ЛНАУ – ВПУ (внутрішньо переміщений університет)

Антитерористична операція в Донецькій та Луганській областях і окупація Криму, окрім відкритого збройного конфлікту та втрати території, призвели до появи безлічі інших проблем, серед яких переселення понад 1 мільйона людей та переміщення вищих навчальних закладів. Загалом за межі тимчасово непідконтрольних українській владі територій переїхали 18 ВНЗ (31 навчальний заклад, включаючи науково-дослідні інститути). Це означає, що перед державою та суспільством постало питання, як зберегти в українському освітянському просторі ці потужні університетські й академічні інституції.

Звичайно, кожна з переміщених навчально-наукових установ мала свої особливості та труднощі переїзду, бо цей процес не було сплановано та організовано належним чином. Я ж, можна сказати, пережила подвійне новосілля, як переселенка з Луганська та як теперішній помічник ректора Луганського національного аграрного університету, адже з моменту прийняття рішення про передислокацію цього вишу до Харкова та до сьогодні моя доля пов’язана з ним.

ЛНАУ у своїй історії мав досвід організованої евакуації внаслідок бойових дій під час Другої світової війни. Зараз, на жаль, цей процес відбувся складніше. Я б взагалі не вживала слово «переміщення», бо з Луганська зовсім нічого не було вивезено. У жовтні 2014 року ЛНАУ розпочав свою діяльність у Харкові, маючи лише наказ про переміщення та декілька аудиторій та пустих столів у приміщеннях харківських університетів. Отже, доречніше сказати, що ми «збираємо» університет з нуля, чи навіть з мінусу, враховуючи відсутність матеріальних-технічних ресурсів та наявність низки проблем, як успадкованих, так і нововиявлених.

Переміщені ВНЗ ще називають розділеними, бо практично в кожного з евакуйованих університетів на непідконтрольних територіях залишився свій «двійник». Викладачі та співробітники цих навчальних закладів, які відмовилися виїжджати, продовжують працювати в будівлях переміщених освітніх установ. Таке роздвоєння університетів, як і роздвоєння особистості, вносить своєрідний когнитивний диссонанс для абітурієнтів: «Який же справжній?».

До того ж і так перенасичений національний ринок освітніх послуг ще задвоївся. Частина абітурієнтів, що не до кінця розібралися в ситуації, вступають до цих фактично неіснуючих закладів, за другу — доводиться вести конкурентну боротьбу з іншими місцевими університетами. Надзвичайно складно морально проводити вступну кампанію, фактично знаходячись у приміщеннях своїх конкурентів.   

Головною проблемою для переміщених ВНЗ було й залишається втрата матеріальної бази — власних аудиторій, лабораторій з необхідним обладнанням, гуртожитків, бібліотек. Звичайно, Луганський національний аграрний університет принаймні частково намагається вирішувати цю проблему. Укладені угоди про співпрацю з аграрними підприємствами міста Харкова та Харківської, Донецької, Луганської та інших областей. Це, у свою чергу, надає можливість користуватися лабораторним устаткуванням цих організацій, проводити практичні заняття, проходити виробничу практику. Проте відновлення власної ресурсної матеріально-технічної бази й досі залишається пріоритетною проблемою для ЛНАУ.

Переміщені навчальні заклади — принципово новий феномен в українській вищій освіті, до якого не була підготовлена наша законодавча база. Через специфічність ситуації механізмів вирішення низки питань зовсім не було. Проте в цьому аспекті за три роки відбулося безліч позитивних зрушень. Зокрема, створення Координаційного центру переміщених ВНЗ, прийняття у листопаді 2016 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності вищих навчальних закладів (наукових установ), які були переміщені з тимчасово окупованої території та з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження», поява центру «Донбас-Україна», що значно спростив процедуру вступу абітурієнтів з окупованих територій та зони проведення АТО. На жаль, багато питань досі є неврегульованими. Безумовно, Міністерство освіти і науки України робить все можливе для вирішення поточних проблем, проте деякі базові речі знаходяться поза межами компетенції МОНу, мають бути закріплені в законах або постановах Кабінету міністрів України.

Незважаючи на низку невирішених питань, я все ж таки вважаю, що переміщені ВНЗ — це не проблема, а інновація. Неможливість ведення усталеного навчального процесу та брак матеріально-технічної бази стали поштовхом до пошуку нових підходів, форм та методів навчання. Навчально-виховний процес став більш адаптованим до вимог сучасності, бо професорам, докторам наук, доцентам довелося вчитися вчити по-новому.

Приємно, що географія вступників розширюється з року в рік. Раніше до стаціонарного ЛНАУ вступали переважно лише мешканці Луганської та Донецької областей. Але наші абітурієнти — це не тільки переселенці чи мешканці непідконтрольних територій. Зараз серед наших студентів є дніпровці, кияни, запорожці. Співробітники та студенти переміщених закладів власним прикладом довели свій патріотизм та готовність працювати заради України. У майбутньому, після повернення непідконтрольних та окупованих територій, на них чекає дуже важлива роль у реінтеграції цих частин держави.