року, коли Росія розпочала агресію на сході України. Патрік згадує, що на цьому мирні роки закінчилися. Він потроху допомагав Майдану. В той самий час створив кілька «досить аматорських» патріотичних плакатів.

«Освіти мені вистачало, а от навичок плакатиста — тоді ще ні. Це були патріотичні плакати. Концептуально непогані, а от техніка кульгала. Хоча два моїх плакати потрапили до виставки в Центр сучасного мистецтва М17», — згадує харків’янин.

Згодом роботи Патріка можна було побачити на виставці в «Укроп-холлі», де він волонтерив.

«Там були представлені плакати Пейпер Демона, Хельга Макартура (наш харківський художник й плакатист) та мої. Бігали, друкували, розвішували. «Укроп-холл» був по суті волонтерським хабом, то й виставка плаката там була доречною. Це був вже 2015 рік. А займатися саме плакатом я почав в 2014, як арттерапією. Щоб подолати ПТСР та згладити наслідки контузії», — говорить митець.

Контузію Патрік отримав під час Євромайдану. В команді харківського Євромайдану він разом з другом Олегом Романюком зібрав санітарну команду. На початку березня Патрік брав участь в обороні Харківської облдержадміністрації — як санітар.

«Медична підготовка саме по наданню першої допомоги в мене була, й ці знання знадобились. Мотав, накладав, промивав. Робив свою справу, допоки не втратив свідомість. Отримав поранення, переломи та контузію. Остання й сильно вплинула на моє життя після 1 березня», — згадує він.

Становлення стилю та техніки відбулося у Патріка у 2015 році — приблизно в той час, коли він співпрацював з харківською IT-компанією.

«Якби в мене на той час не було багато роботи — не було б й «Залізобетону» та інших цікавих робіт», — дійшов висновку Патрік.

У 2020 році художник почав співпрацювати з харківським осередком політичної партії «Демократична Сокира», роботу з якою він оцінює як найвеселіший етап свого художнього життя. Створювати «Залізобетон» Патрік почав у перші дні повномасштабного вторгнення. 24 лютого для нього почалось як і для більшості українців — з дзвінка близьких о 5-й ранку. 

«Дивились з дружиною новини, відстежували, наскільки це було можливо, інформацію, фільтрували її. Бо всім було страшно та незрозуміло, й нам також», — говорить він.

Слова «Харків – залізобетон» Кассанеллі вигадав після одного з авіанальотів на місто.

«Ідея почалась саме з базового зображення. Різні варіанти девізу в голові були, але все було «не те». Тому я почав з п’ятикутника. І це не просто фігура. В сучасній мілітарній геральдиці (якщо ми кажемо про сучасну, то це ХХ-ХХІ сторіччя) це символ фортеці. Ось так і Харків є для мене фортецею. Він був таким для мене з 2014 року. Після того я почав збирати архітектон, який зібраний з елементів Держпрому. Тільки я його замкнув на чотири кути. Такий собі форт, замок. Це символістика», — пояснює митець.

«Залізобетон» малювався тоді, коли вдома було світло. 

«Є електрика й нема нагальних справ — сиджу малюю. В будь-якому випадку — допоможу собі зібрати думки «до купи», в найліпшому — допоможу ще комусь. Так плакат і працює. Момент, коли девіз спав на думку, я пам’ятаю дуже чітко. Зайшов до ванної кімнати після авіанальоту. Серце стучить, думки плутаються. Подивився на свої очі в забране скотчем дзеркало — й в оцей момент фраза «Харків – залізобетон» й спала на думку. Вона лаконічно й при тому повністю відповідала моїм почуттям в цей момент», — згадує Кассанеллі.

Разом з родиною чоловік евакуювався до іншого району Харкова. Закінчував сам плакат Патрік вже після цієї евакуації. В мережу логотип виклав 5 березня. На той момент вдома два дні не було інтернету, то ж в мережу «потрапив» знімок монітора на телефон.

«Колористика «Залізобетону» базується на сірій гамі. Від теплого на фоні, до насиченого на архітектоні. Сірий як колір нашої стійкості. Я б сказав, що навіть дещо беземоційної стійкості. Стоїмо й будемо стояти», — говорить він.

Шрифт, яким написана фраза, був розроблений митцем рік тому — у березні 2021, для кліпу гурту «Папа Карло» на пісню ТГШ.

«Стилістично цей шрифт просто є віддзеркаленням мого захоплення авангардом, й особливо українським конструктивізмом. Я його робив таким, який він є, просто тому, що це мені подобається», — каже Патрік.

У свою роботу Патрік вкладав ту символістику, що місто-фортеця із залізобетонними мурами є не просто незламною, а й непохитною.

«Взагалі не очікував, що він стане таким популярним. Моя аудиторія завжди була не дуже широкою, бо авангард люблять далеко не всі, навіть дотичні до мистецтва. Я лише хотів підняти настрій всім тим, хто прочитає це в плакаті. Але вийшло, що багато хто виявився зі мною «на одній хвилі». Щодо того, як інші харківці інтерпретують мем — думаю, що кожен робить це, виходячи зі своїх почуттів. Для кожного причетного «Харків – залізобетон» — це своя історія спротиву», — каже Кассанеллі.

Держпром був обраний Патріком в тому числі й через його любов до авангарду. Символ незламності тепер завжди разом з ним — на його рюкзаку

«У Харкова не так багато символів, які всі містяни однозначно можуть назвати своїми. Держпром — один з небагатьох тих символів. Він монументальний, але при тому він не імперський. Він показує свою красу, не ховаючись за декораціями. І стоїть непохитно на своєму місці вже другу для нього війну. Як на мене, найліпшого символу для концепту міста як фортеці просто немає», — упевнений Патрік.

Крім психологічної підтримки містянам, Патрік допомагає українським бійцям — гроші від продажу його робіт йдуть на ЗСУ:

«З 24 лютого я поставив собі психологічні «милиці»: гроші з усіх моїх робіт йдуть на військо. Саме факт того, що моя робота заробляє гроші, й робить це на перемогу — дає мені відчуття корисності. Це найліпше, що я можу запропонувати суспільству, окрім як моральна підтримка через арти».

Патрік має зафіксоване авторське право, ліцензію в нього ще ніхто не купував.

«З «мерчем» все досить просто. Я просто даю дозвіл на використання. Й по всіх офіційних гілках в «Залізобетоні» залучені волонтери. Здебільшого мої друзі, бо кола по інтересах в Харкові досить герметичні. Вони мене розвантажують, і я можу займатися переважно саме художніми питаннями. Сам би я просто не потягнув би фізично такий обсяг роботи», — каже автор.

Художник додає, що багато хто спотворює мистецький арт або ж займається комерцією, не отримавши дозвіл на використання. Оригінальний постер та деякі файли до нього Патрік виклав на своїй сторінці у Фейсбуці у вільний доступ. Зокрема, шпалери для Facebook.

«На використання саме цих матеріалів, щоб, наприклад, проілюструвати свій особистий пост не треба окремого дозволу. Так само в некомерційних медіаматеріалах й поза Фейсбуком. Головне — використовувати їх як є, чи якщо треба внести зміни — обговорити це зі мною особисто», — каже він.

Одного разу до Патріка звернулась спілка волонтерів. Нині вона має назву «Меморандум Залізобетон».

«До мене прийшли спитати, чи можна використати цей мем для назви спілки. На що отримали не тільки дозвіл, а й унікальну ітерацію зображення для логотипа», — ділиться Патрік.

«Є люди, котрі не отримували мого дозволу на використання, й займаються комерцією, фактично, на краденому матеріалі. Я вже мовчу за спотворення арту. Деякі екземпляри просто химерні. Але це вже справа судових позовів. Бо де-факто — це мародерство», — вважає Патрік.

Художник зазначає, що мистецтво ніколи не залишається осторонь подій, які відбуваються навколо:

«Якщо, звісно, це мистецтво, а не ремесло. Бо це культурне віддзеркалення історичного процесу. Українська культура є скрізь де є українці — на передовій, в тилу та за кордоном. Багатогранна, поліетнічна, яскрава та самобутня. Ми творимо свій культурний простір незалежно від того де ми є. Люди розповідають про війну, тому що вони не можуть не розповідати про неї. Це реальність в якій ми живемо, на жаль».

Патрік вважає, що мотиваційне мистецтво є важливим аспектом спротиву. На його думку, за час війни мистецтво так чи інакше перейшло «на воєнний стан»:

«З 2014 року повільно, й з 2020 — у дуже швидкий темп. Я маю на увазі саме ментально. Ми постійно творимо свій міф. Бо національний міф — це культурне відображення історії. Суб’єктивна замальовка об’єктивних процесів. Зараз ми творимо міф нашого спротиву та нашого війська. Бо ми всі є спротив і є військо. Навіть не на передовій, ми все одно фігачимо на перемогу. Після перемоги — буде переосмислення війни. Здобутків і втрат. Шанування героїв, як конкретних особистостей, так й концепту нації-героя. Історія та мистецтво — нерозривні. А творимо історію ми кожен день. Тут і зараз. В Харкові і Коломиї. І навіть в Криму».

Держпром, символ «Залізобетону», Патрік не бачив з початку повномасштабної війни. І зустрівся з ним невдовзі після нашої розмови.