«Люди, які вчора створювали проблеми, сьогодні — герої»: як у Харкові працює ресоціалізація через волонтерство Інтерв'ю

Понад 40 тисяч евакуйованих людей, майже 12 тисяч зашитих вікон після російських обстрілів і близько 30 людей, які щодня допомагають харків’янам постраждалим від атак рф. Це результати трирічної роботи громадської організації «Я врятований», яку після початку повномасштабної війни створили навколо волонтерства та ресоціалізації людей із залежностями, безхатьків і колишніх ув’язнених. Засновник організації та голова Координаційної ради волонтерів при Харківському міському голові Дмитро Ложенко розповів «МедіаПорту» про роботу громадської організації та реабілітацію волонтерством, що допомагає людям повертатися до повноцінного життя. 

«За два тижні евакуювали понад 3500 людей»

До російського повномасштабного вторгнення організація працювала з людьми із залежностями, безхатьками, колишніми ув’язненими та самотніми людьми старшого віку. У Харкові для них готували гарячі обіди, допомагали з адаптацією та реабілітацією.

«Щойно почалася повномасштабна війна, до мене прийшло таке розуміння: якщо ми зараз не поставимо якусь ціль перед собою і не виконаємо певну місію, буде хаос, а там, де хаос — там безлад. І з цими людьми можуть бути проблеми, бо якщо про них не піклуватися, скоріше за все, на початку їхньої адаптації і ресоціалізації до соціуму, вони можуть зірватися», — розповідає Дмитро Ложенко.

Першим напрямком роботи стала евакуація людей із районів Харкова, що перебували під щільними обстрілами. За словами Дмитра Ложенка, саме люди, які проходили реабілітацію, одними з перших погоджувалися вивозити людей під обстрілами.

«Люди, які звикли ризикувати, у яких частково відсутнє відчуття страху між собою, змагалися, хто поїде на Салтівку, ближче до «нуля», щоб рятувати людей, тварин і так далі», — згадує він.

За перші два тижні повномасштабної війни команда евакуювала понад 3500 людей.

«На одному з планувань я зрозумів, що працюю із золотими людьми, коли двоє хлопців образилися, що вони не їздять на Салтівку на евакуації, а їздять в умовно спокійніші райони».

Займаються евакуацією з небезпечних територій і зараз. 

За словами Дмитра Ложенка, на цей час організація евакуювала близько 40 тисяч людей із Харківської та Донецької областей.

Від евакуації — до відновлення будинків

Після перших місяців війни організація почала масштабно займатися гуманітарною допомогою та відновленням будинків після обстрілів. За три роки волонтери розібрали завали на 135 об’єктах, зашили понад 11 тисяч вікон у квартирах та приватних будинках, відремонтували 192 покрівлі, допомогли відновити 22 школи, 18 дитсадків та 10 лікарень у Харкові.

Усе це роблять люди, які проходять ресоціалізацію.

«До війни до повноцінного життя поверталися 3% зі 100%. Тобто з сотні людей три відсотки міняли своє життя повністю. Настільки, що їх родичі не впізнавали. Реабілітація сама, адаптація — вона трьохпластова: перед самим собою, перед сім’єю і перед соціумом. Фахівці, які працювали у цих центрах реабілітації, допомагали хлопцям з першими двома пластами. Але ми не могли зрозуміти, як соціалізувати цих людей. І в нас не було варіантів, бо з таким контингентом ніхто не хоче працювати. Люди переважно ставлять на таких людях крапку. Кажуть, що колишніх не буває. Буває. І дуже багато їх буває. Зараз це — близько 10%. Коли почалась велика війна, ми зрозуміли, як їх соціалізувати. Бо тепер ці люди, які вчора ще створювали проблеми, сьогодні — герої», — каже Дмитро.

Він згадує історію одного з волонтерів:

«Хлопець, якому колись потрібні були гроші, обікрав бабусю. Відсидів за це п’ять років. І потім він цю бабусю евакуює. І вона його впізнала, каже: «Льошенько, диво, який ти став! Цілує його».

За словами Дмитра, саме волонтерство стало для багатьох найкращою формою повернення до суспільства.

«Я бачу їхні сяючі усмішки і їхні палаючі очі, коли вони приїжджають з евакуацій, коли вони працюють у складі групи швидкого реагування, ремонтують людям будинки після обстрілів. Тобто реабілітація — як волонтерство, як ресоціалізація — я б назвав це так. І вона чудово працює».

«Соціалізація у найкращому її вигляді»

Сьогодні окремі шелтери та центри реабілітації працюють як самостійні громадські організації. У Харкові та Київській області реабілітацію нині проходять близько 240 людей.

«Ми беремо цих же хлопців волонтерами. Це соціалізація у найкращому її вигляді», — пояснює Ложенко.

Щодня на різних напрямках — евакуації, ремонтах, гуманітарній допомозі — працюють близько 30 людей.

Дмитро Ложенко переконаний: український досвід унікальний.

«Я не знаю такого кейсу у світі, щоб колишні залежні евакуювали людей, відбудовували міста і працювали у волонтерстві. У тих країнах, де є війни, немає таких організацій, як у нас. Так вийшло, що все це змогло зібратися в один пазл», — каже він.

Водночас він говорить, що робота таких організацій юридично майже не врегульована.

«Обов’язково потрібен законопроєкт, який урегулює цей напрямок. Бо зараз тебе можуть звинуватити будь у чому, наприклад за статтями 146 та 149 ККУ — у незаконній торгівлі людьми чи незаконному позбавленні волі, хоча ти просто допомагаєш людям», — каже Дмитро Ложенко.

Він також вважає, що замість ув’язнення для людей із залежностями держава мала б створювати систему реабілітації та працевлаштування:

«Людина, яку спіймали з наркотиками, — хвора. Їй треба давати альтернативу: центр реабілітації або тюрма. І якщо людина могла б скористатися цим шансом — вона могла б повернутися до нормального життя».

«Ніхто не хоче підтримувати такі центри»

Організація фактично існує завдяки власним ресурсам, підтримці небайдужих і роботі самих волонтерів.

«Ніяких програм підтримки таких центрів немає. Донорських програм майже теж немає. Ніхто не хоче підтримувати такі справи», — каже Дмитро Ложенко.

Частину коштів команда заробляє самостійно. Допомагають також батьки деяких підопічних та деякі благодійники.

Будівельні матеріали для відновлення будинків після обстрілів надають міжнародні партнери та донори. За словами Дмитра Ложенка, за підтримки швейцарської організації Helvetas на базі ГО «Я врятований» створили перший в Україні будівельний хаб — простір, люди, які постраждали від війни, чи громадські організації можуть безплатно позичати інструменти для того, щоб ремонтувати будинки після російських атак.