«Ліки від страхів та відчаю»: вистава «Жираф Монс» — історія воєнної весни від Харківського театру ляльок

Казка про жирафеня, покинуте у зоопарку під час бомбардувань міста, у поєднанні з міською легендою про жирафу, який ховався у під’їзді будинку під час німецької окупації, належить Олегу Михайлову.

Сценарист і драматург, росіянин за походженням, Михайлов понад 10 років живе у Харкові, застав повномасштабне російське вторгнення і щодня пише у Facebook свої спостереження про війну, місто та його жителів. Під обстрілами народився цикл казок про дивну весну, де за вікном чутно незрозумілий гуркіт, а з неба падає каміння.

 

«Казка «Жираф Монс» була написана у квітні-травні 2022 року, коли вже було відомо про жахіття в екопарку Фельдмана, прилітало і по центру Харкова, зоопарку. Я пам’ятав історію про жирафу часів Другої світової війни. Була згадка про те, що жирафа ховався в одному з будинків у Харкові», — розповідає Олег Михайлов.

Одна з сюжетних ліній історії «Жираф Монс» — дружба тварини з лікарем під час Другої світової війни.

 

«Одного разу я гуляв Харковом і зайшов в один з будинків у центрі, де були відкриті двері до під’їзду. І я подумав, а чи міг там поміститися жирафа? Виявилося, що може. Я піднявся поверхом вище і побачив меморіальну дошку лікарю, професору медицини Степану Сурукчі. І так я вирішив, що можна пов’язати жирафу з доктором», — пояснює задум автор казки.

Навесні 2022, після того, як Харків відбив російську атаку, «не можна було писати зовсім сумну історію».

 

«Наші хлопці, волонтери, вивозили і рятували тварин, — продовжує Олег Михайлов. — Про війну потрібно говорити з дітьми, звісно, не прямо в лоба. Всім потрібні ліки від наших страхів, жахів, відчаю. Мені здається, це вийшло, особливо з тими ляльками, які створив Костянтин».

Ляльки та декорації для вистави створив художник Костянтин Зоркін. Під час повномасштабної війни він презентував у галереї «ЄрміловЦентр» проєкт «Захисний шар», присвячений Харкову. Так само як у тому проєкті, під час роботи з театром ляльок художник використовував дерево та метал. Стукіт та брязкіт матеріалів на сцені занурюють глядачів в атмосферу воєнного Харкова. А багатоповерхівки з серії будинків Зоркіна нагадують харківські квартали та райони, пошкоджені обстрілами — зокрема Північну Салтівку.

«Дерево та метал — це матеріали, з якими я працюю як художник. Каміння [що, за сценарієм, падає з неба] — з дерева, — розповідає Зоркін. — Комусь може здатися, що вистава не дуже дитяча. Але це така дитяча вистава, яку я б мріяв побачити у дитинстві. Коли зі мною не сюсюкають, а розмовляють як з дорослим. Те, як Харків прийняв [оплесками зі сльозами на очах], — це зрозуміло. Мистецтво діє, воно лікувальне».

Про терапевтичну функцію театру говорить режисерка Оксана Дмітрієва. Вона згадує, що минулої весни рятувалася текстами Олега Михайлова.

«Це було про життя, про смак, у цих текстах було дуже-дуже багато ніжності. І це було дуже важливо для мене. Ми намагаємося розмовляти і з дітьми, і з дорослими про те, що саме відбувається, що таке війна, як її відчувають діти, — говорить Оксана Дмітрієва. — Діти живуть у тому самому просторі, і ми, дорослі, повинні називати все своїми іменами, ми не маємо право з ними лукавити. Тому потрібно знайти дуже правильні слова».

На її думку, вистава «Жираф Монс» — це передусім чесна розмова.

«Розмова про те, що відчуває дитина, як можна подолати страх, про надію. Ви знаєте, що у жирафів найбільше серце з усіх тварин і воно б’ється 170 разів на хвилину? І це теж історія про велике серце, про доброту, про те, що дуже важливо зберегти ніжність під час війни», — упевнена Оксана Дмітрієва.

У червні «Жираф Монс» показуватимуть тричі: 10, 11 та 24 червня. У липні вистава запланована на 8 та 9.

Це не перша вистава Харківського театру ляльок ім. Афанасьєва, що була створена під час повномасштабного російського вторгнення. Про інші роботи театру, «ноїв ковчег» в укритті театру, волонтерство та акторів, які захищають Україну на фронті — слухайте у подкасті за участі Оксани Дмітрієвої.